Коли буде поставлена крапка у «справі Гонгадзе»?

 13-ті роковини убивства журналіста минають, а замовники злочину й досі на волі.

 Юридичної крапки щодо замовників вбивства Георгія Гонгадзе й досі немає. А це означає, що до чергової дати трагедії (журналіста викрали 16-го, а вбили 17 вересня 2000 року) країна знову підходить без остаточних висновків.

 Начебто стільки написано і сказано, що вистачить на багатосерійний гостросюжетний фільм. А головне — більшість людей знає правду. Чому не розставлені крапки над «і»? Великі гроші, кланові впливи, байдужість суспільства, відсутність солідарності журналістів — ось причини, які натискають на педаль «гальмо». Але це не свідчить, що у «справі Гонгадзе» відсутній прогрес. Що відбулося за останній рік?

СТАЮТЬ ВІДОМИМИ СПРАВЖНІ ЗВ’ЯЗКИ І МОТИВАЦІЯ ЗАЯВ...

У статті річної давнини «Коли збігаються дати... і чому» («День» № 62 від 14 вересня 2012 р.) ми писали про цинічну символічність: у день 12-х роковин убивства Гонгадзе має відбутися закриття Ялтинського саміту, організатором якого є сім’я екс-президента Леоніда Кучми. Отже, події почалися ще рік тому, буквально на самому саміті. Участь у ньому несподівано взяла людина, яка 2011 року під приводом пошуку замовників вбивства Гонгадзе порушила кримінальну справу щодо Кучми, — це перший заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін. Тоді під час форуму громадськості запам’яталися слова співробітника Інституту міжнародної економіки ім. Петерсона Андерса Аслунда, який «напав» на Кузьміна: «Він мав вигляд бандита, поводився, як бандит, і говорив, як бандит».

Пізніше в інтерв’ю газеті «День» (№ 101 від 13 червня 2013 р.) перший заступник генпрокурора відповів Аслунду: «Цей захід організував зять Кучми — Віктор Пінчук. Усі ці Аслунди та інші, які вибухнули лихослів’ям на мою адресу, були запрошені ним же, як, до речі, й сам Леонід Данилович. Крім того, вони й зараз працюють в установах, які прямо стосуються Пінчука. Тому можна припустити, що вся ця історія з дискредитацією мене особисто організована одними й тими ж людьми». Історія отримала продовження. На ці слова одразу відреагував і Аслунд. «Враховуючи характер заяви Кузьміна, я не хочу його коментувати. Все, що я скажу, може бути використано проти мене», — сказав він у коментарі «Форбсу».

Із цієї словесної перепалки ми бачимо, що як тільки Кузьмін почав конкретизувати мотивацію поведінки Аслунда, останній не захотів коментувати неприємну ситуацію. Тобто стають відомими справжні зв’язки і мотивація заяв певних осіб. Виходить, не завжди вдається контролювати вихід на поверхню тієї чи іншої інформації, публічність якої є неприємною для екс-президента. До речі, цьогорічний форум «Ялтинська європейська стратегія» відбудеться з 19 до 22 вересня. Як відомо, раніше громадський діяч, журналіст Олексій Подольський неодноразово закликав політиків, громадських діячів, бізнесменів, журналістів бойкотувати заходи, організовані родиною Кучми. Цікаво, хто приїде цього року?

ПОДОЛЬСЬКИЙ НЕ ВИЗНАЄ «ФАРСУ СУДДІ МЕЛЬНИКА»

У листопаді 2012 року потерпілий Олексій Подольський був змушений покинути судове засідання Печерського суду у справі за обвинуваченням Олексія Пукача в убивстві Георгія Гонгадзе. Свій вчинок він пояснив тим, що подав три клопотання і дві заяви, в яких йому відмовили. «У першому клопотанні я вимагав викликати до суду як свідка Арсенія Яценюка, який раніше заявив, що обвинуваченого Пукача разом із тодішнім спікером парламенту Литвином возили до Президента Януковича в Межигір’я, — коментує «Дню» Олексій Подольський. — Хай би навів докази або спростував цю інформацію. Друге клопотання стосувалося того, щоб викликати до суду як свідка, як казав Пукач, першопричину його злочинів — Леоніда Кучму. У третьому клопотанні я вимагав розслідування вбивства екс-міністра МВС Юрія Кравченка як головного свідка. В усіх клопотаннях мені відмовили».

