Випустивши на волю політичного «заручника» Юрія
Луценка, режим Віктора Януковича, вочевидь, вважає, що вбив двох політичних
«зайців».
З одного боку, нібито скинуто зайвий баласт напруги у
стосунках із Європейським союзом напередодні підписання угоди про політичну
асоціацію. З іншого, опуклюється погано прихований політтехнологічний
розрахунок Банкової: буцімто повернення на політичне поле героїзованого тюрмою
«в’язня сумління» ще більше поглибить існуючі протиріччя всередині «триголової»
опозиції, а то й узагалі призведе до самоліквідації її найслабшої ланки – в
особі очолюваної Арсенієм Яценюком ОО «Батьківщини».
Втім, обидва «сценарії» можуть виявитися черговими
ілюзіями. Вже сьогодні Брюссель закликає Януковича бути послідовним і логічним
у його християнському «милосерді» – себто, так само «помилувати» Юлію
Тимошенко. Ймовірне ж продовження мандату в Україні місії Кокса-Квасневського,
вочевидь, може означати, що й сам ЄС залишиться несхитно-послідовним у своїх
наріжних вимогах до української влади.
Водночас, вустами своїх кількох речників (в тому
числі, й омбудсмана Валерії Лутковської) «регіональна» влада вже поспішила
заявити, що застосування «схеми Луценка» у звільненні Тимошенко є наразі
«неможливим» із «правових» причин: мовляв, проти неї триває кримінальне
провадження ще у двох справах. І тут, здається, Янукович буде «послідовним» до
кінця: навряд чи він зважиться матеріалізувати на волі свій найбільший «жах» в
особі ЮВТ, принаймні, до доленосного 2015-го. Врешті-решт, примітивний інстинкт
фізичного самозбереження радше підштовхне його в обійми Митного союзу, Кремля й
особисто Володимира Путіна, аніж змусить «інтегруватися» до об’єднаної Європи
аж такою високою ціною.
Ігри «ляльководів»?
Набагато складнішим видається інший, а саме
внутрішньополітичний «ребус»: чи стане звільнений Юрій Луценко таким собі
«локальним месією», вітчизняним аналогом Махатми Ганді (а чи солідаристським
Лехом Валенсою українського «розливу») для здеморалізованої опозиції? А чи
навпаки: зіграє руйнівну роль «троянського коня», котрою його вочевидь прагнуть
наділити політтехнологи з печерського Олімпу?
Очевидно, що Банкова нині вийшла на фінальний «бліц-криг»
щодо руйнації парламентської опозиції руками самої опозиції. Мішенню № 1 є ОО
«Батьківщина» і її лідер Арсеній Яценюк, котрий, звісно ж, несе персональну
відповідальність за черговий парад «тушок» в особі Віталія Немілостівого та
компанії. Із «регіонального» середовища все частіше запускаються в
інформпростір посили щодо того, що незабаром почне сипатися і УДАР Віталія
Кличка.
Позірно-ідеологічна монолітність «Свободи» Олега
Тягнибока вочевидь ще більше підштовхує політконсультантів Банкової до стратегічного
перетворення цієї секулярної «сили» партії «Свобода» у тотальну слабкість, а
відтак – остаточний розгром усієї «об’єднаної опозиції» у 2015 році. Таке
політичне «айкідо» (до нього, зокрема, спонукає й історичний досвід
протистояння 1999 року у форматі «Леонід Кучма проти Петра Симоненка») вже
сьогодні викристалізовується у найбільш імовірний сценарій режиму.
Саме в цьому контексті нинішня роль Луценка – в
мимовільному сприянні стратегії й алгоритмам влади, а чи навпаки – в рятівному
цементуванні опозиції – направду поки що виглядає амбівалентною. Принаймні,
деякими політологами наразі висловлюються поки що нічим необґрунтовані
припущення в існуванні певних неафішованих домовленостей Юрія Луценка з
«посередниками» від влади, а радше – у встановлених для нього негласних табу
щодо «дозволених» меж політичних «тілорухань». Більше за те, нова опозиційна
конфігурація у форматі «3+1» таки об’єктивно може ще більше ускладнити
національно-генетичну хворобу українського «многогетьманства». Адже ж іще дотепер
було очевидно: опозиційний Болівар заледь витримував на своєму охлялому хребті
навіть трьох.
Спокуса реінкарнації «любих друзів»
Втім, як на наш погляд, тут не варто скидати з терезів
особистісний фактор самого Юрія Луценка. Деякі експерти, за свіжими слідами
звільнення, наділяють його (і, вочевидь, небезпідставно) гіпотетичною роллю
«морального авторитета» опозиції, котрий буде «об’єднувати, координувати й
спрямовувати» нинішні розхристані й розбалансовані новими «тушками» опозиційні
лави. Що ж: інтелігентсько-дисидентському рухові «1 грудня» це не вдалося
(можливо, став на заваді вельми абстрактний і патетичний характер «відозв до українського
народу»?). То чи вдасться Луценкові?
Тут вимальовуються як наявні позитивні підстави, так і
не менш вагомі застереження. Знову-таки, існує очевидний для Луценка «мінус»,
який може стати «плюсом» для всієї (як парламентської, так і іншої) опозиції.
Адже відомо, що помилування Юрія Луценка президентом Януковичем далебі не
означає погашення судимості, а отже – унеможливлює як балотування до
парламенту, так і висунення кандидатом на посаду президента. До того ж, сам
Луценко поспішив заявити, що «четвертим» претендентом на «трон» бути не планує,
а відтак не створюватиме зайвої конкуренції на й без того затісному
опозиційному полі.
