Українське коріння європейської демократії

Конституція 1710 року відображала світоглядні цінності козацької старшини кінця XVІІ — початку XVІІІ століття та засвідчувала її прагнення унормувати життя за власними звичаями, традиціями і законами.

Цей політико-правовий акт враховував інтереси не лише козацтва, як провідної верстви, а й регламентував життєдіяльність інших українських станів — духовенства, міщанства, купецтва та селянства. Усі ці категорії населення тогочасної України творцями Конституції об’єднувались у поняття «народ».

21 травня 1710 року схвалено Першу вітчизняну Конституцію «Пакти та Конституції законів вольностей Війська Запорозького» — перший Основний Закон нашого народу

Триста років тому на території османської фортеці Бендери (Тягиня) у Молдові козаками та старшиною були укладені «Пакти та Конституції законів вольностей Війська Запорозького...». У цьому історичному документі маємо 16 статей, зокрема: про незалежність України від Польщі й Москви, про кордони цієї країни і про козацький парламент у вигляді розширеної старшинської ради. Вважається, що це була чи не Перша європейська Конституція в сучасному розумінні. З цього приводу можна дискутувати, але факт залишається фактом: цей документ, розроблений в умовах еміграції, став у ту добу Основним Законом Козацької України.

Про це та інші деталі прийняття згаданого законодавчого акта ми попросили розповісти директора Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАНУ, доктора історичних наук Тараса Чухліба ( на знімку).

— Тарасе Васильовичу, хто був укладачами Конституції Української козацької держави, по суті, першого національного конституційного акта?

— Головним її автором та редактором був гетьман Війська Запорозького Пилип Орлик. Також в опрацюванні проекту документа та його ухваленні брали участь: небіж і найближчий радник гетьмана Івана Мазепи Андрій Войнаровський, кошовий отаман Запорозької Січі Кость Гордієнко, прилуцький полковник Дмитро Горленко, генеральний обозний Іван Ломиковський, генеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний осавул Григорій Герцик, генеральний писар Іван Максимович, генеральний суддя Клим Довгополий, а також інші старшини та козаки — Федір Нахимовський, Іван та Опанас Герцики, Володимир, Ілля та Михайло Ломиковські, Іваненко, Карпенко та інші.

— Але ж ще була і козацька старшина, яка з різних причин не пішла за Іваном Мазепою та Пилипом Орликом. Чи врахували емігранти їхню позицію?

— Безпосередньо над документом працювали з другої половини лютого 1710 року, при цьому декілька разів посланці з Бендер їздили до Лівобережної України для консультацій з окремими представниками уряду Івана Скоропадського. Преамбула та положення Конституції Пилипа Орлика приймалися почергово 5 квітня (16 квітня) того ж року в результаті дискусій консенсусом. Джерелами її були оригінали та копії текстів договорів (їхні проекти, в т. ч. і дипломатичні «інструкції») гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Івана Брюховецького, Петра Дорошенка, Івана Самойловича з монархами Речі Посполитої, Московського царства, Османської імперії, Кримського ханства та Шведського королівства, що були укладені у другій половині XVІІ століття. Окрім того, укладачі конституції станового характеру керувалися політичною доцільністю та відштовхувалися від звичаєвих норм, правових засад та політичної практики, які існували від часу постання ранньомодерної Української держави.

— Як творці основного козацького документа оцінювали минуле?

— У преамбулі Конституції Пилипа Орлика подана коротка історія українського народу, легітимізоване існування козацького стану та обгрунтовано становлення Української козацької держави, а також її відхід від Речі Посполитої та добровільне піддання під владу московського царя. Проаналізовано україно-російські відносини від 1648 р. до початку XVІІІ століття та україно-шведські стосунки у 1653—1657 та 1708—1709 роках. Наголошено на тому, що Московське царство всіляко обмежувало права «Війська Запорозького і вільного руського народу», в результаті чого Богдан Хмельницький налагодив міцні стосунки зі Шведським королівством. Йшлося про відновлення україно-шведських відносин за правління Івана Мазепи, які продовжилися в умовах еміграції. Основною мотивацією піддання шведському королю оголошено «відновлення і зміцнення зневажених своїх прав і вольностей», звільнення України з-під «московського ярма» та боротьба проти «тиранського іга» царя Петра І. Шведський король повинен виступати гарантом цілісності України, а під час укладення майбутнього мирного договору з Московським царством добиватися «відшкодування всіх втрат, яких завдано Україні воєнними діями» та повернення на батьківщину захоплених у цих діях полонених козаків.

— Деякі дослідники стверджують, що Бендерська конституція радикально засудила попередню практику гетьманування.