«Тоді я був змушений заявити відвід судді Андрієві Мельнику, тому що він не хоче розбиратися в цій справі, більш того, виконує замовлення родини Кучми, — продовжує Подольський. — Він вже мав практику «порятунку» екс-президента від інших скоєних ним злочинів. Як відомо, він сфальшував судовий процес та вирок щодо замаху на життя народного депутата Олександра Єльяшкевича. Цю мою заяву також не задовольнили. Як наслідок, я був змушений зробити ще одну заяву, що я категорично не сприймаю цього суду, бо все це фарс під дудку судді Мельника...»

Громадський діяч пояснює, що однією з мотивацій такого кроку було — привернути увагу громадськості і журналістів. Хочемо нагадати, що «День» тоді писав про демарш Подольського, але великого суспільного резонансу не відбулося. Чому? Про це — нижче.

ПУКАЧ: «У КЛІТЦІ ЗІ МНОЮ МАЮТЬ БУТИ КУЧМА І ЛИТВИН»

Далі відбулася подія, яку в країні чекали довгі роки — суд, куди вперше допустили журналістів (до цього проходив у закритому режимі), виніс вирок головному виконавцю злочинів проти Подольського та Гонгадзе. Колишнього начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексія Пукача засудили до довічного ув’язнення з конфіскацією майна і забороною займати державні посади.

Попри те, що факти злочинів в більшості своїй були давно відомі, подробиці вироку вражали глибиною аморальності і жорстокості тих часів. Наприклад, один з колишніх міліціонерів, виконавець злочинів, який входив у «групу Пукача», Микола Протасов свідчив як Гонгадзе був захоплений на бульварі Лесі Українки та вивезений за межі Києва, як Пукач наказав «їхати до діда», свого тестя, де взяв лопату, як наказав копати могилу для Гонгадзе, як бив захопленого, душив, потім наказав дати йому пасок і душив журналіста. «Гонгадзе набрав повітря і пручався, і тоді Пукач наказав вибити з нього дух», — йдеться у вироку. Далі вбивці на чолі з Пукачем викинули його телефон та сумку у різних місцях у Дніпро, повечеряли в ресторані, випили пляшку горілки, після чого Пукач наказав спільникам «забути, чим вони займались останні 2 дні».

«Вони засудили лише інструмент режиму Кучми, — говорить Подольський. — Це справедливо, але частково, тому що цей так званий суд на чолі з Мельником абсолютно відмовився розглядати мотиви злочину Пукача. Чому він скоював злочини? Хто замовники?». З цього приводу у вироку є цікавий момент, на який мало звернули увагу. У свідченнях Пукача йдеться: «Приблизно 11 вересня 2000 року його (Пукача. — Авт.) викликав Кравченко та повідомив, що щодо Гонгадзе необхідно провести заходи, які були проведені щодо Подольського, зокрема, було зазначено про необхідність «прибрати» Гонгадзе так, щоб його ніхто не знайшов, оскільки він передає закордон неправдиву інформацію щодо керівництва держави. На його запитання, — що мається на увазі — «прибрати» Гонгадзе, Кравченко сказав, що Гонгадзе треба вбити, а тіло спалити та закопати. Також Кравченко повідомив про те, що говорить від імені президента України Леоніда Кучми».

Але що найголовніше відбулося в той день? Весь інформаційний світ облетіли слова самого Пукача. Після оголошення вироку, суддя Мельник запитав у засудженого, чи погоджується він з вироком, на що той відповів: «Я погоджуся, коли у цій клітці зі мною будуть Кучма і Литвин».

КУЗЬМІН: «У НАС ДОСТАТНЬО ДОКАЗІВ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ПРИЧЕТНІСТЬ КУЧМИ ДО ЗЛОЧИНУ ПРОТИ ГОНГАДЗЕ»

Після вироку Пукачу, дійсно, питання про замовників злочинів проти Подольського та Гонгадзе постало з новою силою. Відповідь на яке невдовзі (у лютому 2013-го) дав Ренат Кузьмін. «Стару постанову по Кучмі підписував особисто я. Але норми старого законодавства дозволяли підозрюваному через суд оскаржити постанову», — нагадав перший заступник генпрокурора в ефірі радіостанції «Эхо Москвы». Він відзначив, що суддя закрив справу, бо Кузьмін посилався як на доказ на плівки Мельниченка, що «мали сумнівну історію походження». «За новою процедурою ми зареєстрували постанову і почали розслідування щодо встановлення замовників убивства», — заявив Кузьмін. На питання, чи вдасться довести, що Кучма є замовником убивства, Кузьмін відповів: «У нас є достатньо доказів, що підтверджують причетність Кучми до цього злочину, і ми зараз займаємося розслідуванням і збором усіх можливих доказів».

