За останній рік у Польщі різко
зросла чисельність друкованого матеріалу фальсифікаціями історії УПА, ОУН та
діяльності сучасних політичних середовищ України. Особливо тиражується
матеріал, що стосується волинських подій літа 1943 року. З-під пера польських
істориків, професійних політиків, публіцистів та журналістів і навіть
представників духовенства надруковано сотні статтей, які і надалі однобоко
висвітлюють трагедію обох народів в часі цього жахливого протистояння. Як
правило, всі ці матеріали, як і офіційних виступів скеровані на різку критику
українців і в їх особі УПА та ОУН.
У своїх дослідницьких і
публіцистичних статтях ми завжди закликаємо до об’єктивного висвітлення цих
подій, що могла б укріпити певний паритет у досконалому вивченні архівних
матеріалів в тих державах, що якоюсь мірою причетні до цих подій, зокрема,
архівів колишнього СРСР та Німеччини.
На жаль, в нинішній демократичній
Польщі є ще політичні сили і окремі особи, які, починаючи від дня закінчення
Другої світової війни, вектор рішучої критики скерували на критику і
висвітлення «людобуйства» ОУН та УПА, замовчуючи або лише мимоволі згадуючи
жахливі злочини більшовиків та гітлерівців проти поляків. Особливо старалися
польські комуністи і так звані кресов’яки.
У зв’язку із наближенням 70-ї
річниці волинських подій, кількість загиблих поляків на Волині та в Галичині
стала зростати у геометричній прогресії і дехто з «активних» польських
ура-патріотів, утверджує цифру від 70 до 250 тисяч загиблих, що є абсолютною фальсифікацією.
У цій публікації ми не будемо полемізувати з польськими авторами щодо причин,
приводу і ходу Волинської трагедії та взаємин між українцями та поляками у
воєнні роки, і в перше повоєнне п’ятиріччя.
Хочемо лише нагадати читачам, що
західно-українські землі за рішенням польського лондонського уряду, мали знову
відійти до Польщі і про якусь, бодай ефемерну державність для українців не було
й мови. Нагадаймо, те, що конфлікт тривав на українських етнічних землях, де
корінний етнос не хотів знову бути національною меншиною на своїй землі.
Про загибель мільйонів поляків
від своїх агресивних сусідів, зокрема від царської Росії, Австрії, СРСР та
Німеччини, тобто від країн, що вкупі і по одинці нищили польську державність,
сучасні автори антиукраїнських опусів воліють скромно мовчати. Натомість є
українці, яких і надалі можна звинувачувати в надуманому геноциді, ще й
апелювати до Європи.
У цій публікації ми хочемо
показати лише окремі історичні фрагменти кінця ХVIII – першої половини ХХ
століть, у яких висвітлимо, за польськими джерелами, загибель і трагізм
польського народу.
Як відомо, за третім поділом Речі
Посполитої (1795 р.) Росією, Прусією та Австрією, вона перестала існувати як
держава. З цього часу ці імперіалістичні монстри почали жорстоко переслідувати
всіх поляків, що стали на захист Вітчизни. В 1794 р. на території Польщі,
контрольованій царською Росією, вибухнуло повстання під проводом Тадеуша
Костюшка. В бою під Раславіцами, під Щекоцінами загинули тисячі поляків.
Російські окупаційні війська сотнями розстрілювали селян, що підтримували
повсталих. До Росії приєдналася Австрія і Прусія. Особливі звірства чинила
російська озвіріла солдатня під керівництвом генерала О.Суворова, де в
передмісті Варшави – Празі було розстріляно, замордовано 8 тис. жінок, стариків
і дітей. Польський історик А.С.Камінський писав: «Цивільне населення стало
жертвою грабунків, ґвалтів і мордувань. Втікаючи від озвірілих солдатів,
нажахані мешканці пробували рятуватися у Віслі й масово тонули. Суворов же
послав імператриці (Катерині ІІ) тріумфальну депешу про свою перемогу, червоні
від крові води Вісли й різанину міщан Варшави». Недавно було знайдено
могильники на березі Вісли, де були поховані жертви «суворівських орлів».
У війську Наполеона, в корпусі
Понятовського, билося біля 100 тис. поляків і чимало з них загинуло під
Смоленськом, Бородіним, Малоярославцем, на о.Гаїті, в Італії. Не у битвах з
українцями.
Під час Листопадового повстання
1830-1831 рр. у Царстві Польському, Росія кинула великі сили на його придушення.
Російські генерали І.Дибич та І.Паскевич наказували патронів не жаліти.
Постання було придушене в крові і особливо значна кількість польських
повстанців загинула в битві з карателями під Ольшинкою Гроховською, що
відбулася 25 грудня 1831 р. ще більших втрат зазнали поляки під Остроленкою.
Тисячі поляків опинилися у так званій «Великій еміграції». І про це теж мало
знають у Польщі та інших країнах.
Понад тисячу поляків загинуло в
часі повстання у Західній Галичині, особливо в Познаньщині, репресовано було
понад 5 тис. чоловік, сотні з них опинилися в Сибіру. Знову держави, що
поділили Польщу, святкували перемогу. В розпалі розгулу карателів були закриті
університети, бібліотеки, окуповано Краків, закрито сотні монастирів. Про
довготривалі репресії царизму у царстві Польському від 1831 і після 1864 рр.
описувати не будемо.
Ще більшого лиха і страждань
польський народ від «ласки» російських окупантів у час придушення Січневого
повстання в 1863-1864 рр. У вихорі боротьби і репресій загинуло 30 тис. повстанців.
