Шановні співвітчизники! Оприлюднена минулого тижня в програмі «Енергонагляд» на 5-му телеканалі інформація знову змусила мене повернутися до газової теми. Вашій увазі пропоную статтю, яка є продовженням раніше написаних «Кілька слів вартістю 4,5 млрд. дол.», «Паровоз з електронним спідометром», «Як навчити російську владу поважати Україну», «Газова війна: шлях до перемоги» та «Покарання за патріотизм» з циклів «Психологія абсурду» та «Якою має стати Україна».
Почну з того, що чергові газові перемовини закінчились нульовим результатом. На цей раз їх вели «новий» Президент Росії Володимир Путін, надалі ВВП, і чинний Президент України Віктор Янукович (ВФ). Як повідомили російські очільники – через відсутність нових ініціатив з боку України. Для мене це не стало новиною, адже зрозуміло, що ВВП прагне не стільки високої ціни на російський газ, скільки – повного контролю над Україною. Про це він говорив протягом всієї своєї передвиборчої кампанії, а тому чекати від нього чогось іншого було б трохи дивно. Тим більше – після Харківських угод і нещодавніх перебоїв з постачанням російського газу до Європи. Не важко передбачити, що для уникнення чергового зимового конфузу ВВП бачить «новою ініціативою української влади» принаймні хоча б можливість часткового контролю над українськими газосховищами і газотранспортною системою (ГТС). В цьому випадку Україна не зможе позбавитися газового зашморгу, адже їй будуть надовго відрізані шляхи постачання газу з Азербайджану та Середньої Азії. За три роки ВВП планує збудувати «Південний потік», після чого українська ГТС, за його словами, вже буде Росії не потрібна. Однак він лукавить, бо ні вже введений в експлуатацію «Північний потік», ні «Південний потік», що проектується, не матимуть потужних газосховищ, без яких «Газпром» може мати чергові, дуже не бажані зимові проблеми з постачанням до Європи.
Інформація про виграні двома американськими компаніями тендери на видобуток сланцевого газу з двох українських родовищ, обсяг якого в 2015 р. має досягти 15 млрд. куб. м, схожа на таку жадану для України «діжку меду». Про одну з компаній пересічні українці дещо знають, бо користуються послугами автозаправних станцій «Шелл». Друга, «Шеврон», переважній більшості з вас, як і мені, практично невідома. Швидше всього, саме повідомлення про перемогу цих компаній у тендері, викликала радісну посмішку ВФ під час нещодавнього візиту до США. Однак у цієї «діжки меду» для пересічних громадян є і прихована «ложка дьогтю». Адже під час тендеру не було визначено ні ціну на видобутий газ, ні розподіл обсягу видобутку, на чому я хочу зупинитись окремо.
В останні роки в США вартість природного газу, включаючи сланцевий, не перевищувала 175 дол. за 1000 куб. м. Виходячи з цього, варто було б очікувати його ціну не вище цієї величини, якби... Якби при проведенні тендеру були визначені розподіл обсягу видобутку між згаданими компаніями та повноважним представником української держави, яким по праву мав би стати «Нафтогаз». Те, що цього не відбулось, викликає підозру – таким повноважним представником держави замість «Нафтогазу» може стати якась приватна кампанія, наприклад – скандально відома «Росукренерго». Зважаючи на психологію чинних урядовців та заяву російського «Газпрому», що він не братиме участі у видобутку українського газу, варіант розподілу видобутого американськими компаніями сланцевого газу між ними і «Росукренерго» більш вірогідний, бо вигідний не тільки ВВП, але й ВФ та його оточенню. Уряд США та задіяні у видобутку українського газу американські компанії мають трохи інші інтереси. Уряд США влаштовує зниження енергетичної залежності України від Росії, американські компанії – розширення своєї присутності на нових газоносних родовищах поза межами США, а також не визначені ціна та розподіл видобутого газу під час проведення тендеру. Ці обставини передали до їх рук важелі впливу при вирішенні цих дуже важливих для України питань. За нинішньої ситуації не виключена і корупційна складова, бо вирішуючи стратегічне для себе питання, США закриють на неї очі, а російська влада, маючи в цій справі особистий інтерес, не стане піднімати галас.