Проте, як виявилося згодом, Кузьмін курує не тільки цю справу. Як член Вищої ради юстиції, він займається і справою згаданого вже судді Мельника. Річ у тім, що Олексій Подольський звернувся до ВРЮ з проханням притягнути його до відповідальності за фальсифікацію справи Єльяшкевича. «Голова ВРЮ доручив мені провести перевірку цієї заяви, — прокоментував у згаданому інтерв’ю газеті «День» Ренат Кузьмін. — ...Якщо все, що написано в заяві Подольського, буде підтверджено, то суддю можуть звільнити за порушення присяги. Якщо факти не підтвердяться, то заявник отримає мотивовану відповідь на своє звернення».

ЄЛЬЯШКЕВИЧ: «З’ЯВИВСЯ НОВИЙ ЦЕНТР ВПЛИВУ ЩОДО РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ КУЧМИ»

Серйозним поворотом у розслідуванні резонансних справ може стати така подія. «З’явився новий центр впливу щодо розслідування злочинів Кучми — це Комісія з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсінська комісія) при Конгресі США, — коментує «Дню» народний депутат двох скликань Олександр Єльяшкевич. — Для України — влади, суспільства, журналістів — це стало несподіванкою. Перший вибух стався 8 травня цього року, коли міністр закордонних справ України Леонід Кожара виявився неготовим відповісти на запитання американського конгресмена Стіва Коена на засіданні Гельсінської комісії щодо прогресу розслідування справ — моєї, Подольського, Гонгадзе. Другою хвилею стало звернення Гельсінської комісії 1 серпня цього ж року з приводу згаданих злочинів безпосередньо до Президента України Віктора Януковича».

За словами колишнього народного депутата, робота Гельсінської комісії в згаданому напрямі вже дає певні результати. «Хочу всім нагадати, що 75-річчя Леоніда Кучми, яке він так помпезно відсвяткував разом із олігархами, зірками шоу-бізнесу та другом сім’ї Александром Квасневським, пройшло не в Україні, а на Сардинії, — продовжує Єльяшкевич. — Екс-президент був змушений святкувати в Італії, тому що розумів: на його торжество навряд чи приїде Віктор Янукович. А відсутність Президента на подібних заходах рівнозначно «чорній мітці». Далі. Сам факт того, що Кучма так і не удостоївся нагороди від Президента, — дуже поганий знак для екс-президента. І він це чудово розуміє. Для порівняння можна навести ювілей іншого президента — Леоніда Кравчука. У січні наступного року він святкуватиме своє 80-річчя. Із приводу цієї дати вже видано спеціальну постанову Кабінету Міністрів із відповідними заходами святкування».

«Сьогодні ця особа відзначає свої 75 років, — пише 9 серпня на своїй сторінці у «Фейсбук» вдова Георгія Гонгадзе — Мирослава. — У цивілізованій державі він би мав святкувати їх з співкамерниками, але в Україні люди, які скоїли злочин за його наказом, відбувають покарання, а він насолоджується сонцем на Сардинії. Він отримує державну пенсію, а ми, громадяни України, платимо щодня за його забезпечену старість. Дай йому здоров’я таки дожити до тюрми, а нам сили добитися справедливості».

«Зовсім іншою була ситуація п’ять років тому, — пригадує Єльяшкевич. — Своє 70— річчя Кучма святкував набагато пишніше. По-перше, воно проходило в Україні, а по-друге, у Палаці «Україна» з телевізійною трансляцією й подальшими неодноразовими повторами. До речі, це було за часів президентства Віктора Ющенка. І те, що він не виконав свої обіцянки щодо покарання замовників резонансних злочинів, а навпаки, почав «співпрацювати» з родиною Кучми, стало для Ющенка тягарем, який потягнув його на політичне дно. Я, до речі, неодноразово публічно попереджав Віктора Андрійовича про такий фінал поличної кар’єри, зокрема й у інтерв’ю газеті «День» (№ 24 за 28 липня 2007 р.)».

