Нещодавно засновник соціальної мережі «Facebook» Марк
Цукерберг заявив про створення власної політичної організації. Нове формування
отримало назву FWD.us (Forward United States), що в перекладі на українську
означає «Вперед, Сполучені Штати». Політсила планує займатися проблемами
імміграції та освіти в США. Зокрема, фінансувати наукові дослідження і
просувати необхідні законодавчі реформи. Мета організації – залучити в країну
якомога більшу кількість IT-фахівців високого класу та спростити для них процедуру
отримання візи й громадянства. Ідею Цукерберга підхопили і його колеги по
індустрії високих технологій з низки компаній Кремнієвої долини
(SiliconValley). Вони теж готові допомагати комп’ютерним даруванням, які
прагнуть працювати в Америці.
Тож поки професійні політики освоюють можливості
віртуального світу, створюючи власні акаунти чи офіційні сторінки в соціальних
мережах, експерти з останніх намагаються поширити свій вплив на світ реальний.
Простіше кажучи, роблять усе можливе для просування конкретних потреб
високотехнологічних компаній США.
Однак, крім ініціативи Цукерберга, у світі існує
безліч інших об’єднань «за інтересами»,
засновниками яких є люди, котрі мають мало спільного з політикою. Навіть
більше, свої партії вони створюють не заради приходу до влади, а щоб захистити
права конкретної групи осіб. Останні, на відміну від великої кількості вже
існуючих партій, мають конкретну ідеологічну основу і не «розпорошують» свої
сили на заяви про ефемерне «покращення» чи інші демагогічні заклики до народу.
Їхня програма є більш, ніж прозорою, а основні постулати діяльності – зрозумілі
для кожного.
Утім, досить
часто такого роду організації дивують своїми назвами і так званою «програмою
дій». Фактично, у своїй основі вони мають слово «партія», хоча насправді його
надто активне вживання девальвує політологічне розуміння партії як такої.
Для прикладу, у Данії ще в 1979 році комедійний актор
Якоб Хаугаард з компанією друзів організував партію під хитромудрою та смішною
назвою – «Союз нероб, що сумлінно ухиляються від роботи» («Sammenslutning af
Bevidst Arbejdssky Elementer»). Її
передвиборні кампанії завжди базувалися на безглуздих ідеях штибу виділяти
більше хліба для годування качечок у парках чи забезпечувати всіх найкращими
подарунками до Різдва. Більше того, у кінці кожної передвиборної гонки Якоб
Хаугаард обдаровував свій електорат і друзів. На кошти, що залишалися в
особистому передвиборному фонді, він пригощав усіх випивкою та ковбасою.
Зрозуміло, що Хаугаард не прагнув бути серйозним
політиком і займався партією заради задоволення, однак, щонайдивніше, у 1994
році його все ж обрали до національного парламенту. Пропрацювавши 4 роки на
державній службі, одіозний комік вирішив більше на балотуватися в депутати і
присвятив своє життя подальшому лобіюванню інтересів нероб Данії.
У Канаді в свій час функціонувала «Канадська партія
екстремального реслінгу». Свого лідера Партія професійних реслерів обрала за
підсумками бійки за участі дванадцяти спортсменів (чимось нагадує шоу-борців у
парламентських сутичках ВРУ). Місце головного політичного мордобійника країни
зайняв чоловік на ім’я Квентін Барбоні. Загалом, реслери намагалися піднімати
важливі теми, однак після виборів 2000 року про будь-яку діяльність партії
немає ніяких відомостей.
1991-го року поціновувачі традиційного польського
напою створили «Партію любителів пива». Так світ дізнався, що словосполучення
«бір паті» може означати не лише пивну вечірку. Основною політичною метою
об’єднання назвали боротьбу з горілчаним алкоголізмом і необхідність переведення
питущих жителів Польщі з горілки на пиво. Варто сказати, що виразу «пивний
алкоголізм» тоді ще не існувало. На диво, електорат сприйняв цю ідею всерйоз і
на тодішніх виборах у Національну асамблею партія завоювала 3% голосів виборців
і, відповідно, 16 місць у парламенті Польщі. Проте зовсім скоро представники
партії розбрелися по інших фракціях, а сама організація припинила своє
існування.
Пізніше партії любителів хмільного напою з’явилися в
Росії та Білорусі. До речі, на виборах 1995 у РФ пиволюби зайняли 21 місце із
43 партій, що боролися за місце в Держдумі. За них віддали свої голоси 0,62%
виборців (428 727 росіян).
А декілька років тому в Румунії офіційно зареєстрували
«Партію красивих». Її головою стала модель Санзіана Буруян. Основна мета
організації – привести у владу красивих молодих жінок. У програмі партії мова
йде про запровадження штрафів для політиків із зайвими кілограмами, компенсації
за подружню зраду, а ще – кримінальна відповідальність за жарти про блондинок .
У Швеції одним із політичних об’єднань є «Жонглерська
партія». Вона виступає за те, щоб у суспільстві більше жонглювали. Партія
регулярно бере участь у місцевих виборах, так як шведи досить часто ставляться
до політики як до циркового мистецтва.