Наступною інформацією, яка привернула мою увагу, була згадка про постачання в Україну азербайджанського газу. Домовленість про обсяги у 7 млрд. куб. м щороку була досягнута трохи раніше. Відповідно до неї, газ має постачатись у скрапленому вигляді. За оприлюдненою у ЗМІ Юрієм Бойко інформацією 1 куб.м скрапленого газу еквівалентний 630 куб.м звичайного при нижчій вартості. Все було б добре якби... Якби існували можливості транспортування такого газу в чорноморські порти Грузії, наявність хоча б одному з них відповідного терміналу, якого Україна і понині не збудувала в Одесі, наявність не менше двох танкерів водотоннажністю у 10000 т. Є великий сумнів, що чинній владі вдасться вирішити означені вище питання за три роки. В згаданій вище статті «Газова війна: шлях до перемоги» я пропонував прокласти через Чорне море газогін з Криму до берегів Грузії, орієтовна протяжність якого 710 км, що на мою думку можливо зробити за 1...1,5 роки. Зекономлені заміною російського газу азербайджанським за 1 рік кошти можуть сягнути 2 млрд. дол., що може повністю окупити будівництво з використанням вітчизняних труб та компресорних станцій, які Україна виготовляє.
Особливу увагу в цьому питанні я хочу звернути на ціну скрапленого газу. Для цього достатнього глянути на його ціну на найближчій автозаправній станції. В травні вона коливалась від 6,3 до 6,5 грн за 1 л. Це означає, що при переведенні в газоподібний стан його ціна може скласти 10 і більше грн. за 1 куб. м або 10000 грн. за 1000 куб. м, що за обмінним курсом складає 1250 дол. США і понад як в 4 рази перевищує ціну російського газу в Німеччині і понад як вдвічі його ціну в Україні. На цій підставі я вважаю оприлюднену у ЗМІ Юрієм Бойко ціну скрапленого газу черговим лохотроном для «лохторату». Сподіватись на зниження урядом ціни на нього також не варто. Не варто, бо він не здатен впоратися з цінами на моторне пальне. Адміністративне встановлення ціни на скраплений газ окремо в якості моторного пального і для споживання населенням в ринкових умовах, на моє переконання, також бажаного результату не принесе, а тільки посилить, вже достатньо розповсюджену в паливній галузі, корупцію.
Підводячи підсумок, вважаю за необхідне констатувати, що навіть за умов отримання 2/3 видобутого американськими компаніями сланцевого газу в 2015 р., що складе 10 млрд. куб.м і постачання з Азербайджану еквіваленту 7 млрд. куб м скрапленого газу позбутися залежності від російського газу не вдасться. Це питання могло бути вирішене через заміну ще 10 млрд. куб.м російського газу вітчизняною електроенергією, яке можливо було б здійснити протягом 1...2 років навіть під час опалювального сезону. Однак півторакратне підвищення її ціни для населення з 1 травня 2012 р., що споживає її понад 800 кВт/год. на місяць, в інтересах власників енергогенеруючих компаній та обленерго, цю заміну практично унеможливило.
