Шановні читачі! Закінчується другий рік «проффесійного» «покращення життя вже сьогодні». Він без перебільшення може бути названий другим роком руху чинної «української» влади «шляхом до глухого кута». Про це надалі в статті, яка є логічним продовженням статей «Глухі та сліпі королі» та «Хочу сісти на два стільці (або знов про ті самі граблі)».
Почну з аналізу подій, спровокованих діями та бездіяльністю чинної влади. Як відомо більшості моїх співвітчизників, 2011 р. став роком чисельних акцій протесту різних груп населення. При цьому, на відміну від 2004 року, нинішньої осені вони почались на Сході України, були підтримані на Заході і мали, на здивування влади, достатньо запеклий характер. Хоча мене не дивує той факт, що все це відбулось саме там, де Партія Регіонів мала найбільшу підтримку на парламентських, а потім і на місцевих виборах. Так мало бути, бо обіцянки кандидата в Президенти Віктора Януковича Президентом Віктором Януковичем не виконані і досі. Всупереч обіцянкам та сподіванням мешканців Сходу та Півдня, в т.ч. Донбасу, покращення життя настало тільки для дуже обмеженої кількості громадян, переважно – з оточення Віктора Федоровича. А от у більшості громадян України, в т.ч. і на Донбасі, воно суттєво погіршилось. Акції протесту почали вчителі, яким, замість виконання вимог Закону України «Про освіту», кинули двадцятивідсоткову подачку. Шкода, що нинішня інтелігенція на це погодилась, що дозволило владі й надалі займатись «лохотроном».
Наступні акції афганців, чорнобильців, дітей війни та підприємців були більш запеклими. У вересні афганці під час акції першими продемонстрували рішучість в боротьбі за свої права. Надалі таку саму рішучість продемонстрували чорнобильці. 3-го листопада відбулась і спільна акція підприємців та дітей війни за участі афганців, чорнобильців та українського козацтва. При цьому на цій акції, на відміну від інших учасників, афганці та чорнобильці були без своїх лідерів, які напередодні, без їх згоди, попідписували угоди з урядом. Вперше за часів незалежності України в нинішньому році не обійшлось без людських жертв – двоє учасників акції протесту померли… В Донецьку. Вперше за цей час з'явилась купа антиконституційних судових рішень про заборону акцій протесту. Антиконституційних, адже судді позбавили «джерело влади» конституційного права на свободу зібрань. І тому не дивно, що у відповідь на такі дії слуг Феміди, «джерело влади» неодноразово продемонструвало очільникам влади, що воно її не тільки не боїться, але здатне для захисту своїх прав і на «силовий варіант».
А чого вартий плакат донецьких чорнобильців «Геть з Донбасу янучар»? На моє переконання, це наочний прояв відношення до чинної влади її колишніх прихильників. Вони, після цього, на широко відомий суспільству вислів «Спасибо жителям Донбасса…» перестали ображатися. І довели їх до цього не автори даного вислову, а той, кого вони два роки тому привели до влади.
Для залякування населення чинна влада влаштувала арешти найбільш яскравих особистостей серед своїх опонентів – Юрія Луценка та Юлії Тимошенко. А потім і суди – з порушенням всіх норм українського та міжнародного законодавства і людської моралі, ігноруючи протести європейської та міжнародної спільноти, так само, як наплювала на власне «джерело влади».
В перемовинах з російською владою за ціну на газ успіху також не досягнуто. Не досягнуто, бо, як свідчить історія, досягти успіху в перемовинах з «стратегічним партнером» можливо не шляхом виконання його забаганок, як це було зроблено при підписанні Харківських угод, а з позиції сили. Такий шанс у чинної влади був, про що я писав в статтях «Кілька слів вартістю 4,5 млрд. дол.», «Як навчити російську владу поважати Україну» та «Чем кумушек судить рядиться». Але Віктор Федорович, який до обрання обіцяв: «Почую кожного», мене, одного з тих, кого мав почути, схоже не почув. Замість того, він та його команда намагаються повісили всі гріхи на своїх «папєрєдніків». Я маю моральне право робити таку заяву, бо ще в першій половині року пропонував суспільству шлях досягнення енергетичної незалежності. Виходить, що або я не маю нічого спільного з тим «кожним», кого обіцяли почути, або гарант моїх конституційних прав не має нічого спільного з українським суспільством. «Покращення життя…» не тільки не сьогодні, але й за весь час «царювання» його команди не настане. Тому, що доля «джерела влади» саму владу не турбує. Це вони вже встигли довести навіть «жителям Донбасса».
