Ловці синиць

Краще синиця в руках, ніж журавель в небі.

(Народна приказка)

9 березня цього року лідери парламентської опозиції закликали українців до повстання. Його ініціатори збираються їздити по містах України і проводити «народні віча». На 18 травня заплановано провести «підсумкове віче», де буде оголошено остаточний план змін в країні. Нараз, і такого плану у парламентської опозиції немає, про що свідчать, зокрема, слова керівника «Свободи» О. Тягнибока, сказані ним 16 березня на віче у Львові: «Ми приїхали, аби отримати вашу підтримку і заявити, що беремо на себе політичну відповідальність за те, щоби завтра кожен українець жив у справедливій і чесній державі. Державі, де не буде такої сваволі, де не буде такого національного приниження, де влада служитиме людям, а не напихатиме свої власні кишені» [Джерело]. І, хоча, парламентська опозиція запевняє, що план змін у неї є, запевнення ці звучать непереконливо – українська політика знала й більш рішучі гасла, наприклад, «бандитам – тюрми». Вперше це гасло озвучив ще «Народний Рух» на виборах до Верховної Ради 1998 року, що не завадило цій партії розколотися вже через рік після загибелі в підозрілій автокатастрофі її лідера В'ячеслава Чорновола. На Майдані в 2004 році це гасло зазвучало знову, але ті, хто до цього закликав – у тюрмах, а бандити… всі знають де. Теперішні «опозиціонери», схоже, тюрем бандитам вже й не обіцяють – трохи дивно якось – можливо, теперішні можновладці менше ніж їх «папєрєднікі» крадуть? Але тоді навіщо повстання?

Є ще деякі запитання. Чому, наприклад, «повстанці» активізувались навесні, коли політична активність в Україні мінімальна? І що не сподобалось одному з лідерів опозиції Віталію Кличку, якого не видно було в рядах опозиціонерів –  їх представляють поки що лише Яценюк і Тягнибок? Не чути і про підтримку Кличком «повстання», не було видно представників партії «УДАР» на вічах у Вінниці, Ужгороді та Львові. Не проглядається, наразі, хоча б якісь спроби «Батьківщини» і «Свободи» мобілізувати на місцях опонентів до режиму, якось роз'яснити свою позицію і пояснити свої дії людям. Тобто, складається враження, що якогось продуманого плану дій ця урізана «двоголова» опозиція (Яценюк - Тягнибок) не має. А без плану говорити про повстання – годі, щонайбільше – про невеликий бунт. То яка тоді справжня причина цього шуму?

Схоже, що причиною таких дій Яценюка і Тягнибока стали проблеми у їхніх партіях – у «Батьківщини» – з рейтингом, у «Свободи» – з членством. Так, згідно повідомлення, яке з'явилось на офіційному сайті ВО «Свобода», з її рядів за рішенням політради виключено відразу 34 чоловіки, серед яких є й досить помітні партійні функціонери обласного рівня. Про причини цього рішення не повідомляється. Принаймні, деяких виключених не тільки не запросили на засідання політради, де розглядалося їх персональне питання, але й не повідомили, що воно буде розглядатись. Але ж, навіть в КПСС, при комуністичному режимі, давали можливість виступити на свій захист! Видно, що ситуація в «Свободі» досить напружена, що можна зрозуміти зі слів «Подання щодо виключення із лав ВО "Свобода" ще понад 20 членів об'єднання буде розглянуто на наступному засіданні Політради». Ця фраза нагадує спробу залякати непокірних – немає навіть точної цифри «кандидатів на виліт», не кажучи про їх прізвища, тож кожен «свободівець» може думати, що мова йде саме про нього.

