Парадокси космополітичної думки

Космополітична думка – ось що нині панує на Заході. Це тип світогляду за якого людина сприймає всі проблеми і завдання з позиції людства в цілому, а не з позиції того, що йому ближче, того, що формує його самобутність: його сім’ї, мови, роботи, селища, віри чи нації.

На відміну від мешканців інших частин світу, західний космополітичний індивід називає себе «громадянином світу». Він народився на Землі, в сім’ї, яку він не обирав, і розмовляє мовою, запропоновану йому суспільством . Він вважає, що люди всього світу мають спільне походження (що, до речі, було підтверджено вченими), і що вони покликані знову змішатися і утворити єдиний народ. В результаті цього змішання всі відмінності між ними зітруться, а на Землі запанує загальний вічний мир. В ідеалі повинні зникнути і мовні відмінності, всі люди без винятку будуть говорити на одній мові, зможуть легко спілкуватися і розуміти одне одного.

Функцію влади, ясне діло, має взяти на себе світовий уряд, мудрість якого буде відображати надії всього людства. Так уявляє світ космополітичний європеєць. Однак у цих глибоких переконаннях ми знаходимо деякі парадокси. Дійсно, космополіт бажає різноманітного, поліетнічного та полікультурного суспільства, але тільки у себе на Заході!
На Півдні ж він люто захищає індіанців Ч’япаса, а на Півночі – ескімосів, яким загрожує цивілізація. Космополіт готовий заглибитися в нетрі Африки чи Амазонії для того щоб допомогти своїм братам по роду – селянам, які стали жертвами катаклізмів, хоча зовсім поруч, на фермах в провінції Пуату або в Бургундії, сотні селян щороку здійснюють самогубства, і ніхто не звертає на це уваги. Будучи членом профспілки, він бореться за права робітників і виступає проти розважливого і жорсткого начальства. Однак він захищає також права мігрантів, свободу їх пересувань, не бачачи найголовнішого: міграція, законна чи ні, сприяє зниженню заробітної плати і погіршення умов найму на роботу(…)

Всі ці протиріччя, без сумніву, пояснюються надзвичайних впливом засобів масової інформації і тиском конформізму на людину. Скрізь – по телебаченню, в кіно, по всіх радіостанціях і у всіх підгодованих газетках – ми знаходимо одне і те ж: невпинне вихваляння демократії та громадянської рівності стандартними фразами, щедро присмаченими виразами, зрозумілими простій людині. Всі ми вже перегодовані клішованими заявами про те, що «захист цінностей республіки» немислимий без підвищеної «пильності» щодо «будь-якої форми дискримінації», що «демократія» забезпечує «рівність» всіх громадян, що «расизм» – це не точка зору, а злочин, що «народне згуртування скорочує прірву між різними верствами населення і сприяє розвитку загальної солідарності». Коли подібні вмовляння ллються виключно з вуст політиків через гучномовці на вулицях і ринкових площах, мало хто з людей ведеться на пропаганду. Але в країні, в якій вся медійна та культурна система підпорядкована меті «повчання громадян», немає ніякого іншого виходу, окрім як підкоритися, більше того – сама думка про існування такого виходу навряд чи навідує нас. Відомий кінофільм, успішний роман, популярна передача по телевізору, політичні коментарі по радіо: наполегливо змушують нас любити демократичні цінності ринкового західного суспільства. Противник капіталізму і лібералізму, швидше за все, наляканий побіжить на допомогу скривдженим і пригнобленим, але не аби яким. Мислячи глобально, єдиними справжніми скривдженими можуть бути тільки невідомі простому європейцю африканці, араби і всі ті, хто живе за тридев’ять земель, по той бік океану. У будь-якому разі, думка західної людини спрямовується в те місце планети, де колись була зосереджена сила великих цивілізацій: історія, повага роду і традицій. Сучасна західна цивілізація, таким чином, живе за подвійним принципом: вона породила одночасно силу і протидію цій силі.

Західний глобалізм сьогодні асоціюється з ринковим лібералізмом і в той же час протиставляє себе марксистської традиції. Так чи інакше, ідеалізований об’єднаний світ існує поки лише у мріях.

Ерве Ріссен. «Надії планети» («Les espérances planétariennes»)

http://zentropa.net/teksty/paradoksi-kosmopolitichnoyi-dumki.html