Такою кількістю електроенергії (800 кВт/год. на місяць) задовольнити потреби навіть двокімнатної квартири з електричним опаленням і підігрівом води проблематично, а при наявності електричної плити – неможливо. Додатково звертаю увагу, що навіть здійснення викладених вище намірів уряду коштуватиме українським платникам податків щонайменше 15 млрд. дол. і бажаного покращення життя «єдиному джерелу влади» не принесе. Покращення життя матимуть американські компанії, ВВП, ВФ та його оточення. Останній має всі ознаки відсутності державного мислення і наявність патріотизму власної кишені. Саме вони та дії чинного уряду у вирішенні газового питання створюють умови для остаточної окупації України «братньою» Росією. Зашкодити такому фіналу можуть не тільки не зацікавлені в ньому ЄС та США, а в першу чергу – український народ. Будемо вірити, що вдасться.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_29.html
Почну з того, що чергові газові перемовини закінчились нульовим результатом. На цей раз їх вели «новий» Президент Росії Володимир Путін, надалі ВВП, і чинний Президент України Віктор Янукович (ВФ). Як повідомили російські очільники – через відсутність нових ініціатив з боку України. Для мене це не стало новиною, адже зрозуміло, що ВВП прагне не стільки високої ціни на російський газ, скільки – повного контролю над Україною. Про це він говорив протягом всієї своєї передвиборчої кампанії, а тому чекати від нього чогось іншого було б трохи дивно. Тим більше – після Харківських угод і нещодавніх перебоїв з постачанням російського газу до Європи. Не важко передбачити, що для уникнення чергового зимового конфузу ВВП бачить «новою ініціативою української влади» принаймні хоча б можливість часткового контролю над українськими газосховищами і газотранспортною системою (ГТС). В цьому випадку Україна не зможе позбавитися газового зашморгу, адже їй будуть надовго відрізані шляхи постачання газу з Азербайджану та Середньої Азії. За три роки ВВП планує збудувати «Південний потік», після чого українська ГТС, за його словами, вже буде Росії не потрібна. Однак він лукавить, бо ні вже введений в експлуатацію «Північний потік», ні «Південний потік», що проектується, не матимуть потужних газосховищ, без яких «Газпром» може мати чергові, дуже не бажані зимові проблеми з постачанням до Європи.
Інформація про виграні двома американськими компаніями тендери на видобуток сланцевого газу з двох українських родовищ, обсяг якого в 2015 р. має досягти 15 млрд. куб. м, схожа на таку жадану для України «діжку меду». Про одну з компаній пересічні українці дещо знають, бо користуються послугами автозаправних станцій «Шелл». Друга, «Шеврон», переважній більшості з вас, як і мені, практично невідома. Швидше всього, саме повідомлення про перемогу цих компаній у тендері, викликала радісну посмішку ВФ під час нещодавнього візиту до США. Однак у цієї «діжки меду» для пересічних громадян є і прихована «ложка дьогтю». Адже під час тендеру не було визначено ні ціну на видобутий газ, ні розподіл обсягу видобутку, на чому я хочу зупинитись окремо.
В останні роки в США вартість природного газу, включаючи сланцевий, не перевищувала 175 дол. за 1000 куб. м. Виходячи з цього, варто було б очікувати його ціну не вище цієї величини, якби... Якби при проведенні тендеру були визначені розподіл обсягу видобутку між згаданими компаніями та повноважним представником української держави, яким по праву мав би стати «Нафтогаз». Те, що цього не відбулось, викликає підозру – таким повноважним представником держави замість «Нафтогазу» може стати якась приватна кампанія, наприклад – скандально відома «Росукренерго». Зважаючи на психологію чинних урядовців та заяву російського «Газпрому», що він не братиме участі у видобутку українського газу, варіант розподілу видобутого американськими компаніями сланцевого газу між ними і «Росукренерго» більш вірогідний, бо вигідний не тільки ВВП, але й ВФ та його оточенню. Уряд США та задіяні у видобутку українського газу американські компанії мають трохи інші інтереси. Уряд США влаштовує зниження енергетичної залежності України від Росії, американські компанії – розширення своєї присутності на нових газоносних родовищах поза межами США, а також не визначені ціна та розподіл видобутого газу під час проведення тендеру. Ці обставини передали до їх рук важелі впливу при вирішенні цих дуже важливих для України питань. За нинішньої ситуації не виключена і корупційна складова, бо вирішуючи стратегічне для себе питання, США закриють на неї очі, а російська влада, маючи в цій справі особистий інтерес, не стане піднімати галас.