Це вже спровокувало вихід з ВО «Свобода» частини членства, невдоволених таким рішенням політради. Зокрема, про свій вихід з рядів цієї партії заявили 12 осіб з Житомирської міської організації. Загалом, така ситуація не дивує – «мавр зробив свою справу – мавр може йти», куди – хай вирішує сам. Тисячі патріотів («маврів») повірили Тягнибоку, безоплатно сиділи в наметах, мерзли взимку, а влітку стійко переносили спеку, беручи участь в акціях, агітуючи за «Свободу», з усіх сил намагаючись завести справжніх українців у Верховну Раду. Коли ж це вдалося зробити і кілька десятків «свободівців» стали нардепами, «маври» стали непотрібними – рейтинг «Свободи» піднявся на висоту, яка дозволяє розраховувати на серйозних «спонсорів». Але проблема в тому, що між «спонсор» і «патріот» далеко не завжди можна поставити знак «дорівнює», гроші ж, зазвичай, вкладаються в обмін на мандати, отже – запеклі конфлікти всередині партії між «патріотами» і «спонсорами» є невідворотніми. Тому, можна вважати, що, принаймні, однією з причин такого «групового» виключення з партії є спроба загасити конфлікти в місцевих організаціях.

Конфлікт у «Свободі» – не єдина причина «повстання». Вже почалася підготовка до президентських виборів 2015 року, а обидва «повстанці» мають на них свої плани і певні шанси на перемогу. Однак, для того, щоб ці шанси не зникли, Яценюку потрібно, хоча б, зберегти той рівень підтримки, який є зараз, а Тягнибоку – наростити свій рейтинг. Пиляння парканів і бійки у Верховній Раді, звичайно, можуть щось додати «Свободі», а отже і її очільнику. «Батьківщина» на цьому полі, звичайно, програє – трохи не той виборець, але головне – атлетизму у її нардепів вочевидь бракує. Але пиляти паркан, битися чи блокувати трибуну не можна до безконечності – потрібні більш переконливі ходи. Звичайно, можна запропонувати суспільству план справжньої перебудови української економіки, розбудувати партійні структури, мобілізувати опонентів режиму Януковича. Але це складно  – думати треба. Та й навіщо докорінні зміни в Україні – тим, хто знаходиться у верхньому ешелоні українського політикуму, й так непогано. А перебудувати економіку – дуже вірогідно постраждає хтось з партійних спонсорів чи партійців-бізнесменів. Тому весь час потрібно вигадувати «креативні» ходи – або паркан різати, або – пам'ятники зносити, або – «повстання» піднімати. А український народ зі своїми проблемами нехай почекає і подивиться телевізор.

Не стоїть осторонь від «повстання» і влада, якій небезпечні навіть такі, відносно невеликі, протестні зібрання. До заниження представниками влади кількості тих, хто брав участь у акціях, вже звикли. Те, що на телебаченні і на You Tube показують якихось людей, які нібито протестували за гроші – також. Але є й дещо нове – так у різних містах Арсенію Яценюку вручили моркву, заячу шапку та капусту, натякаючи на його зовнішню схожість з героєм відомого мультфільму. Мета цих міні-видовищ зрозуміла – внести в масову свідомість несерйозне відношення до одного з реальних претендентів на президентську посаду. Те, що інформація про це, швидше всього, з'являється на провладних інтернет-ресурсах, а відео – досить непоганої якості, наводить на думку про те, що за цими «кролячими забавами» стоїть партія влади. Цікаво, що не було навіть спроб вручити якийсь «сувенір» другому представнику «повстанської парочки» – О. Тягнибоку. Тому, можливо, не є безпідставними твердження деяких політологів про існування провладного плану на президентські вибори 2015 року, коли у другий тур виходять Янукович і Тягнибок. Як показують соціологічні опитування, при такому розкладі Янукович має найбільші шанси на перемогу, всі інші варіанти для нього програшні.