Згадав Олександр Єльяшкевич і вже відомий момент з арсеналу відбілювання Кучми. «Для того, щоб компенсувати охолодження відносин між Кучмою та Януковичем, на телеканалі «Інтер» напередодні Дня Незалежності було продемонстровано замовний сім’єю Кучми фільм «Битва за Україну» відомого російського режисера Андрія Кончаловського, де Леонід Данилович постає у вигляді «великого державного діяча», — каже Єльяшкевич. — Але це ніяк не полегшило нинішнє становище Кучми...»

До речі, уважний телеглядач, напевно, помітив, що в згаданому фільмі трохи не вписується один із його «акторів». Це — автор відомих записів у кабінеті другого президента Микола Мельниченко. «Я дав інтерв’ю Кончаловському майже чотири роки тому, — говорить «Дню» Мельниченко. — Але те, що показано на «Інтері», — це геббелівська пропаганда. Із контексту було вирізано слова, а інші фрази подали так, як це потрібно замовникам фільму. Людей просто зомбують».

Звісно, до фігури екс-охоронця Кучми можна ставитися по-різному. Цьому сприяв як він сам своєю поведінкою і висловлюваннями, так і ті, хто намагався його дискредитувати. Про один із методів правової дискредитації плівок розповідає сам Мельниченко: «Ще позаминулого року Валерій Хорошковський вчинив ганебну дію, подавши звернення до Конституційного Суду з тим, щоб визнати записи незаконно здобутими. Мої адвокати проаналізували це подання, так от, Хорошковський як голова СБУ не мав юридичного права звертатися до КС за роз’ясненням. Я ще тоді бив на сполох, щоб суспільство звернуло на це увагу, адже рішення КС і так було передбачуваним». Але, хоч як би там було, час показав — зроблені Мельниченком записи правдиві.

КРИВДИК: «ЖУРНАЛІСТИ МАЮТЬ ПОВОДИТИСЯ БІЛЬШ НАПОЛЕГЛИВО ТА СОЛІДАРНО»

Окреме питання, на якому наголошують учасники самого процесу в справі Гонгадзе, громадські діячі, політики, експерти та інші, — це роль журналістів у цій трагічній історії. Передусім правда й крапка в справі потрібна саме їм, адже вбито їхнього колегу, не говорячи вже про боротьбу за справедливість і свободу слова. Чи розуміють це самі журналісти — питання дискусійне. На жаль, консолідація зусиль і солідарність не переважає.

«Треба зважити, що існувала досить сумна, але реальна тенденція — справа Гонгадзе просувалася тоді, коли в ній були зацікавлені політики, — коментує «Дню» незалежний аналітик Остап Кривдик. — А політики були зацікавлені тоді, коли журналісти чинили потужний тиск. На жаль, десятки інших дрібних проблем відвернули фокус уваги журналістської спільноти від справи Гонгадзе. Це неправильно. Журналісти мають поводити себе більш наполегливо та солідарно. Гадаю, станом на наступний рік фокус уваги все-таки повернеться, й ми, попри те, які цілі в учасників цього процесу, повинні відновити справедливість. Людина має бути похована, а злочинці знайдені й засуджені».

Минулого тижня «День» вже писав, що інтернет-видання «Українська правда» не відкриває блог Олексія Подольського («День» № 159-160 за 6-7 вересня 2013 р.). Варто зазначити, що наше звернення до головного редактора УП Олени Притули з проханням прокоментувати ситуацію й досі залишається без відповіді. За словами Подольського, він також не отримував ніякої реакції. Чому це важливо для громадського діяча? Минулого разу він пояснив: «Для мене принципово мати блог на УП, тому що засновником цього інтернет-ресурсу є Георгій Гонгадзе. Це по-перше. По-друге, я потерпілий у «справі Гонгадзе». По-третє, Живий Журнал є більше «побутовим» ресурсом, а на УП заходять люди, яких має зацікавити «справа Гонгадзе».

