- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

пʼятниця, 27 травня 2016 р.

Громадянське суспільство і cистема управління ним (наше бачення і наша мета)

   Всього двадцять п’ять років незалежності після багатьох століть колоніального рабства – це дуже короткий історичний період для створення інтелектуального, духовного, соціального і на кінець національного громадянського суспільства в Україні.


   Неправдиві, а точніше брехливі заяви українських мас-медіа у 2005 році після помаранчевої революції про народження зрілого громадянського суспільства, а в 2014 році, під час революції  гідності, про уже сформоване громадянське суспільство на жаль  ще на довгий час залишаться тільки  побажаннями.
   Суспільство, яке за 25 років повністю пронизано корупцією, суспільство , яке за 25 років розділилось на 70 відсотків жебраків і 5 відсотків ненаситних, які вкрали 80 відсотків багатств України – це не громадянське суспільство в історичному розумінні цього слова.
   Але суспільство, яке після століть колоніального рабства і винищення його духовної еліти, а ще після століть його розділення по національних ознаках, завдяки агресії московських ординців, швидко об’єднується в національний моноліт і дає достойну відсіч агресору – це вже є щось інше, це вже прообраз громадянського суспільства.
   Згідно чинної Конституції України від 1996 року система влади зобов’язувалась створити правові умови для інтелектуального, духовного і соціального розквіту суспільства і вважає Конституцію як  суспільний договір народу з Державою. А так як Конституцію України розробляла і приймала тільки система влади, то насправді цей документ, по факту, є суспільним договором між народом і … владою.
      Що це означає?
   Напевно те, що з одного боку український народ є єдиними носієм та джерелом влади (стаття 5), а ширше, державної влади,  і  має абсолютне право на управління державою в широкому розумінні цього слова, а будь-яке державне утворення (законодавче , виконавче, судове та інше) тільки в тій формі і в той спосіб, у який визначить народ. В Україні все розуміється не так. Якщо народ створює собі Державу, то Конституція не може бути суспільним договором між ним і його творінням, тобто, державою.
   Спитаєте, а скільки відсотків українського народу розуміє цю «головоломку» і одержите відповідь:  тільки той відсоток, який володіє справжньою владою над джерелом влади… І ніби в народу ніхто не відбирав право на владу, але   влада забрала право народу на його права в управлінні справжньою Державою і перевела це право від його імені в Закон, відповідно до якого тепер і судить громадян, або народ.
   За 25 років незалежності України уже вп’яте разом з новим Президентом змінюються деякі статті Конституції, збільшується, або зменшується кількість  доповнень і змін до неї, але в результаті «титанічної» праці всієї системи влади за вказаний період український народ отримав :
  - Системну корупцію у всіх гілках законодавчої, виконавчої, судової влади,а також в органах місцевого самоврядування;
  - Повне відсторонення  народу від реального контролю над управлінням державою і нехтування Конституцією з боку всіх гілок влади, в результаті чого побудована тоталітарна корупційна державна(владна) піраміда;
   - Бюджети всіх рівнів  направлені проти народу і щорічно, згідно офіційних заяв  наступних чергових влад, їх попередники крали з бюджету до 30 його відсотків, або від 150,0 і більше мільярдів гривень;
    - Бездарність в управлінні державою привела до війни на Сході і втрати Криму, хоча виключно влада розробляла засади зовнішньої і внутрішньої політики. Хто за це відповість?;
    - Контролю над діяльністю прокуратури, міліції та судів не існує взагалі, в результаті чого ці органи обслуговують тільки владу;  
   - Втрата Україною більше 800,0 мільярдів доларів США, які зуміли вивезти в офшори ненаситні українські рабовласники з дозволу і під керівництвом  системи влади, яку собі вони організували.
   В указаній сумі більше 350 міліардів доларів,які вкрала система влади з бюджетів усіх рівнів за 24 роки, про що постійно сама наголошувала у виступах для народу, але маючи на увазі своїх попередників по владі.
   В той же час, щорічно з протягнутою рукою керівники держави і уряду звертались і звертаються за допомогою і кредитами по 2+5 міліардів, з яких більше  половини владна система  знову відправляла в офшори.