Однак на цьому їхні «пустощі» не закінчились. «Завоювавши» на початку 2010 року, з порушенням чинної Конституції, Верховну Раду, за допомогою Конституційного Суду, «приватизувавши» судову гілку влади, прийняттям цією «завойованою» Верховною Радою «судової реформи», посадивши в правоохоронні органи «смотрящих», чинна влада поступово збільшує тиск на суспільство. Вона також проштовхує до керівництва масовими громадськими організаціями «своїх» людей. Доказом тому є нещодавні вибори керівництва «Союзу Чорнобиль», якиі проходили під патронатом першого віце-Прем’єра Андрія Клюєва. За його ж словами, на наступні 5 років головою організації обрано людину, яка «допомагає владі»… Про те, що новоспечений керівник не має авторитету серед учасників цьогорічних акцій протесту сказано, звичайно, не було. Для унеможливлення зміни керівництва в «Союзі Чорнобиль» харківські правоохоронці під вигаданим приводом затримали авторитетних лідерів організації. Чим унеможливили їх участь у з'їзді організації і забезпечили обрання її головою необхідної для чинної влади людини. От і виходить, як вони кажуть: «Все схвачено»…
Широко розрекламовані чинною владою досягнення на міжнародній арені виявились всього лише мильною бульбашкою – Угоду є Євросоюзом про асоціацію та зону вільної торгівлі так само «успішно» провалено, як провалено перемовини з Росією за ціну на газ.
З викладеного вище випливає, що задовільну оцінку діям влади в 2011 р. може дати або падлюка, або «лохторат». Однак, події минаючого року яскраво свідчать, що кількість «лохторату» катастрофічно зменшується, що вже суттєво бентежить можновладців. Бентежить, бо «падлюки» в любому суспільстві, в т.ч. і українському завжди складали і складають мізерну частину населення.
Надалі вважаю зупинитись на діях опозиції. Вона після арешту Юлії Тимошенко виявилась зовсім безпорадною. Їй не вдалось ні очолити акції протесту, ні досягти в парламенті будь-яких перемог. Прийнятий, за участі опозиції, новий закон про парламентські вибори скоротив, але не унеможливив фальсифікації та застосування «адмінресурсу», чим безумовно широко скористається чинна влада, яка ще жодні вибори не проводила без нього. Лист Юлії Тимошенко із СІЗО з пропозицією високоморальним публічним людям очолити опозиційні партійні списки не дасть позитивного результату. Насамперед тому, що в Україні високоморальні люди суспільству невідомі, і навряд чи знайдуться ЗМІ, які будуть їх рекламувати. А відомі люди, в переважній своїй більшості, високоморальними є тільки на перший погляд. Однак, це не означає безвихідь.
Знайти необхідних для перемоги людей могли б чинні народні депутати від опозиції. Мій власний досвід спілкування з ними говорить про те, що переважна більшість їх на виконання такого завдання не здатна, вони не звикли напружено працювати ні на державу, ні на народ, а тим більше шукати серед народу тих, хто може стати їх конкурентами. Конкурентами не в боротьбі за інтереси держави та народу, а за місце біля державного «корита».