Страчено, часто жахливо, біля 1 тис. повстанців, 38 тис. поляків відправлено на
каторгу в Сибір, а ще 10 тис. опинилися на еміграції. Як бачимо, ні в одній із
цих спроб здобути незалежність, українці не були причетні до їх придушення.
Двадцяте століття стало для
поляків ще важчим у двобою з ворогами за свою свободу. Під час Першої світової
війни поляки билися і в австрійській, і в російській арміях, тобто, як і
українці, протистояли один одному.
Тисячі поляків полягло у
польсько-радянській війні 1920 р., особливо в боях під Львовом, Задвір’ям,
Замостям та Варшавою. Не дуже нині в демократичній Польщі, хтось висвітлює
навальний похід Тухачевського і Будьонного на Польщу, зате кожний школяр виховується
на героїзмі «Орльонт» в часі боїв за український Львів у листопаді 1918-1919
рр.
У 1937-1938 рр., під час великих
сталінських чисток, згідно польських джерел, на території СРСР загинуло 111
тис. поляків. І про цю цифру жертв майже ніхто не знає у Польщі, зрештою, як і
в Україні. Чомусь польські мас-медіа вперто замовчують цей факт. Очевидно для
того, щоб не дратувати свого колишнього східного сусіда.
Ще більші жертви поніс польський
народ у роки Другої світової війни, де в результаті червоно-коричневої агресії
полягло понад 6 млн. поляків, половина з яких були євреями.
Війна почалась агресією
фашистської Німеччини на Польщу. Уже в ході боїв за Вестерплятте поляки
втратили 1,5 тисячі убитими, а з 17 вересня, від рук більшовиків загинуло 2,5
тис. польських вояків і цивільних осіб. В м.Гродно більшовики танками полушки
зв’язаних польських жовнірів а офіцерів. Те саме сталося в Ходорові, Золочеві,
Стрию та біля Вільна. У Великих Мостах, що на Сокальщині, більшовики кулеметами
розстріляли шеренги вишикуваних кадетів, що зустрічали «визволителів». В
Чорткові, за вказівкою найвищих енкаведстів Меркулова і Сєрова, що прибувши в
це місто, дізнавшись про повстання польських юнаків, було розстріляно у 1940р.
десятки школярів і гімназистів і кілька сотень заарештовано.
Ще більшим трагізмом щодо поляків
відзначилася Катинська трагедія. Тут, та ще в кількох радянських містах було
страчено понад 21 тисячу польських офіцерів і ще 9 тис. цивільних осіб:
чиновників, ксьондзів, педагогів та інших державних службовців.
Відомий сучасний українофоб
ксьондз Ісакович-Залєський, один із лідерів польських кресов’яків, воліє краще
щоденно абзивати УПА, а не зачіпати вищеописані трагедії.
У вересневій кампанії 1039 р.,
фашисти вбили понад 70 тисяч поляків, 133 тисяч – поранено, а 400 тисяч попало
в полон.
Довгі роки польська комуністична
преса приписувала українським дивізійникам тяжкі злочини в часі придушення
Варшавського повстання у серпні 1944 р. Нині документи підтвердили безглуздя
цієї фальсифікації. Гітлерівці кинули а придушення повстання відбірні
есесівські частини і спецзагін РОНА (Російської Освободітєльної Армії).
Командувач РОНА генрал зброї СС Б.Камінський, колишній офіцер Червоної армії,
виділив 1700 нежонатих вояків, у більшості росіян, яких очолив Д.Фролов. ці головорізи
та садисти полк. SS О. Діглєвандера залишили з Варшави суцільну руїну. В боях
загинуло 17 тис. вояків АК, 3 тис. вояків Берлінга, в плоні опинилося 15
тис.чол., вивезено з Варшави 165 тис. жителів і в тому числі 50 тис. жінок.
Більшість з них опинилося у німецьких концтаборах. Та найбільші втрати були
серед цивільного населення. За польськими даними в часі повстання, загинуло 150
тис. поляків. І в цей момент коли Варшава спливала кров’ю, Сталін наказав
зупинити наступаючі радянські частини у передмісті Варшави – Празі, даючи
можливість есесівцям добити знекровлену столицю.
До цих жахливих жертв польського
народу, слід додати ще і те, що до радянського полону попало 230 тис. поляків і
серед них чимало галицьких та волинських українців. 270 тис. депортовано у
1940-1941 рр. в Сибір та Середню Азію, де більшість з них – загинуло. Додаймо
загибель і тисячі євреїв у Варшавському гетто в часі повстання 19 квітня 1943
р.
Воюючи з фашизмом тисячі поляків
полягло під Монте-Касіно, в Тобруку, під Нарвіком, в небі над Англією та
Німеччиною, як пілоти англійських
королівських ВПС. Ще кілька десятків тисяч громадян Польщі загинуло під час
утвердження комуністичного режиму у післявоєннй період.
Ми пишемо про ці втрати
польського народу не задля сумної статистики і трагічних моментів у житті наших
сусідів, а лише хочемо спростувати те, що твердять польські українофоби,
звинувачуючи найбільше українців у злочинах проти поляків, заледве чи не в
геноциді, забуваючи про величезні жертви серед українців, що полягли на своїй
землі від рук польських імперіалістів та шовіністів усіх мастей. Про злочини
комуністів та фашистів у Польщі чомусь скромно замовчують або згадують лише при
нагоді.
Очевидно, страшнувато зачіпати
могутніх сусідів. Поряд – беззбройні українці.
Читаючи польську історичну
літературу та пресу, особливо ту, яку видають і контролюють так звані кресові
середолвища, бачиш у ній «голубу мрію», що втілена у давнє гасло: «Східні Креси
– то Польска».
Ігор ФЕДИК
Немає коментарів:
Дописати коментар