   Але вкрадені в народу величезні гроші – це не все зло недолугої  і злодійської системи управління державою. Демографічна катастрофа українського суспільства за 24 роки незалежності і неефективного управління – це зменшення суспільства від 54,3 мільйонів людей до 37,5 мільйонів, враховуючи втрату половини Донбасу і анексію Криму, це перевищення смертності над народжуваністю.
   І хто за це відповість? А ніхто.
   Територія України залишиться без українців, але спочатку ми можемо втратити державність і державу, а потім і територію.
   Щоб все це зберегти, нам краще втратити існуючу систему управління суспільством, і відповідно замінити  олігархічно-партійну корупційну систему управління  на систему прямого Народовладдя, де фундаментом і базою згідно  чинної Конституції буде територіальна громада декількох рівнів – від сільської до великої міської і столичної.
   На моє запитання до укладачів Конституції 1996 року – чому ми  залишили  в Основному Законі стару радянську однопартійну систему управління  з запозиченням від  Європи  тільки  класичної  схеми змагальності  політичних партій за владу, я отримав таку відповідь: «Ми одержали від Радянського Союзу совковий народ, а точніше раба колонії, якому неможливо було вручити організацію і формування територіальних громад і влади. І тому ми записали в Конституції на майбутнє цей механізм, а поки що владою буде вчорашній партійний і радянський функціонер , який поступово  буде замінений новим інтелектом нації». Таке висловлювання я чув від багатьох, хто був  при владі ці 24 роки, але ні один із них мене не переконав, бо ні один із них не знав історії розвитку нашої державності за тисячоліття і століття, бо більшість із них не знали  історії боротьби наших предків за незалежність а знали тільки новітню радянську історію по Петру Толочку
    Лідери національно-патріотичних сил , які у 1996 році складали меншість в парламенті  і у всій сиситемі влади ледве змогли у 1996 році  захистити в Конституції національні атрибути , а в той час  більшість депутатів , або вчорашні партійні функціонери ліпили нову " радянську " конституцію і нову- стару систему управління державою..
   І тоді і сьогодні ми відповідаємо недолугим, що в так званий період совка інтелект середньостатичного українця був вищий за сьогоднішнього , Україна як найбільша республіка мала одну з найпотужніших в Європі промисловість в т. ч. авіаційну, космічну, машинобудівну, металургійну, хімічну та інші.
   Україна мала одну із найпотужніших в Європі науку (академічну галузеву, вузівську) , а на сьогодні не залишилось майже нічого і наші вчені створюють науку для усього світу під чужими іменами.
    Україна у 1991- 1996 рр. мала велику і яскраву плеяду високоінтелектуальних вчених, економістів, педагогів, але до влади чомусь пролізли більшість проходимців, вчорашніх бандитів і
швидко сформованих багатіїв-злодіїв.
Тому всі пояснення вчорашніх укладачів перехідної Конституції 1996 року не мали доказової бази і насправді були брехливими.
   Справжніми причинами не створення системи управління суспільством на основі прямого народовладдя, де український народ не на папері, а фактично був би повною владою , а не тільки джерелом влади і при якій народ сам творив би своє майбутнє, а головне де б не було влади вільної людини над вільною людиною, однієї частини суспільства над іншою, тобто такого становища, за якого одні люди можуть приймати рішення, а інші люди такої можливості позбавлені - на наше глибоке переконання є наступні:
    1. При конституційному закріпленні системи народовладдя і відходу від однопартійної радянської і багатопартійної світової системи ( на час відсутності в Україні класичних політичних партій , в т.ч. національно-патріотичних ) весь вчорашній ( радянський) і новостворений «незалежний» бомонд був би люстрований громадянами,  а не владою ( по принципу сам себе люструю) і мусів би займатись фізичною або іншою працею по прикладу Польщі, Чехії , Литви, Латвії, Болгарії та інших країн.
   2. Система справжнього народовладдя і територіальні громади не дозволили би провести бандитську ваучеризацію і втрати величезних національних багатств України, розвалу всіх галузей промисловості, колективного сільського господарства, науки і культури - а головне не дозволили би п’яти відсоткам вчорашніх, бандитів і можновладців, і їхнім обслуговуючим партіям і в цілому партійно – олігархічній системі влади привласнити за безцінь 80 відсотків національних багатств України.
