Побутує думка, що Майдан створив в Україні повноцінне
громадянське суспільство. На справді, все з точністю до навпаки. Це громадські активісти створили Майдан.
Отже, громадянське суспільство в Україні існувало задовго до того. Але Майдан
дозволив йому проявитись.
Як
сьогодні розвиваються громадські організації? З якими труднощами у своєму
розвитку зіштовхуються? В Україні сучасні ГО можна поділити на кілька
категорій: професійні, припартійні, провладні, фіктивні, та неформальні
ініціативи.
Професійні організації часто називають «грантожерами». Вони
мають власні офіси, оргтехніку, штатних співробітників, отримують фінансування
у вигляді безповоротної фінансової допомоги від міжнародних чи національних
донорських структур. Вони досить професійно займаються суспільно-корисними
справами, як то, проводять соціологічні або моніторингові дослідження,
розробляють законопроекти і програми, проводять різноманітні навчання
громадських активістів або державних службовців, захищають права громадян, чи
якимось іншим чином розвивають демократію.
В Києві є ряд дуже поважних-професійних
громадських організацій, які мають власне бачення реформ і намагаються їх
лобіювати через органи влади. Це в них на сьогодні непогано виходить, якщо
порівнювати з попередніми роками.
Організації
з абсолютно різних середовищ об'єднались в Реанімаційному Пакеті Реформ, щоб
разом розробити свої пропозиції реформування держави. По-суті, саме в це
об'єднання мало трансформуватись Партнерство "Новий Громадянин". Так
воно сьогодні і є. Із середовища НГ виникли РПР, Чесно, Владометр тощо.
Припартійні організації – ще одна велика група ГО. Вони бувають молодіжними,
жіночими, екологічними чи якимись іншими. Призначення цих спільнот – гуртування
партійного активу за інтересами або залучення нових партійців. Інколи
припартійні організації позиціонують себе як незалежні, однак їхню
заангажованість не важко вирахувати.
Припартійні
організації не варто плутати з політичними, адже, по суті, всі громадські
організації тією чи іншою мірою впливають на політику, а отже, є політичними.
Є і інша категорія ГО - "провладні".
Вони створені чиновниками для імітації "думки громадськості". Такі
організації заведені в різноманітні громадські ради і отримують державне
фінансування. У більшості випадків вони не здійснюють жодної діяльності, або
створюють видимість бурхливої роботи, а отримані кошти «розпилюють» зі своїми
покровителями. Ще однією їх функцією є публічна підтримка дій влади і створення
видимості консультацій чиновників з «громадськістю». Як не дивно, вони і досі
непогано себе почувають.
Мертві організації – це ті сотні і тисячі назв, які можна
прочитати в державних реєстрах. Колись вони створювались для однієї із
вищенаведених цілей, але з тих чи інших причин припинили активну діяльність,
залишивши по собі, у кращому разі, статут, свідоцтво і печатку…
Але найбільша категорія – це місцеві ініціативи.
Вони виникають самі по собі і ніким не контролюються, однак так само миттєво
можуть зникнути, бо зазвичай залежать від настрою конкретної людини-засновника.
До державної реєстрації справи, зазвичай, взагалі не доходять, тож після їх
«загибелі» не лишається навіть записів у жодному реєстрі.
Фінансування
місцеві ініціативи знаходять на місцевому рівні за рахунок добровільних пожертв
чи волонтерської допомоги. Вони діють лише тому, що їх керівникам це цікаво.
Коли стає нецікаво - діяльність згортається.
Найбільша ж проблема українських ГО -
це загалом проблема всієї держави. У нас не діють закони, і, відповідно,
статути самих об'єднань. Вони у більшості випадків, вважаються формальністю, і
звертаються до них лише тоді, коли треба розправитись із неугодним конкурентом
"на булаву" або вигнати якогось неадеквата. Проблема стосується майже
всіх ГО. Стосунки в середині будь-якої організації, як і загалом в державі,
засновані не на законах і статутах,
а на людських взаєминах. Особисті конфлікти стають причиною загибелі більшості
українських ГО (в першу чергу місцевих ініціатив).
Друга проблема - безсистемність в роботі.
У новостворених ініціатив немає стратегії діяльності, у місцевих грантових
організацій діяльність коригується залежно від отриманого фінансування. Щоб
активісти ефективно працювали, їхня діяльність повинна бути їх основною роботою
і гідно оплачуватись. Але для місцевих ініціатив, які стали на шлях
професіоналізації, забезпечити це досить складно.
Проблеми
регіональних ініціатив - вони не є "професійними бюрократами", на
відміну від відомих "грантожерів" з гарною грантовою історією. Однак
у них є бажання щось робити. І для того, щоб вони щось робили - їм потрібне не
так навчання, як практика. Отримані знання повинні бути обов'язково
реалізовані. Моніторингова діяльність одних має продовжуватись адвокасі-кампаніями
інших. У всьому має бути системність. Для того, щоб в регіонах можна було вести
успішну проектну діяльність - необхідно максимально спростити проектні заявки,
допомагати в розробці проектів та пов'язувати діяльність київських організацій
з регіональними.
Третя проблема - наші ГО часто-густо
просто підміняють собою державу, виконуючи її функції (прибирання парків,
закупка військової техніки, воєнні дії, написання законопроектів...). Це, на
справді, велика проблема, а не досягнення, як вважають самі активісти, адже ми
не припиняємо платити державі величезні податки, і як вони використовуються -
не зрозуміло. На Заході держава свої функції виконує, і в цьому наша велика
відмінність.
Остання проблема є наслідком того, що
громадські активісти йдуть у політику. Але вони, в більшості, обрали шлях
меншого супротиву - пішли за списками олігархічних партій, замість створення
власної політичної сили. В Раді вони будуть у меншості. Перемогти систему вони
зможуть тільки в тому разі, якщо не втратять зв'язку з громадськими
ініціативами. Інакше система змінить їх самих.
Адже в Україні немає політичних партій,
які б виконували свої функції. Їх треба створити, або перетворити існуючі
олігархічні угрупування в політичні партії. Семінарів і тренінгів у цьому
напрямку абсолютно не достатньо. Необхідно зробити діяльність партій повністю
відкритою для суспільства.
Тому
головна задача, на яку має бути спрямована підтримка донорів - це розробка
механізмів і подальша заміна неефективної державної системи ефективною,
створеною самим громадянським суспільством.
Немає коментарів:
Дописати коментар