Протест українського суспільства на Євромайдані не залишиться безплідним.
Хоча нині важко передбачити, як і коли він закінчиться.
Слід вважати, що зрештою Україна таки підпише Угоду
про асоціацію і в далекій перспективі, можливо, навіть стане членом
Європейської Унії. Процес інтеграції України з ЄУ потрібно, однак, відповідно
підготувати, аби «єврореволюція» 2013-го не призвела до тих же розчарувань, що
й суспільні протести 2004 року.
«Помаранчева революція» мала передовсім внутрішньо український
вимір – люди прагнули жити у демократичній, вільній від корупції країні, де не
владарюють олігархи. Вибори-2004 отримали міжнародний вимір здебільшого завдяки
третім країнам. Американці вишколювали українців, як чесно проводити вибори, що
дало підстави для теорії змов; росіяни розглядали Віктора Ющенка як
«антиросійського» кандидата і вирішили (певним чином насліпо) підтримувати його
суперника, якого вибрав Кучма. Що було далі – відомо. Ющенко став – і для
українців, і для інших країн, життєво зацікавлених у майбутньому України, –
символом змін, символом надії на краще в Україні. Саме тому всі вони дуже
болісно переживали некомпетентність нової команди, розбрат у таборі «помаранчевої
коаліції» та швидке братання її представників з великим українським бізнесом.
Суспільний протест 2013 року має значною мірою міжнародний
вимір. Українці прагнуть до Європейської Унії, тому протестують проти зближення
з Росією. Лідери опозиції стали речниками цього протесту, але їхнє
співіснування з протестувальниками не є безпроблемним. Тому ситуація в Україні
має вирішальне значення для її сусідів, особливо для ЄУ. Українська
«єврореволюція» дає надію не тільки на зміни, покращення ситуації у країнах
Східного партнерства, але й підтверджує привабливість, легітимність
європейського проекту. У період економічної кризи, протестів «незадоволених»,
зростання євроскептицизму (особливо в країнах Південної Європи) синій прапор з
дванадцятьма зірками над київським Майданом дає Унії нову надію, демонструє, що
вона досі диспонує soft power, якої щораз відчутніше бракує у країнах-членах.
Як заявив президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, ці молоді люди,
котрі стоять на морозі на українських вулицях, пишуть нову історію Європи.
Росія також усвідомлює висоту ставки. Успіх європейської моделі
в Україні поставить під питання окремішність «русского мира», ідею якого з
таким натхненням просуває Володимир Путін, і змусить росіян замислитися над
питанням: якщо українці можуть жити в демократичному, вільноринковому
суспільстві, то чому уряд Росії заперечує це.
У цьому контексті важливо, проте, не повторити сумного сценарію
2005-2010 років, щоб перемога Євромайдану не призвела до розчарування
народу в ЄУ і, хтозна, чергового повернення до Росії. Тому потрібно готувати
суспільство до інтеграції з Європейською Унією. І тут не йдеться суто про
економічні реформи, модернізацію країни чи промоцію проєвропейських ідей.
Потрібно відкрито говорити про проблеми, з якими Україна стикнеться,
співпрацюючи з ЄУ. Тільки так можна уникнути непотрібного суспільного
розчарування після майбутньої перемоги «єврореволюції».
ЄС є унікальним проектом, який зробив значний внесок у
примирення між народами Західної Європи, трансформації посткомуністичних країн
Центральної Європи, зміцнення позицій Європи на міжнародній арені після
закінчення Холодної війни. Тим не менше, він має і вади. Європейська Унія надає
фінансову підтримку біднішим державам-членам і, меншою мірою, країнам-партнерам
за межами спільноти. Для доступу до фондів ЄУ потрібне не лише політичне
рішення, але й відповідність суворим критеріям. У Польщі деякі посткомуністичні
підприємства досі відчувають труднощі з отриманням коштів, а влада (особливо це
стосується місцевого самоврядування) не має ресурсів для так званого власного
вкладу, який потрібно мати для того, щоб претендувати на фонди з ЄУ.
Європейська Унія щораз активніше втручається в життя окремих країн, компаній і
громадян. Підраховано, що близько 60% чинного цивільного права у Польщі писали
в Брюсселі та Страсбурзі. Це право, покликане висловити спільний інтерес,
часто, втім, є похідним від інтересів наймогутніших держав або найефективніших
коаліцій, котрі можуть підштовхнути до конкретних рішень. Без знання внутрішніх
механізмів політичної системи ЄУ держава-член не багато на що спроможна.
Політика ЄУ також є похідною від певної аксіології – на жаль, іноді далекої від
ідей батьків-засновників, зокрема Роберта Шумана, котрий тепер претендує на
сонм святості. Нині в ЄУ щораз ширшим стає право на аборт, щораз успішнішою –
боротьба за «права» сексуальних меншин. І це лише деякі приклади.
Усе це аж ніяк не означає, що вибір, зроблений українцями на
користь «європейського світу», є помилковим. Просто до будь-якої подорожі треба
ретельно підготуватися, мати план і знати про виклики, які очікуватимуть
попереду.
Автор: Анджей
Шептицькі
Немає коментарів:
Дописати коментар