Втім, якщо відкинути правові «нюанси» (які за
достатнього бажання й «політичної волі» господаря Банкової завше можна оминути),
то гіпотетично Юрій Луценко таки міг би стати потужним «четвертим», що вочевидь
остаточно б зруйнувало навіть позірну єдність «триголового тамагочі» опозиції.
Очевидно, що для такої «святої справи» знайти донора
для нового «троянського» проекту Банковій було б не важко (тим паче, зважаючи
на бекграунд і досвід співпраці «Народної самооборони» з нинішньо-режимним
«лоялістом» Давидом Жванією. Цікава деталь: вже сьогодні Юрій Луценко остаточно
поставив хрест на «НС», зізнавшись, що вона вже себе вичерпала, розчинившись у
вузько-келійних надрах ОО Арсенія Яценюка.
Водночас, у цьому контексті промайнула інформація,
нібито на час своєї медичної реабілітації Луценко полишає «партійні справи» під
опіку свого соратника Романа Безсмертного – діяча далебі суперечливого і
почасти еклектично-лояльного до різнополярних політичних кланів. Так само
нинішнє гуртування навколо Юрія Луценка інших «польових командирів» в особі
Володимира Філенка та Тараса Стецьківа (котрі не «вписалися» в опозиційні
парламентські списки) мимоволі породжує припущення: чи ж не йдеться тут про
новий політичний проект, архітектоніка якого цементуватиметься
екс-помаранчевим, тісно-ресторанним колом із «любих друзів» і екс-соратників?
Так само деякі джерела натякають на зближення екс-політичного
в’язня зі «шоколадним королем» Петром Порошенком – людиною, котру буцімто влада
проштовхує руками самої опозиції в крісло київського мера… Що наразі наштовхує
на думку щодо більш вірогідного примату у діях «нового громадянського руху»
Луценка вже озвученого «вікна толерантності» до владно-«регіонального»
кластеру, аніж реального «революційного» супротиву й поборення режиму
Януковича, не кажучи вже про анонсований «докорінний злам» системи.
«План Луценка»: оптимістична чернетка
Тим не менше, чимало хто сподівається, що сьогодні
перед політичними адептами і пересічними симпатиками «революційних змін»
постане вже «інший» (у позитивному сенсі) Луценко. Котрий зможе «ідеологічно»
підштовхнути нинішню опозицію до радикальної трансформації стану – з нинішнього
примату ефектної імітації до ефективного чину в ліквідації режиму Януковича.
Зрештою (даруйте за певний підтекстовий цинізм)
дворічне ув’язнення майже остаточно стерло в очах широкого загалу колишні
«темні плями» на Луценковому політичному іміджі – від
популістсько-соціалістичного бекграунду до чаювання з Ренатом Ахметовим (на тлі
ющенківського гасла «Бандитам – тюрми!») та від певного «цивільного» браку
компетенції в кермуванні міліцією до відомого дебошу на грані тверезості у
франкфуртському аеропорту. Навіть попри це, він таки уособлює в очах багатьох
чесноти порядно-безкомпромісного політика і мужнього польового командира
«України без Кучми» та помаранчевого Майдану. Так само є очевидним: перебуваючи
за ґратами, Юрій Луценко багато чого в житті та політиці (і хочеться вірити – в
бутті держави і народу) позитивно переосмислив. І мабуть не лишень тому, що
перечитав близько 300 книжок за два роки – «поглинаючи» одну книжку за 2-3 дні
(навряд чи чинний президент у схожих умовах «перетравлював» такі масиви; він,
як відомо, здебільшого пише книжки).
Вже в першому по своєму звільненні медійному інтерв’ю
Юрій Луценко висловив прості й очевидні, проте наразі відсутні в опозиційних
програмах, популістських виступах і почасти фальстартних акціях, речі. Без
оперативного втілення яких подальша опозиційна боротьба виглядає достоту
приреченою на перманентні тактичні поразки й стратегічний провал. Наріжна
Луценкова теза полягає в тому, що лишень механістична зміна прізвищ на
«монаршому троні» до очікуваних змін не призведе. Тож наразі необхідно
створення «плану нової країни – Третьої Української республіки». На його основі
і має відбутися народний «тендер на менеджера країни». При цьому сам Юрій
Луценко наголошує, що нікому не переходитиме дорогу політичної конкуренції і
готовий працювати понадпартійно.
Для написання новітнього «плану Луценка» сам він
збирається залучити креативних і компетентних людей з різних сфер, котрі наразі
мають і публічно пропонують власні ґрунтовні напрацювання щодо проекту «нової
країни» (яких, водночас, нинішні опозиційні лідери з малозрозумілих причин
впритул «не помічають»). Якщо не помиляємося, йдеться про надпартійну,
альтернативну до влади «конституанту», котра найперше викладе на папір
інтегрально-системну й деталізовану програму – навіть не перезавантаження, а
радикальної заміни пострадянської, олігархічно-корупційної «матриці» чи
«материнської плати» нинішньої України «епохи Януковича». Власне, запропоноване
Луценком висунення на початку 2014 року єдиного опозиційного кандидата на
президентські вибори-2015 видається лишень субпідрядним інструментом набагато
більш ширшого бачення ситуації й перспективи.
Як на наш погляд, негайний приступ до роботи над
пропонованою «чернеткою» програми дій таки може щонайменше змінити на краще як
якість умовно-«триєдиної» опозиції, так і її нинішній невизначено-блідий
«ландшафт». Звісно, якщо її парламентські лідери щиро (а не позірно) зраділи
поповненню лав потужним «бійцем» і мають до попередньо-артикульованих Луценком
змін достатню політичну волю.
Андрій Коваленко
Немає коментарів:
Дописати коментар