В Україні теж вистачає партій із дивакуватими назвами
й організаційними постулатами. Наприклад, більше десятка років тому у нас
створили «Партію любителів жінок». Її основна програмна мета – повага та любов
до жінки. Головою партії є народний артист України Павло Зібров, першим
заступником по ідеології – Михайло Поплавський, а заступником з організаційних
питань – Юрій Рибчинський. Для того, щоб
стати членом структури необхідно принести 2 рекомендації від сторонніх жінок,
які б підтвердили вашу «любов» до прекрасної статі.
Проте, незважаючи на свою назву, «Партія любителів
жінок» – це громадська організація, а не політична партія, тож брати участі
виборах вона не може. Активними учасниками об’єднання є люди мистецтва та
високопосадовці. Так, за словами голови організації, Віктор Ющенко вже багато
років поспіль є членом об’єднання. Ба більше, коли він став президентом, то так
і не написав заяву про вихід із партії.
Минулої осені у нас також оголосили про створення
«Шахматної партії України». Ініціатором такого кроку є президент Міжнародної
федерації шахів (ФІДЕ) Кірсан Ілюмжинов. Мета майбутньої партії, за словами її
ідейних натхненників, – не боротьба за владу, а прагнення об’єднати всіх
думаючих людей України. Своїм завданням структура вважатиме адаптацію кожної молодої
людини до життя та бажання навчити мислити і розраховувати свої ходи наперед.
В Україні також функціонує «Піратська партія» як
частина міжнародного руху з реформування законодавства у сфері інтелектуальної
власності. Громадське об’єднання зародилося в 2006 році у Швеції, де була
заснована перша «Піратська партія» («Pirat partiet»). На сьогоднішній день
регіональні представництва «Піратської партії» організовані в 26 країнах. Крім
того, з 2009 року структура має свого представника в Європарламенті. У нашій
державі вона зареєстрована як громадська організація під назвою «Українське
піратське співтовариство».
У всьому світі є безліч громадських рухів, які
використовують у своїй назві слово «партія». Особливо це люблять робити
представники неформальних, офіційно не зареєстрованих організацій. Утім,
постійне його вживання стосовно абсолютно неполітичних та несерйозних структур
починає нівелювати значення терміну в розумінні пересічного виборця.
Інфляція цього слова якнайширше проявляє себе й в
Україні, а існування організацій із відповідними назвами – яскравий тому
приклад. Однак плюсом таких об’єднань є конкретна ідеологічна мета і окреслення
можливих шляхів її досягнення. Мабуть, усе відбувається тому, що їхніми
засновниками виступають не професійні політики, а окремі громадяни. Останні
мають активну громадянську позицію та прагнуть стати виразниками інтересів
конкретної групи осіб – від програмістів до любителів жінок. Парадоксально, але
подекуди вони мають більший вплив на вирішення актуальних питань, аніж їхні
колеги з парламенту чи міністерств. Певно, мав рацію Шарль де Голль, коли
писав: «Політика – надто серйозна справа, щоб довіряти її тільки політикам».
КОМЕНТАР
Світлана МАШАРОВСЬКА, політолог:
- Одне з
головних завдань будь-якої партії – це донесення власних ідей до широких верств
та впізнаваність бренду. Тому наразі існування проектів на кшталт «Партії
любителів жінок» жодним чином не загрожує свідомості українських громадян.
Фінансова спроможність таких проектів не є значною, що робить неможливою широку
медійну кампанію, навіть з екстравагантними гаслами, що вартувала б мільйони
долларів.
Що ж до їхньої дієвості, то, як відомо, сенсом
існування будь-якої партії є отримання
та утримання політичної влади. Крапка. Партії, що лише симулюють таку
діяльність, є відповідно, симулякрами, і тому дієвість їх закінчується
моральною підтримкою групи однодумців. Проведення певних заходів для преси та
можливість звертатись до органів влади у них є, як у будь-яких інших
громадських ініціатив, екзотичним різновидом яких вони, по суті і є. Усе
змінюється тоді, коли подібна партія приймає рішення брати учать у виборах.
У вітчизняній
політиці екзотичні проекти не мають навіть інформаційного впливу та фактично,
існують або як технологічні аксесуари або ініціатива ентузіастів.
Однак попри моє скептичне ставлення до цього різновиду
політичних утворень, вони можуть послугувати певною «школою молодого політика».
За умови відповідної мотивації лідери та учасники таких організацій можуть
отримати необхідний досвід спілкування з людьми та партійного будівництва. Тому
ця практика може бути ефективною у навичках нашого слабкого громадянського
суспільства організовуватись та консолідуватись. Коли люди навчаться це робити,
тоді й почнеться реальна зміна еліт, та, відповідно, реальні зміни у країні.
А стосовно нівеляції змісту поняття «партія», то,
живучи в епоху тотального споживчого маркетингу, можна констатувати, що така
практика не є виключенням. Політика давно перетворилась на шоу, і у свідомості
виборців лише декілька ознак відділяють фейковий проект від реального. Серед
цих фактів можна назвати такі: фінансова спроможність та відповідна медійна
присутність; наявність впізнаваного та популярного лідера; зрозумілі широким
верствам меседжі, що спрямовані на широку цільову аудиторію.
Немає коментарів:
Дописати коментар