   3. Якщо в 1992 році економічний, науковий і людський (інтелектуальний) потенціал народженої незалежної України був в числі шести найрозвинутіших європейських держав і ми розраховували на досягнення рівня Німеччини, Англії або Франції уже через 10 років, то недолуга система управління державою довела цей потенціал до рівня найменш розвинутих країн світу і до всіх тих результатів, про які було сказано вище.
        Чи відбулося б таке чудо при системі народовладдя – кожний учень 3-го класу скаже «Ні».
   4. Система народовладдя не дозволила б віддати весь ядерний потенціал і оборону держави, не дозволила б виконувати всі 24 роки програму «братньої» Росії по розвалу України на дві – російську і українську України, не дозволила б русифікувати інформаційний простір України, її культуру, її фінансову і банківську системи.
   А  партійно- олігархічна система влади не тільки дозволила це зробити, вона винна в анексії Криму і створенні двох Донбасів, в знищенні тисяч українців.
   І цього достатньо, щоб простий українець зрозумів, що все те недолуге, яке супроводжувало нашу державу всі 24 роки і про що  розуміли  і розуміють всі керівники України за цей період відбувалося по чужих неукраїнських сценаріях, а виконавцями цих сценаріїв були, є і можуть бути існуючі і новонароджені партійно-олігархічні системи управління державою усіх кольорів, які змінювались і можуть змінюватись кожних 3, 4 або 5 років - чи то червоні,  чи то сині, чи то коричневі, чи то помаранчеві і т.д., бо всі вони хотіли і хочуть тільки влади і власної наживи.
На зміну цій системі повинна терміново прийти національна система народовладдя, бо уже завтра буде пізно.
  Альтернативи не існує аж  до організації нових класичних політичних сил в майбутньому самим громадянським суспільством ,а не капіталом, яким за 24 роки  зареєстровано в Україні аж 433 , так званих, партій, які повинні розчинитись  в громадянському суспільстві ,а якщо ці 433 партії  вважали і  вважають себе елітою і інтелектуальною силою суспільства, то їм необхідно зайнятись його формуванням і національно-духовним вихованням.
   Паралельно так званий український олігархат  повинен перетворитись у великий бізнес, повернути суспільству вкрадене і працювати на благо суспільства.
А тепер перейдемо до шляхів і механізмів зупинення перед прірвою, збереження державності і розбудови національної Української Держави.
    Головною вимогою Майдану і Революції Гідності була і залишається зміна системи управління державою, але спочатку зміна системи влади,  яка, напевно, не захоче різати сук, на якому сидить.
   Дуже важливо зрозуміти тим, хто буде шукати кримінал у головній вимозі Майдану і побажанні більшості українців, що зміна системи управління громадянським суспільством не є зміна державного устрою, хоча український народ єдиний, хто має конституційне право на це.
   Для всіх революцій, які проходили і проходять в різних куточках світу, аксіомою є те, що кожна революція завершується прийняттям нової, але народної Конституції.
Революція Гідності в Україні продовжується і також завершиться прийняттям нової народної Конституції, яка проголосить і нову систему управління Державою.
   Народна Конституція України, над створенням якої уже два роки працюють громадські колективи правників з залученням державних юридичних центрів, розроблена більше, ніж в двадцяти проектах, але не по замовленню адміністрації президента і системи влади, а на вимогу Революції гідності і сьогодні проходять всенародні обговорення цих проектів на громадських конференціях, форумах і з`їздах.
   Головними постулатами народної Конституції є вся повнота влади народу; розбудова національної держави і суспільства; збереження державності і захист державного сувернітету, території і національних багатств України.
   Згідно народної Конституції  український народ, який володітиме фактично всією повнотою влади для виконання всіх функцій Держави, вибиратиме і призначатиме державні і регіональні(місцеві) служби, а не владу, які в міжнародному спілкуванні носитимуть назви: президент, спікер, голова суду, голова служби та інші.
   Таким чином  державні службовці, згідно народної конституції не будуть владою, а тільки службами народу і матимуть тільки ті повноваження, які їм згідно Конституції надасть справжня влада-народ. Не державні службовці, а народ своїми повноваженнями і владою з допомогою спеціалістів визначить кількісний склад служб, які необхідні для здійснення процесів державотворення і захисту Держави.