«Кілька років тому мені Олена Притула також відмовила в блозі на «Українській правді», — говорить Мельниченко. — Тому мене не здивувала ситуація з Подольським. Це все на совісті Олени Притули. Вважаю, що вона не зацікавлена в тому, щоб справа розглядалася в суді. Напевно, там є глибоке коріння й свої «скелети в шафі». Вони здали свого колегу. На превеликий жаль, у більшості своїй журналісти не роблять все для того, щоб замовників злочину було покарано. Хоч як би там було, якщо співробітники ЗМІ виступають єдиним фронтом, до них дослухаються. Але мені дуже прикро, що солідарності щодо цієї справи серед журналістів немає. Сьогоднішня влада непричетна до вбивства — причетність до злочину має позавчорашня влада. Тому нинішні можновладці можуть довести до логічного кінця цю справу. Якщо, звісно, журналісти будуть принципово й постійно порушувати цю тему».

Наша мета — не навести тінь на «Українську правда», а розібратися у ситуації. Поки не вдається. До речі, звернулися ми по коментар і до заступника головного редактора УП, журналіста Сергія Лещенка, який досить оперативно відреагував: «Усі питання, пов’язані з відкриттям блогів, належать до компетенції Олени Притули. Я не можу нічого сказати з цього приводу».

Має свої запитання до Сергія Лещенка і Олександр Єльяшкевич: «Журналістом Сергієм Лещенком стільки написано про прем’єр-міністра Кучми — Павла Лазаренко, але нічого не написано про самого Кучму. Хоча, я давно казав, що справа Лазаренко — це лише одна глава справи Кучми. Коли пан Лещенко напише про джерела і складові частини багатомільярдного багатства Кучми? Для того, щоб відвідати величезні маєтки екс-президента, абсолютно не потрібні візи і титанічні зусилля. Також можна поїздити по Сардинії, Лондону та іншим місцям земної кулі, де розкидані маєтки Кучми. А ще можна розповісти українському суспільству про екзотичну країну Бруней».

ЧИ Є ШАНС НА ОЧИЩЕННЯ У СУСПІЛЬСТВА?

Насправді, у випадку зі справою Кучми йдеться не лише про пошук замовників, а про усвідомлення необхідності процесу очищення України. Чи має наше суспільно-політичне життя шанс на очищення в нинішніх умовах? Як змінилося суспільство за останній рік у ставленні до справи Гонгадзе?

«Справа щодо замовників до кінця не розслідувана, бо маємо в 2013 році таку ж ситуацію як й в 2000-му, — коментує «Дню» юрист Олександр Кравчук.— І на жаль, після подій 2004-го система, збудована Кучмою, жертвою якої став Гонгадзе, зруйнована не була. Назвати цю систему державою — велике питання — бо ми фактично маємо невелику кількість представників кланів, які використовують інституції, які носять назву державних для задоволення своїх цілей — безмежне збагачення й необмежена влада над людьми. Вирішити питання притягнення вбивць Гонгадзе до відповідальності в таких  — річ неможлива. Тільки зміна системи, батьком-засновником якої був Кучма, встановлення конституційного ладу, який базуватиметься на верховенстві прав і свобод громадян, — тільки це дасть можливість розслідувати всі злодіяння останніх 20 років, й насамперед трагедію Георгія».

Чому багато байдужих? «На мою думку така психологія наших співвітчизників має комплекс причин, — відповідає Кравчук. — Передусім це зумовлено історичними подіями, що мали місце в минулому — багатовікове винищення тих, хто піднімався на боротьбу проти поневолення, рабства, яке існувало до середини ХХ століття, вибивання стержню народу — його духовності, шляхом повної підкори православної церкви державою й використання її в якості маніпулятора настроїв людей. Величезним зламом й трагедією, яка катастрофічно вплинула на свідомість людей на генному рівні, став Голодомор. От й маємо суспільство, яке атомізоване — люди переймаються власним виживанням. Шанс на очищення буде лише тоді, коли люди зрозуміють й проаналізують власний стан й захочуть змінити себе й суспільство на краще».

НАЛИВАЙЧЕНКО: «ПУКАЧ НАЗВАВ, ХТО ВІДДАВ НАКАЗ. МИ ОЧІКУЄМО ВІД ГПУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ»

Олексій Подольський вважає, що справа Гонгадзе — це один із способів для нинішньої влади тримати на гачку родину Кучми. «Це елемент великої політики, — каже Подольський. — Справа Гонгадзе дозволяє контролювати сім’ю екс-президента, яка має великі політичні впливи і економічні ресурси. Якщо хтось із представників цього клану буде «неслухняним», завжди можна смикнути за ниточку відомої справи і поставити кого треба на місце».