— Справді, у статті 6 вказувалося на порушення попередніми гетьманами (очевидно, йшлося про Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного), Івана Самойловича та Івана Мазепу) звичаю колективного ухвалення рішень на догоду «необмеженої влади» та «самоуправства». Через що, на думку укладачів угоди 1710 року, в Україні розпочалися різні негаразди, в т. ч. і «утиски посполитих», «насильний розподіл посад», «зневага до генеральної старшини, полковників і значного товариства». З огляду на це у Конституції П. Орлика виписаний окремий закон, що регламентував: 1) статус генеральної та полкової старшини, які оголошувалися «чільними (народними) радниками в нашій Вітчизні»; 2) процедуру та квоту делегування на Генеральну раду представників від полків як адміністративних одиниць Української козацької держави; 3) права та обов’язки гетьмана, генеральної старшини, полковників та генеральних радників, які утворювали своєрідну вищу палату Ради, де мали разом «радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські справи. Обрані на Раду мали право «вільними голосами» відкрито «виказувати і заявляти про порушення прав та вольностей вітчизняних». Отже, встановлювалася колегіальна форма управління Україною, адже кожний вибраний від полку як адміністративної одиниці репрезентував не лише козацтво, а й представників інших станів, що проживали на його території. Уряди полковників та сотників також були виборними й підлягали періодичній звітності, а відтак переобрання чи необрання на Радах. Тут же виписані повноваження гетьмана у фінансово-економічній сфері, який «до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми чиншами і доходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Свої прибутки гетьман мав отримувати від індукти з Гадяцького полку, Шептаківської сотні та Почепівських і Оболонських «маєтків». Окрім того, гетьман не мав права «самовладно» привласнювати собі громадські маєтності, угіддя Війська Запорозького, а також розподіляти їх серед «інших людей». У цій статті встановлювалася норма виборів в кожному з полків по 2 підскарбія від «козаків і посполитих», а також їхні обов’язки.

— Уже тоді автори Конституції думали, які встановити перешкоди корупції?

— Cтаття 10 обмежувала свавілля українських можновладців та встановлювалися норми взаємовідносин між «військовими і посполитими урядовцями» та залежними від них категоріями населення. Звернена увага на корупцію серед вищих та середніх станів, окремі представники яких «жадобою власного зиску заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську прихильність принадами хабарів». Протидією цьому мало стати положення про вибір «вільним голосуванням» на полковницькі, сотенні та інші посади.

— Чи вдалося застосувати статті Конституції у реальному житті? Адже мазепинці так і не здобули перемогу в Україні.

— Реалізація Конституції Пилипа Орлика була обмежена внаслідок несприятливої міжнародної ситуації, постійних військових дій та поразки українців у Полтавській битві 1709 року. Однак протягом кількох років конституційні положення частково діяли на теренах Правобережної України завдяки походам 1711, 1713 років військ гетьмана П. Орлика та визнанню його влади місцевим населенням. Звістка про укладення акту в умовах продовження Північної війни 1700—1721 років змусила російського царя Петра І вжити певних заходів щодо повернення запорозького козацтва під свою владу, що, однак, не завершилося успіхом. Під час перебування протягом 1714—1742 років у Швеції, Греції та Туреччині гетьман в еміграції П. Орлик та його оточення домагалися дипломатичними засобами поновити свою владу над Україною та впровадити Конституцію 1710 року в політичну практику. Окремі положення договору знайшли відгук у низці документів пізнішого часу, зокрема в «анонімній записці» (т. зв. Мала Конституція) 1720-х років з архіву І. Скоропадського та політичних «записках» Г. Полетики середини XVІІІ століття.

— Яке значення прийнятої 16 квітня і затвердженої 21 травня 1710 року Бендерської конституції?

— Конституція 1710 року відображала світоглядні цінності козацької старшини кінця XVІІ — початку XVІІІ століття та засвідчувала її прагнення унормувати життя за власними звичаями, традиціями і законами. Цей політико-правовий акт враховував інтереси не лише козацтва, як провідної верстви, а й регламентував життєдіяльність інших українських станів — духовенства, міщанства, купецтва та селянства. Усі ці категорії населення тогочасної України творцями Конституції об’єднувались у поняття «народ». Положення політико-правового акта 1710 року узагальнили нагромаджений протягом попередніх століть державотворчий потенціал українського народу та стали ідеологічним підгрунтям для подальших його виступів за незалежність. Конституція Української козацької держави заклала основи розвитку вітчизняного конституціоналізму нової та новітньої доби й стали визначною історичною пам’яткою національної та європейської політичної думки XVІІІ століття.

Сергій ПАВЛЕНКО, “Голос  України”

Київ—Чернігів.

http://www.yatran.com.ua/articles/352.html