«Ті,
хто задля перемоги не гребує ніякими засобами й скочується до визиску більш
слабких народів та людей, деградують не лише самі, а й тягнуть за собою людство».
Махатма ГАНДІ
Сучасна фінансова криза, причиною
якої була легковажність та безконтрольність надання кредитів американськими
фінансовими інститутами в галузі нерухомості, довела до великих втрат і
банкрутства банків спочатку в США, а потім в Європі та в Азії.
Ця фінансова криза спричинила
втрату довіри не тільки до менеджменту кредитно-фінансових інститутів, але теж
і до державних установ, які не виконали своїх контрольно-наглядових обов’язків.
Криза американських банків
пов’язана із політикою США в секторі, якому американський уряд приділяв
особливу увагу, а саме — фінансування будівельних об’єктів. Американський уряд
уже від часів Клінтона намагався сприяти будівлі приватних будинків (не
квартир) шляхом надавання т. зв. «sub-prime-кредитів», які, на відміну від
першокласних «prime», не вимагали особливих («першокласних») гарантій від
дебеторів. Така практика довела до стану, який американська преса називає
«sub-prime» криза.
Емісійний банк США під час
президентства Алена Гріншпана знизив процентну ставку до 1% (!) і таким чином
збільшив попит на кредити, особливо на будівлю або купівлю будинків. При цьому
нехтували основними критеріями оцінки платоспроможності позичальників.
Наприклад, не ставили вимог, щоб вони мали власний капітал, і банки фінансували
будівництво або купівлю до 100%.
Передумовою для отримання
кредитів була зайнятість, що в умовах зростаючого в США безробіття не давало
банкам жодної гарантії оплати кредитів і процентів. При постійно зростаючому
попиті банки оцінювали цей факт як кон’юнктурну експансію і з конкуренційних
мотивів що раз то більше «пом’якшували» критерії для надання кредитів. Така
політика привела до створення т. зв. «іммобільного міхура» (іммобільний —
нерухомий. — Ред.), який тріснув, коли ринок нерухомості був перенасичений, і в
результаті будівельні об’єкти почали втрачати вартість. Таким чином виникла вже
згадана «sub-prime» криза.
У результаті такого розвитку
подій банкам загрожувала інсольвенція і вони були змушені шукати шляхи, щоб
поповнити свої грошові резерви, які були вичерпані.
У банківському секторі існують
різні можливості заробити т. зв. «свіжі гроші» (fresh money). Особливо
улюбленим є метод продажу кредитних претензій, можливо, без будь-яких гарантій
у формі пакету цінних паперів. Їх називають «кредитні горщики». Такі цінні
папери атестували професійні агентства оцінок «Rating-Agenturen», надавали
кредитним банкам найвищий ступінь бонітету цих паперів «AAA» («Triple А»), і
таким чином вони зацікавили банки Європейського Союзу та Швейцарії, які шукали
вигідні вклади для свого капіталу. Коли виявилося, що номінальна вартість
цінних паперів американських кредитних установ не відповідає дійсності, бо
реальна вартість не тільки набагато нижча номінальної, але що надалі
відбувається спад показників, виникла критична ситуація, яка викликала масову
паніку.
Втрата довіри повністю зруйнувала
ринок міжбанківських трансакцій і стала рушійним колесом кризи. В результаті
цих драматичних подій у банківському секторі та секторі нерухомості необхідно
було зробити переоцінку формування курсів на ринках. Спад курсів викликав не
тільки в Америці, але і в Европі загрозу існування кредитних установ, що
спричинило необхідність державних допомог та злиття банків. Наприклад, у США т.
зв. будівельні каси та іпотечні банки (Фанні Meй та Фреді Мек), а також
найбільша у світі страхова компанія Ей Ай Джі (AIG) отримали допомогу від уряду
у розмірі багатьох мільярдів доларів і таким чином не проголосили про
банкрутство. У зв’язку з цим виникло принципове питання: «Чи справедливо
приватизувати доходи, а втрати соціалізувати?».
Прихильники методу державних
субвенцій аргументують свої погляди сподіванням, що впродовж років втрати
будуть компенсовані доходами і таким чином державі повернуться витрати, а також
проценти. Противники таких державних заходів дотримуються погляду, що фінансові
допомоги надаються за рахунок податків, які сплачують громадяни, а коли
врятовані страхові установи чи банки почнуть на місці червоних чисел писати
чорні — всі прибутки загарбають приватні підприємці. Така поведінка уряду є
антисоціальною, як і факт, що всі винуватці, особливо «рейтинг агентури», не
будуть покарані. Вони вимагають щоб:
— держава посилила контроль
діяльності менеджерів банків;
— менеджери відповідали
матеріально за свої хибні рішення;
— держава регулювала кредитну та
інвестиційну політику банків.