    Надра, земний і повітряний простір - всі національні багатства України є власністю всього народу і слугуватимуть всьому народу, навіть якщо необхідно буде провести певні зворотні дії - від розкрадання народних багатств до їх повернення через спеціальні прийняті народом нові Закони нової Конституції.
Враховуючи сьогоднішній воєнно- та соціально-економічний стан України і наявність ненаситного агресора на частині української території ми пропонуємо перший механізм м’ягкого демонтажу діючої системи державного управліня і жорсткого термінового переходу до Системи громадсько-державного управління через самоврядні територіальні громади
   Цей механізм могла б здійснювати сьогодні діюча система влади через прийняті нею закони і дії, які, на жаль,  похоронять її назавжди,  а також зупинять на певний період часу діючу в світі та Європі практику передачі народом влади політичним партіям.
   Народ зумів би оцінити таку самовбивчу дію існуючої системи влади і доручив би продовження державних повноважень значній частині представників сьогоднішньої системи влади, які не причетні до корупційних дій і є патріотами України.
    Громадськість України подасть всебічну допомогу діючій системі влади у вироблені проектів законів, програмних матеріалів , механізмів реформування всіх галузей народного господарства і всіх процесів державотворення.
    Ми даємо собі звіт в тому, що, якщо навіть керівна система влади могла б добровільно здійснити самовбивчі дії по заміні системи управління Державою, то це їй  не дозволить українське півторамільйонне чиновництво в зв'язку з своєю неминучою "загибеллю".  Так, так чиновництво, саботаж якого може перетворити в руїни нашу молоду Державу.
    Для того, щоб зрозуміти реальність першого механізму заміни старої системи на нову, ми повині в рамках конференцій, круглих столів і форумів об`єднаної громадськості з діючою системою влади і керівними політичними партіями знайти, або не знайти відповіді на це питання.   Тільки Так!
     Часу у нас мало і тому ми, громадські об'єднання,  готові до діалогу.
  Якщо перший механізм не отримає позитиву, громадські об`єднання працюють над другим механізмом зміни Системи через проведення загальнонаціональних установчих зборів і прийняття на них нової народної Конституції, затвердження перехідного Уряду  та  здійснення всіх подальших дій по демонтажу старої  і створення нової системи управління Державою.
   Проблемність здійснення другого  механізму велика, якщо думати тільки про мирний характер проведення установчих зборів і тільки на підставі спеціального Закону, який повинен прийняти діючий парламент і затвердити Президент України, тобто діюча система влади.
    Революційний шлях запущення другого механізму в силу воєнно- і соціально-економічного стану України без затвердження їх легітимності діючою системою влади можливий і майже реальний, але на даний час небажаний.
    Ми хотіли б пояснити усім, хто розуміє і сприймає нас як реалістів, і тим, хто нас не розуміє і називає утопістами, мрійниками і фантастами.
    Не в заміні однієї Системи влади на іншу український народ знайде своє відродження і визволення від ганьби, рабства і зубожіння ,але тільки в новому устрої життя, при якому вся повнота влади знаходиться у самого народу і в жодній мірі не продається жодній політичній партії і жодному її  органу      .
   Якщо ми, і в першу чергу десятки тисяч діючих партійних функціонерів і можновладців, потужних бізнесменів і олігархів не зрозуміємо необхідності термінової заміни партійно-олігархічної системи управління Державою, то української Держави завтра не буде і нас частинами приватизує міжнародний, або "закритий світовий" капітал і ненаситні сусіди з усіх сторін, як це відбулось в період ліквідації Великої і потужної Русі Московською Ордою та Заходом на початку XIII століття і як це відбулось в 1919 році. Хіба і зараз це не зрозуміло ?
    Громадські формування в Україні на сьогоднішньому етапі економічного краху і ганьби по різному розуміють свою роль.
   Політичні партії або проекти створювали і частково видозмінювали (як санітарна побілка) систему влади при безпосередньому керівництві їх діями з боку олігархату і великого бізнесу. Результати їхніх дій на виду у всього світу і їм залишається признати поразку і віддати владу народу . Національно патріотичним політичним силам потрібно знову повернутися до практики громадсько-політичних об`єднань, хоча керівні партії законами ліквідували (але це тимчасове явище) ці форми організації громадських формувань. Громадські об`єднання ,які сьогодні в Україні залишилися єдиною організуючою структурою, в першу чергу повинні об`єднатися на єдиній спільній платформі розбудови національної Української держави, навіть якщо  надворі світовий глобалізм у всіх сферах життя.