Такий формат «повстання» безумовно вигідний владі. В умовах, коли в процес втягується непідготовлене до рішучих дій суспільство, коли є проблеми в середовищі самої парламентської опозиції (відсутній Кличко), коли відсутній якийсь осмислений план, дії парламентської опозиції будуть безперечно неефективними – «пара вийде в свисток». Відсутність у опозиційних лідерів здатності підняти народ, суспільство відчуває – саме коли я пишу ці рядки, по одному з загальнонаціональних телеканалів озвучуються соціологічні дані, які засвідчують, що кількість тих, хто готовий вийти на акції протесту, скоротилась порівняно з осінню 2012 року. Хоча, безумовно, їх кількість залишається досить великою – в кілька разів більшою ніж перед Майданом 2004 року.

Є ще одна важлива обставина – політичні партії, як провладні, так і опозиційні, підтримує лише близько половини громадян – щоб переконатися в цьому, достатньо поглянути на явку виборців під час останніх виборів до Верховної Ради восени 2012 року. Половина виборців, які не прийшли на вибори, може, при певних обставинах, стати, таким собі, електоральним резервом для партій. Янукович і партія влади може претендувати на їхні голоси лише у випадку покращення ситуації у економічній та соціальній сферах, а у це надзвичайно важко повірити. Парламентська ж опозиція, схоже, вважає український народ значно дурнішим, ніж він є насправді, або сама вона є значно дурнішою, ніж намагається виглядати – реальні кроки до перетворень в Україні підміняються видовищами, причому – досить сумнівної якості. Тому, надіятись на народну підтримку таких дій – справа безперспективна.

Половина українського суспільства не підтримує ні владного «покращення життя вже сьогодні», ні опозиційну руку, яка «не здригнеться», ні тих, хто «їх зупинить».Цих людей після президентських виборів 2010 року інколи називають «противсіхами». Вони не бажають підтримувати партії, які, замість плану перебудови країни і прозорих принципів просування людей у владу, пропонують своїм прихильникам щось на зразок: «... рознось газетки і слухай рішення Політради. Є стратегічний план – і знати його кожному солдату не варто з дуже різних причин. Корона не впаде газети пороздавати, чесне слово.  Посад хочуть всі, а загальний поступ справи - хай собі якось котиться, новобранці типо нащо?» (коментар однієї з прихильниць ВО «Свобода» в соціальній мережі facebook). Та й значна частина тих, хто на останні вибори до ВР прийшов, розділяє позицію тих, хто «проти всіх», а голосували за ту чи іншу партію, швидше, за інерцією.

Без повернення «противсіхів» у політичний процес, перемога над режимом Януковича неможлива – парламентська опозиція виглядає явно непереконливо, інколи складається враження, що вона просто «грає в піддавки». Надіятись на те, що більш-менш значну частину людей, які на даний момент не підтримують жодну з опозиційних партій, переконають «полум'яні промови» Віталія Кличка, «грізні» заклики Арсенія Яценюка чи «високий інтелект» членів фракції «Свобода» можуть лише дуже довірливі. Правда полягає в тому, що ця частина суспільства дивиться на очільників влади і на лідерів парламентської опозиції, як на безвідповідальних авантюристів або політичних банкрутів, а тому – навряд чи визнає в них своїх провідників. З іншого боку, лідери опозиції не зацікавлені в поповненні рядів своїх партій за рахунок «противсіхів», тому що ті є найбільш радикально налаштованими опонентами діючої влади і прихильниками дійсно дієвих реформ в країні. Їх не влаштують ніякі шоу, такі люди в будь-якій з опозиційних партій будуть вимагати рішучих дій від своїх партійних керівників і конфліктувати з більш поміркованим членством, якому реформи можуть замінити видовища. Під таким тиском, чого доброго, парламентська опозиція перетвориться на справжню і займеться реформами. Перетворилася б… Але кому з опозиційних партійних лідерів таке треба? Хоча бажання використати «противсіхів» в «одноразовому режимі» у опозиційних партій є і, треба визнати, нерідко це вдається – люди часто піддаються маніпуляціям.

