Стабільність української незалежності.

Це мої батьки можуть похизуватись одним записом в трудовій книжці, після більш ніж тридцятип'ятирічного стажу роботи на одному робочому місці. Мою ж трудову, поки я допрацюю до своєї пенсії, можна буде перетворити на підручник з новітньої історії України.
Власне, правильно говорять, що ворогу не побажав би жити під час перебудов і реформ, але нам «пощастило».
За результатами загально національного опитування (референдуму), яке пройшло 1 грудня 1991 року і в якому взяло участь більш ніж 84% тих, що мали право голосу. Більш ніж 90% висловили своє бажання жити в незалежній, заможній, стабільній країні. Але омріяна стабільність за двадцять років незалежності залишається примарною. Спритні ділки, як зграя зголоднілих шакалів, кинулися шматувати, перетворюючи одну з найбагатших країн з найкращим стартовим потенціалом, на сировинний придаток світової економіки. Змінюються уряди, президенти, але не змінюється життя, точніше воно погіршується з кожним приходом «нової команди фахівців».
Стабільність та незалежність від колишніх комуністів, комсомольців, завгарів, кон’юнктурно трансформувавшихся в демократів та лібералів, полягає в багатьох умовностях.
Умовно-конституційно, громадянин має право на труд.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку
вільно погоджується.
В реальності – тотальне безробіття. Країну-виробника, перетворено на величезний базар у центрі Європи. Країну інженерів, конструкторів перетворено на країну охоронців, вантажників та продавчинь.
Стаття 5. Конституції України зазначає, що:
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Чи можна у це повірити? Читаєш, наче фантастику. Про народ згадують тільки на передодні виборів, називаючи його – електорат.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Все це умовно-конституційно, бо надра і ресурси країни перебувають у власності олігархів. Чи можемо ми впливати на їх рішення, у прийнятті важливих питань? Ні!
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Чи відповідає це дійсності? Правий той, у кого є зв’язки та гроші.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Реальність – більш ніж 80% громадян України за межею бідності.
Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
А що відбувається на справді,у житті, а не на папері? Україна займає лідируючи позиції по різним захворюванням, які забирають щорічно життя сотень тисяч громадян, неспроможних оплатити дороге лікування.
Стаття 53. Кожен має право на освіту.
Реалії - сотнями закриваються українські школи.
Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися
Конституції України та законів України, не посягати на права і
свободи, честь і гідність інших людей.
Реалії – першими порушниками є ті, хто мав би гарантувати чітке дотримання і виконання головного державного документу, доводячи це власним прикладом.
Ті, хто довів країну до такого стану і мав би пустити собі кулю у скроню, отруїтися або повіситись від розуміння сорому, з екранів «Зомбо ТБ» повчають нас розуму. Отримують державні нагороди, премії, звання, пільги. Орендують за копійки на десятки років наперед державні дачі, автомобілі, тощо. Привласнюють державне і комунальне майно.
Розкіш «нових шейхів» і злиденне існування «електорату» – ось реалії сьогодення.
1 грудня 2011 року виповниться двадцять років з дня проведення загально українського опитування (референдуму), але суму від того більше ніж позитивних емоцій. Чого ми чекаємо? Ніхто не прийде нам на допомогу ліквідовувати за нас наші внутрішні негаразди. Світ знов, як і до цього, принишк, мовчазно спостерігаючи за черговим геноцидом українського народу. Україна в черговий раз опинилась на перехресті чиїхось меркантильних інтересів. А ми – її народ, в черговий раз стали заручниками гри на цій глобальній шахівниці.
Але вихід завжди є. Це – РЕВОЛЮЦІЯ!
Сергій Філіпенко