    Громадські об`єднання , в т.ч. ті, яких приєднали до своїх крісел вмираючі адміністрації та інші виконавчі надумані органи ,повинні від`єднатись від "спонсорів" і приєднатись до єдиної платформи громадського руху в Україні, бо в противному випадку можуть "запізнитися на поїзд" українського відродження і державотворення.
   Всі ми бачимо і розуміємо (крім авторів партійних проектів), що чинна система влади ніби старається написати закони і проекти змін в системі адміністративно-державного устрою, в системі економічних та соціальних реформ та в інших сферах державотворення ,але все те, що вона планує і частково робить все це тільки для досягнення однієї мети залишити систему незмінною для особистого використання і вжитку.
   Об’єднані громадські формування, національно-патріотичні сили, ветеранські та молодіжні рухи, творчі спілки, формування волонтерів і атовців , а це інтелектуальний цвіт нації ,в цей критичний час  при незапущені в дію І-го  або ІІ-го механізмів заміни системи управління державою повинні  використати  третій механізм, або третій неочікуваний шлях.
   Але цей шлях в історії різних народів мав різний початок і різне завершення. Ми можемо взяти на озброєння або чилійський, або арабський шлях 20-го століття, або західноєвропейський і азіатський шлях 21-го століття, або запропонувати український шлях безкровного продовження революції гідності силами об’єднаних громадських, військових  і політичних сил.
         І в такому випадку об’єднані сили повинні в найкоротший час через засоби масової інформації і в першу чергу через телеканали донести до громадянського суспільства наступне:
-         чому не існує шляхів розбудови національної української держави без повної заміни існуючої системи управління нею;
-         показати роль партійно-олігархічної системи управління в завтрашній  ліквідації державності і держави і вплив на цю роль зовнішніх і внутрішніх чинників;
-         доказати можливість існування громадсько-державної форми управління на базі територіальних громад усіх рівнів з формуванням центральних органів управління шляхом делегування представників первинних органів до вторинних і можливість інтенсивної розбудови національної держави під керівництвом нової форми управління  без партійно-олігархічного складника;
-         запропонувати громадськості шляхи і методи заміни системи управління враховуючи наявність негативного зовнішнього чинника – агресії північного ординського сусіда і його постійне зазіхання на нашу свободу і незалежність; наявність небезпечного внутрішнього чинника – до 10% пятої колони від населення України і її повний контакт з агресором, а також наявність важливого внутрішнього чинника – майже революційна ситуація в країні з причини зубожіння і безправності народу, безмежної корупції чисельної системи влади і олігархії, крах економіки, відсутність соціального захисту українців та інше;
-         запропонувати  програму заміни системи на довготривалий період, а також шляхи інтенсивного реформування усіх сфер життєдіяльності і розвитку держави в перехідний період 2-3 років;
-         показати роль громадськості  у формуванні  в цей короткий період часу зрілого громадянського суспільства;
-         доказати суспільству необхідність завершення революції гідності шляхом всенародного затвердження нової народної конституції України.
   Об’єднані сили повинні в найкоротший відрізок часу провести діалог в т. ч. через засоби масової інформації, з  органами чинної системи управління,з  керівництвом реальних політичних проектів; олігархатом та великим бізнесом з метою  втілення в життя одного з двох механізмів чи шляхів заміни системи управління державою.
   У випадку відсутності такого діалогу або його негативних результатів об’єднані громадські сили приступлять до третього шляху заміни системи і розбудови національної держави безпосередньо громадянським суспільством і об’єднаними силами.
   Сьогодні на порядку денному об’єднання громадських, військових і політичних сил на платформі зміни системи  управління громадянським суспільством  і створення відповідних об’єднавчих органів.
   Конгрес громадських об’єднань України долучається до цієї програми і пропонує це зробити всім громадським, військовим і політичним силам України, які також зможуть  і захочуть долучитись до цієї програми шляхом підписання  запропонованого або нового виробленого ними документа.

             Від імені Конгресу
             громадських об'єднань України

Голова                                                      проф. Михайло Бугаєць

Немає коментарів:

Дописати коментар