А опозиція? Чому й досі — через стільки років немає крапки в справі Гонгадзе? Чому опозиція про це мовчить: немає заяв, вимог? Можливо, через те, що багато хто з нинішніх опозиціонерів вийшли з «шинелі Кучми»? З такими запитаннями ми звернулися до колишнього голови СБУ України, а нині — народного депутата від фракції «УДАР» Валентина Наливайченка:

«Слідство у справі Гонгадзе, — ні досудове, ні судове, не встановило головного — зв’язку між виконавцем і замовником убивства людини. Незважаючи на те, що ми у свій час зробили все необхідне, щоб у слідчих був головний свідок, і справу було розслідувано до кінця. Я особисто відповідав за розшук генерала Пукача. Зусиллями СБУ його було знайдено, затримано і відправлено за грати, — щоб слідчі прокуратури могли з ним працювати. А на співпрацю він одразу погодився.

На жаль, судове засідання відбулося у закритому режимі. Я не згоден з тим, що опозиція мовчала. Ми чітко давали оцінку цьому процесу. Я сам однозначно висловлювався за те, щоб засідання був відкритим для громадськості. Щоб люди отримали відповідь безпосередньо від головного організатора і виконавця вбивства. І почули найголовніше — хто дав наказ. Хто був замовником.

Якщо генерал Пукач на суді назвав тих, хто дав йому злочинний наказ, то ми очікуємо від Генпрокуратури відкриття щодо них кримінальних проваджень. Якщо цих осіб вже немає серед живих, то про це так само має бути офіційне повідомлення слідства.

Друга важлива річ — відповідальність міліцейських високопосадовців, які на той час працювали з Пукачем. Якщо їм було відомо про його справи — чому не повідомляли про його злочинну діяльність, не зупиняли її? Якщо було невідомо — чому це стало можливим? Чому було непоміченим існування такого кримінального угруповання в МВС, та ще й не один рік?

Третє, дуже важливе, — щоб за результатами і цієї справи, й інших справ про перевертнів у погонах, було зроблено висновки і внесено суттєві законодавчі зміни. Зміни до Закону про міліцію у частині, яка регламентує і обмежує використання спецпідрозділів.

Передбачити особливий контроль парламенту за такими підрозділами та їхнім керівництвом. Щоб за жодних умов ні корупційний, ні комерційний чинник на них не впливав. Щоб більше у МВС не виникло засекречених спецпідрозділів, які відрізають журналістам голови, убивають людей на замовлення. Щоб не було міліцейських кладовищ, куди вивозять замордованих людей.

Потрібно зробити все, щоб чергові «орли», які діяли при Кравченкові, не з’явилися більше ніколи».

ЩО МАЄМО НИНІ?

Відомо, що після вироку Пукачу сторона захисту засудженого, представник Мирослави Гонгадзе в суді — Валентина Теличенко, потерпілий у справі Олексій Подольський подали апеляції на це рішення — кожний із своєю мотивацією. Коли можливий її розгляд? Як заявив не так давно в газеті «Сегодня» адвокат Пукача, його підопічний ознайомився лише з половиною справи. Звертаючи увагу на такі темпи, апеляція в суді може розглядатися наступного року — фактично в розпал президентської кампанії. А це, як відомо, непередбачуваний період. Особливо коли відкриті кримінальні справи.

Зокрема, Олексій Подольський повідомив нам, що збирається поїхати до США, де його чекають, щоб проінформувати американську сторону про ситуацію з резонансними справами в Україні. Олександр Єльяшкевич додає: «Процес обов’язково продовжиться...»

Як бачимо, є сторони, які зацікавлені в розкритті злочинів часів президентства Кучми. І вони не поодинокі...

* * *

16 вересня в Києві традиційно буде проведений мітинг-реквієм за всіма загиблими журналістам. Заходи почнуться о 18.30 біля будинку Спілки журналістів, а продовжаться на майдані Незалежності. Цього разу гасло мітингу — «Безкарність вбиває». Добре було б, щоб ті, хто виходить на ці заходи, і взагалі всі — влада, опозиція, представники суспільства, журналісти... робили все, щоб ліквідувати цю безкарність. Не відмовчувалися, а докладали всі зусилля, аби нарешті поставити крапку щодо замовників цього резонансного убивства.

Іван КАПСАМУН, «День»