Наступною інформацією, яка привернула мою увагу, була згадка про постачання в Україну азербайджанського газу. Домовленість про обсяги у 7 млрд. куб. м щороку була досягнута трохи раніше. Відповідно до неї, газ має постачатись у скрапленому вигляді. За оприлюдненою у ЗМІ Юрієм Бойко інформацією 1 куб.м скрапленого газу еквівалентний 630 куб.м звичайного при нижчій вартості. Все було б добре якби... Якби існували можливості транспортування такого газу в чорноморські порти Грузії, наявність хоча б одному з них відповідного терміналу, якого Україна і понині не збудувала в Одесі, наявність не менше двох танкерів водотоннажністю у 10000 т. Є великий сумнів, що чинній владі вдасться вирішити означені вище питання за три роки. В згаданій вище статті «Газова війна: шлях до перемоги» я пропонував прокласти через Чорне море газогін з Криму до берегів Грузії, орієтовна протяжність якого 710 км, що на мою думку можливо зробити за 1...1,5 роки. Зекономлені заміною російського газу азербайджанським за 1 рік кошти можуть сягнути 2 млрд. дол., що може повністю окупити будівництво з використанням вітчизняних труб та компресорних станцій, які Україна виготовляє.
Особливу увагу в цьому питанні я хочу звернути на ціну скрапленого газу. Для цього достатнього глянути на його ціну на найближчій автозаправній станції. В травні вона коливалась від 6,3 до 6,5 грн за 1 л. Це означає, що при переведенні в газоподібний стан його ціна може скласти 10 і більше грн. за 1 куб. м або 10000 грн. за 1000 куб. м, що за обмінним курсом складає 1250 дол. США і понад як в 4 рази перевищує ціну російського газу в Німеччині і понад як вдвічі його ціну в Україні. На цій підставі я вважаю оприлюднену у ЗМІ Юрієм Бойко ціну скрапленого газу черговим лохотроном для «лохторату». Сподіватись на зниження урядом ціни на нього також не варто. Не варто, бо він не здатен впоратися з цінами на моторне пальне. Адміністративне встановлення ціни на скраплений газ окремо в якості моторного пального і для споживання населенням в ринкових умовах, на моє переконання, також бажаного результату не принесе, а тільки посилить, вже достатньо розповсюджену в паливній галузі, корупцію.
Підводячи підсумок, вважаю за необхідне констатувати, що навіть за умов отримання 2/3 видобутого американськими компаніями сланцевого газу в 2015 р., що складе 10 млрд. куб.м і постачання з Азербайджану еквіваленту 7 млрд. куб м скрапленого газу позбутися залежності від російського газу не вдасться. Це питання могло бути вирішене через заміну ще 10 млрд. куб.м російського газу вітчизняною електроенергією, яке можливо було б здійснити протягом 1...2 років навіть під час опалювального сезону. Однак півторакратне підвищення її ціни для населення з 1 травня 2012 р., що споживає її понад 800 кВт/год. на місяць, в інтересах власників енергогенеруючих компаній та обленерго, цю заміну практично унеможливило.
Такою кількістю електроенергії (800 кВт/год. на місяць) задовольнити потреби навіть двокімнатної квартири з електричним опаленням і підігрівом води проблематично, а при наявності електричної плити – неможливо. Додатково звертаю увагу, що навіть здійснення викладених вище намірів уряду коштуватиме українським платникам податків щонайменше 15 млрд. дол. і бажаного покращення життя «єдиному джерелу влади» не принесе. Покращення життя матимуть американські компанії, ВВП, ВФ та його оточення. Останній має всі ознаки відсутності державного мислення і наявність патріотизму власної кишені. Саме вони та дії чинного уряду у вирішенні газового питання створюють умови для остаточної окупації України «братньою» Росією. Зашкодити такому фіналу можуть не тільки не зацікавлені в ньому ЄС та США, а в першу чергу – український народ. Будемо вірити, що вдасться.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_29.html
Немає коментарів:
Дописати коментар