Найбільш вірогідним може стати сценарій, коли високоморальні і відомі на певній території люди будуть обрані в мажоритарних округах. Вважаю, що їх буде мало, але, об’єднавшись в парламенті, вони швидко зможуть, при активній підтримці народу, створити умови для відправки чинної влади у небуття. Проте, для розвитку такого сценарію вкрай необхідна роз'яснювальна робота серед населення. Вести її повинні залишки української інтелігенції, яка врешті-решт мусить зрозуміти, що без її участі успіх у боротьбі «джерела влади» над «слугами народу» неможливий. І починати роз'яснювальну роботу потрібно негайно, бо від цього залежить така жадана перемога над гнобителями українського народу. Тому, вже майбутньою весною населення мусить взяти активну участь в акціях протесту проти свавілля влади, яке чинна парламентська більшість заклала в Законі «Про Державний бюджет України на 2012 рік» і яке зовсім нещодавно «освятив» Конституційний Суд України. Однак, основні події, на мою думку, пройдуть у вересні - грудні 2012 р. Вони можуть стати початком визволення України від окупантів та їх українських поплічників. Буду сподіватись, що на цей раз назавжди.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО: LELEKA NEWS
Почну з аналізу подій, спровокованих діями та бездіяльністю чинної влади. Як відомо більшості моїх співвітчизників, 2011 р. став роком чисельних акцій протесту різних груп населення. При цьому, на відміну від 2004 року, нинішньої осені вони почались на Сході України, були підтримані на Заході і мали, на здивування влади, достатньо запеклий характер. Хоча мене не дивує той факт, що все це відбулось саме там, де Партія Регіонів мала найбільшу підтримку на парламентських, а потім і на місцевих виборах. Так мало бути, бо обіцянки кандидата в Президенти Віктора Януковича Президентом Віктором Януковичем не виконані і досі. Всупереч обіцянкам та сподіванням мешканців Сходу та Півдня, в т.ч. Донбасу, покращення життя настало тільки для дуже обмеженої кількості громадян, переважно – з оточення Віктора Федоровича. А от у більшості громадян України, в т.ч. і на Донбасі, воно суттєво погіршилось. Акції протесту почали вчителі, яким, замість виконання вимог Закону України «Про освіту», кинули двадцятивідсоткову подачку. Шкода, що нинішня інтелігенція на це погодилась, що дозволило владі й надалі займатись «лохотроном».
Наступні акції афганців, чорнобильців, дітей війни та підприємців були більш запеклими. У вересні афганці під час акції першими продемонстрували рішучість в боротьбі за свої права. Надалі таку саму рішучість продемонстрували чорнобильці. 3-го листопада відбулась і спільна акція підприємців та дітей війни за участі афганців, чорнобильців та українського козацтва. При цьому на цій акції, на відміну від інших учасників, афганці та чорнобильці були без своїх лідерів, які напередодні, без їх згоди, попідписували угоди з урядом. Вперше за часів незалежності України в нинішньому році не обійшлось без людських жертв – двоє учасників акції протесту померли… В Донецьку. Вперше за цей час з'явилась купа антиконституційних судових рішень про заборону акцій протесту. Антиконституційних, адже судді позбавили «джерело влади» конституційного права на свободу зібрань. І тому не дивно, що у відповідь на такі дії слуг Феміди, «джерело влади» неодноразово продемонструвало очільникам влади, що воно її не тільки не боїться, але здатне для захисту своїх прав і на «силовий варіант».
А чого вартий плакат донецьких чорнобильців «Геть з Донбасу янучар»? На моє переконання, це наочний прояв відношення до чинної влади її колишніх прихильників. Вони, після цього, на широко відомий суспільству вислів «Спасибо жителям Донбасса…» перестали ображатися. І довели їх до цього не автори даного вислову, а той, кого вони два роки тому привели до влади.
Для залякування населення чинна влада влаштувала арешти найбільш яскравих особистостей серед своїх опонентів – Юрія Луценка та Юлії Тимошенко. А потім і суди – з порушенням всіх норм українського та міжнародного законодавства і людської моралі, ігноруючи протести європейської та міжнародної спільноти, так само, як наплювала на власне «джерело влади».
В перемовинах з російською владою за ціну на газ успіху також не досягнуто. Не досягнуто, бо, як свідчить історія, досягти успіху в перемовинах з «стратегічним партнером» можливо не шляхом виконання його забаганок, як це було зроблено при підписанні Харківських угод, а з позиції сили. Такий шанс у чинної влади був, про що я писав в статтях «Кілька слів вартістю 4,5 млрд. дол.», «Як навчити російську владу поважати Україну» та «Чем кумушек судить рядиться». Але Віктор Федорович, який до обрання обіцяв: «Почую кожного», мене, одного з тих, кого мав почути, схоже не почув. Замість того, він та його команда намагаються повісили всі гріхи на своїх «папєрєдніків». Я маю моральне право робити таку заяву, бо ще в першій половині року пропонував суспільству шлях досягнення енергетичної незалежності. Виходить, що або я не маю нічого спільного з тим «кожним», кого обіцяли почути, або гарант моїх конституційних прав не має нічого спільного з українським суспільством. «Покращення життя…» не тільки не сьогодні, але й за весь час «царювання» його команди не настане. Тому, що доля «джерела влади» саму владу не турбує. Це вони вже встигли довести навіть «жителям Донбасса».