Втрати банків — не тільки в США,
але теж в Європі та в Азії досягли фантастичних сум. Наприклад, Швейцарський
інвестиційний банк UBS в першій половині 2008 р. втратив 40 млрд франків.
Земельний банк Саксонії оголосив про своє банкрутство і, щоб врятувати
установу, його купив Земельний банк Баден Вюртенберґ. Баварський земельний банк
втратив 15 млрд євро. Варто зазначити, що німецькі банки, як правило
універсальні, а не спеціалізовані, не постраждали так, як американські.
Німецькі втрати виникли головно внаслідок купівлі неправильно атестованих
цінних паперів американських банків.
Оскільки великі американські
спеціалізовані інвестиційні банки були синонімом «WALL-Street» — серйозна преса
коментувала їхнє банкрутство як кінець «вол-стріту». Так не сталось, але
глобальні впливи американського капіталу помітно зменшилися — це факт. У парі з
грішми пересувається і політична сила. Вирішальними є резерви іноземної валюти.
Отож:
1. Китай — 1956 млрд $
2. Японія — 1057 млрд $
3. Росія — 384 млрд $
4. Індія — 252 млрд $
5. Європейський Союз (ЄС) — 203
млрд $
6. США — 45 млрд $.
Як бачимо, найбільше іноземної
валюти (девіз) «накопичив» Китай, який таким чином має можливості не тільки
купувати солідні цінні папери, а й цілі рентабельні підприємства навіть у США.
У результаті такої ситуації в Америці виникло питання про загрозу національної
безпеки — проблеми, якою в Україні, на жаль, ніхто серйозно не цікавиться.
Реальна ситуація така, що внаслідок взаємозалежності економіки та політики,
країни з потужними резервами іноземної валюти, передусім долара, здобувають
щораз більше вирішальних впливів на міжнародні економічні та політичні процеси.
Попри всі намагання подолати кризу,
ситуація майже не змінилася. Величезні багатства, майно знищено. На біржах
панує нестабільність. Причина в тому, що фінансова криза негативно вплинула на
сектор реальної економіки. Яскравим прикладом цього є автобудівельна галузь,
конкретно «General Motors». Інсольвенція цього підприємства довела до майже
банкрутства німецький «Opel» та шведський «Saab». Зрозуміло, що в критичну
ситуацію потрапили теж підприємства-постачальники, які залежать від цих
виробничих об’єктів.
Вирішальним критерієм для покращення
ситуації буде повернення довіри до банково-фінансового сектору. Без цього
неможливо поновити нормальне функціонування трансакцій між державними,
фінансово-кредитними інститутами та приватними інвесторами. Надійним засобом
ліквідації критичного стану є державні т. зв. «допоміжні пакети». Це фінансова
допомога урядів для забезпечення існування та безперебійної діяльності банків
за допомогою субвенцій. Ці фінансові інститути мали б можливість надавати
кредити підприємствам і таким чином загальмувати безробіття, що зростає.
США виділили на цю мету $ 780
млрд. Європейська Унія вирішила застосувати заходи, які сперті на двох стовпах:
1.
Вирішено надати державні
гарантії для вкладів приватних осіб, теж в банках, які постраждали від кризи.
2.
2. В окремих випадках
націоналізувати інститути, діяльність яких з різних причин безперспективна.
Оскільки фінансові трансакції
мають глобальні масштаби, доцільним було б створення міжнародної контрольної
установи, якою міг би бути, наприклад, Банк для міжнародного вирівнювання
платіжностей (Bank fur Internationalen Zahlungsausgleich) в Базелі (Швейцарія).
Підсумовуючи, можна встановити,
що безмежна свобода, яку пропагує неолібералізм, не тільки не гарантує
стабільності в фінансово-економічному секторі, але має руйнівну дію. Цю систему
використовують антисоціальні елементи для заспокоєння жадібності максималізувати
свої доходи. Свобода — так, але обмежена законами, які унеможливлюють дії
одиниць на шкоду загалу. Держава мусить мати законні компетенції виключати із
економічно-фінансових процесів деструктивні елементи. Така система — сутність
соціального ринкового ладу, який ґрунтується на теорії ордолібералізму,
упорядкованого і регульованого державною економічною політикою, і який в другій
половині минулого століття був гарантом добробуту громадян Німеччини.
Іво ПОЛУЛЯХ, д-р економіки
(Мюнхен, Німеччина)
Немає коментарів:
Дописати коментар