Тому, режим Януковича буде стояти, допоки не помре своєю природною смертю – від старості, або активна частина українців, які не підтримують жодну з політичних партій, не самоорганізується і не витворить нову політичну силу. Ця сила буде більш адекватно відображати докорінні інтереси не тільки «противсіхів», а і всього суспільства в українській політиці, адже складатиметься з людей, які не ведуться на різноманітні телевидовища, а бачать голу суть того, що відбувається. Передумови для її появи на політичному Олімпі вже є – йде такий собі броунівський протестний рух, як в Інтернеті, так і «в реалі», який, проте, не перетворюється в більш потужні і осмислені форми. Чому? Протидія влади своїм опонентам викликала б у них лише азарт і жадобу боротьби, якби ці опоненти не відчували свою слабкість.

Десь у вересні 2012 року, перед виборами до Верховної Ради, я був присутній на одному патріотичному зібранні, де очільник націоналістичної організації з достатньо давньою історією боротьби сказав, що вважає недоцільним «ловити журавля в небі», а воліє надійно тримати «синицю в руках». Під «журавлем в небі» цей поважний чоловік мав на увазі повалення існуючого режиму, вважаючи, що перемога Януковича і К0 принципово нічого в Україні не змінить: «Так само буде сходити і заходити сонце і так само будуть жити люди». Що ж він мав на увазі під «синицею» – я так і не зрозумів: чи можливість провести кількох представників своєї організації в нардепи, чи змогу з'являтись інколи на публіці у компанії українських високопосадовців, чи можливість безконфліктно співіснувати з діючою владою. Глибоко переконаний, що в теперішньому українському політикумі лише Партія регіонів ставить перед собою глобальні завдання, які можна звести до однієї тези: «Пограбувати українців і Україну». Решта тих, хто займається політикою, ставить лише локальні завдання – «ловлять синиць». Але чим довше триватиме цей процес, тим менші шанси «спіймати журавля» – здійснити перетворення в Україні, які дадуть можливість жити і розвиватись мільйонам українців, а не кільком десяткам олігархів. Суспільство ж байдужіє з кожним днем до «ловлі синиць» політиками, незважаючи навіть на широку рекламу цього процесу в різноманітних ЗМІ.

Українська нація вже кілька разів відроджувала свою еліту після того, як та переставала бути українською, а ставала частиною литовської, польської, російської – історія залишила нам славні імена-дороговкази Богдана Хмельницького і Тараса Шевченка. Остання спроба відродити еліту була брутально зупинена – могили «розстріляного відродження» стали черговими віхами, якими відмічена воля нашого народу до життя і перемоги. Це дає підстави для оптимістичної відповіді на питання: «Чи вистачить сил українцям, щоб все таки встати з колін?»

Ми переживаємо історичний момент, коли на чергу денну, як ніколи, стає питання активізації і самоорганізації, поки що, політично пасивної частини суспільства. Алгоритм цього досить простий – знайти однодумців у своєму регіоні (місті, районі, області), сформулювати свою позицію, після чого шукати спільників у інших регіонах, за кордоном – скрізь, де живуть українці небайдужі до долі матері-України, спілкуватись і домовлятись. В нашому випадку, пересічний українець зараз не має й «синиці» – її також ще треба піймати. Ловити «журавля» не набагато важче, і цим потрібно зайнятись невідкладно – якщо вам не дають дихати, потрібно якнайшвидше усунути причину цього, ставити перед собою в цей час якісь інші завдання просто нерозумно. Можна, звичайно, спробувати домовлятися зі своїми душителями, але чи виконають вони ці домовленості? Можна спробувати перетерпіти, але чи вистачить кисню, щоб дочекатись? Вже три роки діюча влада приймає рішення, спрямовані не лише на пограбування держави і народу, не тільки на вбивство власного виробника, а й на позбавлення простого українця можливості хоч в який спосіб покращити своє матеріальне становище. Для українських громадян закриваються будь-які позитивні перспективи у власній країні, від можливості отримати роботу, до можливості створити і розвивати власний бізнес. Тому, терміново потрібно почати «ловити в небі журавля». Після чого «спіймати синицю» буде значно простіше.

Микола Осіпчук

Джерело: LELEKA NEWS