Однак на цьому їхні «пустощі» не закінчились. «Завоювавши» на початку 2010 року, з порушенням чинної Конституції, Верховну Раду, за допомогою Конституційного Суду, «приватизувавши» судову гілку влади, прийняттям цією «завойованою» Верховною Радою «судової реформи», посадивши в правоохоронні органи «смотрящих», чинна влада поступово збільшує тиск на суспільство. Вона також проштовхує до керівництва масовими громадськими організаціями «своїх» людей. Доказом тому є нещодавні вибори керівництва «Союзу Чорнобиль», якиі проходили під патронатом першого віце-Прем’єра Андрія Клюєва. За його ж словами, на наступні 5 років головою організації обрано людину, яка «допомагає владі»… Про те, що новоспечений керівник не має авторитету серед учасників цьогорічних акцій протесту сказано, звичайно, не було. Для унеможливлення зміни керівництва в «Союзі Чорнобиль» харківські правоохоронці під вигаданим приводом затримали авторитетних лідерів організації. Чим унеможливили їх участь у з'їзді організації і забезпечили обрання її головою необхідної для чинної влади людини. От і виходить, як вони кажуть: «Все схвачено»…
Широко розрекламовані чинною владою досягнення на міжнародній арені виявились всього лише мильною бульбашкою – Угоду є Євросоюзом про асоціацію та зону вільної торгівлі так само «успішно» провалено, як провалено перемовини з Росією за ціну на газ.
З викладеного вище випливає, що задовільну оцінку діям влади в 2011 р. може дати або падлюка, або «лохторат». Однак, події минаючого року яскраво свідчать, що кількість «лохторату» катастрофічно зменшується, що вже суттєво бентежить можновладців. Бентежить, бо «падлюки» в любому суспільстві, в т.ч. і українському завжди складали і складають мізерну частину населення.
Надалі вважаю зупинитись на діях опозиції. Вона після арешту Юлії Тимошенко виявилась зовсім безпорадною. Їй не вдалось ні очолити акції протесту, ні досягти в парламенті будь-яких перемог. Прийнятий, за участі опозиції, новий закон про парламентські вибори скоротив, але не унеможливив фальсифікації та застосування «адмінресурсу», чим безумовно широко скористається чинна влада, яка ще жодні вибори не проводила без нього. Лист Юлії Тимошенко із СІЗО з пропозицією високоморальним публічним людям очолити опозиційні партійні списки не дасть позитивного результату. Насамперед тому, що в Україні високоморальні люди суспільству невідомі, і навряд чи знайдуться ЗМІ, які будуть їх рекламувати. А відомі люди, в переважній своїй більшості, високоморальними є тільки на перший погляд. Однак, це не означає безвихідь.
Знайти необхідних для перемоги людей могли б чинні народні депутати від опозиції. Мій власний досвід спілкування з ними говорить про те, що переважна більшість їх на виконання такого завдання не здатна, вони не звикли напружено працювати ні на державу, ні на народ, а тим більше шукати серед народу тих, хто може стати їх конкурентами. Конкурентами не в боротьбі за інтереси держави та народу, а за місце біля державного «корита».
Найбільш вірогідним може стати сценарій, коли високоморальні і відомі на певній території люди будуть обрані в мажоритарних округах. Вважаю, що їх буде мало, але, об’єднавшись в парламенті, вони швидко зможуть, при активній підтримці народу, створити умови для відправки чинної влади у небуття. Проте, для розвитку такого сценарію вкрай необхідна роз'яснювальна робота серед населення. Вести її повинні залишки української інтелігенції, яка врешті-решт мусить зрозуміти, що без її участі успіх у боротьбі «джерела влади» над «слугами народу» неможливий. І починати роз'яснювальну роботу потрібно негайно, бо від цього залежить така жадана перемога над гнобителями українського народу. Тому, вже майбутньою весною населення мусить взяти активну участь в акціях протесту проти свавілля влади, яке чинна парламентська більшість заклала в Законі «Про Державний бюджет України на 2012 рік» і яке зовсім нещодавно «освятив» Конституційний Суд України. Однак, основні події, на мою думку, пройдуть у вересні - грудні 2012 р. Вони можуть стати початком визволення України від окупантів та їх українських поплічників. Буду сподіватись, що на цей раз назавжди.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
БІЛЬШ ДЕТАЛЬНО: LELEKA NEWS
Немає коментарів:
Дописати коментар