На початку 2007 року, американські
козаки сформували пошукову групу з колишніх офіцерів ФБР, ЦРУ, Секретної
служби, Мінюсту США... Так почалася наша версія легенди про розшуки золота
Гетьмана Полуботка в Лондоні. Це була дійсно найпотужніша і найпідготовленіша
експедиція за 100 років. Протидіяли їй сили, які реально керують планетою.
Отож, результат був прогнозований. Тепер можна говорити про все те у моєму
фірмовому казковому стилі, який так любить моя читацька аудиторія, дипломати та
діячі найрізноманітніших спецслужб. Це є
реальна сіра зона історії та геополітики. Ні спростувань, ні підтверджень...
Але, спершу про документи. Розмов
багато, а от документальних підтверджень... Відомо, що Полуботок написав чіткі
інструкції. Заповіт. Якщо докласти
дипломатичних зусиль, в архівах МЗС Росії і Великобританії можна підняти кілька
договорів, де прямо згадуються депозити Полуботка. Є лише ця, несподівана
публікація в московському "Коммерсанте":
"Текст угоди, яку підписали
27 грудня 1947 року Мікоян і англійський посол в СРСР Петерсон, був і справді
фантастичним. Саме тому, напевно, знайти сьогодні якісь згадки про нього в
радянських виданнях неможливо. Хоча сам Анастас Мікоян, за словами його сина
Степана, вважав підписання цього договору головним досягненням свого життя.
Уряд Великобританії відмовився
"за деякими винятками від своїх претензій до Радянського Союзу в зв’язку з
постачанням і послугами за час Другої світової війни”. За іншими радянськими
боргами встановлювалися надзвичайно низькі ставки – 0,5% річних, а для виплат
як за ними, так і за позиками, які ще не були надані, встановлювалася
відстрочка погашення 15 років. Існував
ще й секретний додаток до договору, але зміст його також досі невідомий.
Наприкінці 50-х років англійці
почали виявляти неспокій з приводу пробачених військових боргів і наполягати на
укладенні нової угоди, яка б анулювала всі британські і радянські взаємні
фінансові претензії, причому як державні, так і з боку приватних осіб.
Цілком можливо, що пропозиція
англійців була безпосередньо пов’язана з новим спалахом інтересу до справи про
спадщину гетьмана. Тоді про Полуботка була опублікована невелика замітка в
"Известиях”. Перспектива судового позову навряд чи могла залишити
британських фінансистів байдужими.
5 січня 1968 року була укладена міжурядова
угода "Про врегулювання взаємних фінансових і майнових претензій”. Уряди
домовилися не пред’являти один одному претензій ні від свого імені, ні від
імені своїх юридичних і фізичних осіб. Але представники СРСР наполягли, щоби в
угоду було внесене тимчасове обмеження: угода торкалася тільки претензій, що
виникли після 1 січня 1939 року. Вочевидь, радянські лідери розраховували у
майбутньому ще раз "подоїти” британців, шантажуючи їх Полуботком.
Великобританії знадобилося ще 18
років дипломатичних зусиль, щоб укласти другий договір про взаємну відмову від
претензій, що виникли до 1939 року. Відповідний документ був підписаний під час
візиту міністра закордонних справ СРСР Едуарда Шеварднадзе в Лондон у липні
1986 року.
Найбільша проблема – у тому, що отримати
спадщину гетьмана згідно з договором, укладеним 281 рік тому, може лише людина,
яка зможе документально довести, що є прямим нащадком Полуботка. СРСР не
знайшов такої людини. Немає її і сьогодні..."
Якийсь із лондонських банків і
понині повинен зберігати оригінальні папери про відкриття рахунку... Ми
розуміємо, який...
Коли мова заходить про таку купу
грошей, жарти закінчуються. Але, отаман американських козаків Сергій Цапенко,
ризикнув.
-У цій справі чимало дивних
таємниць і документальних провалів, - говорить отаман Американських козаків
Сергій Цапенко, - Особливо в частині наївного звернення напівофіційних
представників тодішньої української влади, до не зрозумілих до кінця, представників не то англійської влади,
не то банківського бізнесу… Гляньте на прізвища переговірників! Поезія!
Публіцистика! А де професіонали? Де досвідчені юристи-міжнародники, детективи,
спецслужби? В Україні і нині майже нема людей, спроможних на сучасному рівні,
вести рівноправні переговори з таких делікатних питань! Що говорити про ТІ
роки! Тому, ознайомившись з деякими документами і свідченнями, які досить
випадково потрапили у наші руки, ми зрозуміли, що українців просто обманули!
Англія не воювала на своїй території. Не пережила окупації. Отже, знайти
документальні сліди у такій справі, та ще й з ТАКОЮ гігантською сумою грошей
дуже просто! Офіційно заявляю, що ми маємо справу зі змовою групи міжнародних
банківських кіл проти України.
Стежити за бравими американцями,
неіндифіковані "англійці" почали від трапу літака. Хоча, спецгрупа
протрималася у Лондоні три дні. Що вже викликає повагу. Всі усні та письмові
запити про депозит Гетьмана Полуботка були ввічливо проігноровані.
"Банківська служба безпеки", з якимись неймовірними можливостями і
повноваженнями, елегантно блокувала всі спроби роздобути інформацію, пошуки в
архівах.
Почали брутальний тиск, погрози,
шантаж... Довелося поспішно евакуюватися.
Американці не мали ніяких
юридичних повноважень на проведення подібних розшуків. Ні нащадки Гетьмана, ні
влада України ніяких дозволів не давали.
Хоча, нервова реакція банкірів
лише підтвердила підозри про існування повного пакету документів, депозиту і
тих дійсно фантастичних відсотків, якими хтось успішно користується. Чи вже
використав...
Гратися в такі ігри без потужного
державного прикриття на рівні Служби Зовнішньої розвідки (України? - ха-ха...),
дипломатів, сильної міжнародної юридичної фірми і вцілілих нащадків Гетьмана -
безглуздо. Спроба була...
Рівень і романтизм цієї пригоди
неймовірний.
Пару років тому на нас вийшли
журналісти каналу 1+1, що ризикнули зняти про те все фільм. На мої застереження
- зняти у телеформаті таку легенду неможливо - не звернули уваги. Посиділи у
розкішному інтер'єрі галереї "Атрибут" на Печерську. Погомоніли
кілька годин.
Фільм вийшов якісно стандартним.
Музончик, густий закадровий голос, Музей гетьманства. Директор Галина Ярова,
яка вже відверто стібається з телевізійників. Мазепа. Скарби. Михайло Волгін.
Свіжий сценарний хід з поїздкою в Мазепинці і пошук золота екскаватором.
Прикольний лист журналістка
написала до агліцького банку. І що неймовірно, отримала потужну заперечливу
відповідь. Голівудський стиль.
В цілому, вийшло прикольно-симпатишно. 1+1
вчергове підтвердив досить пристойний рівень телепубліцистики. Назва програми
трохи напружує - "Територія обману". Хоча, ведучий приємний. І теми
піднімають актуальні. Судячи з того, як нам обривають телефони і які листи пишуть,
програма має успіх.
Легенда породила легенду,
перетворившись у казку. В принципі, хай буде. Молодь через такі фільми розуміє
історію.На цьому етапі ми красиво переграємо кремлівських "прапагандістав
Гускава міра".
Читайте про історію з гумором! Іронічно...
А взагалі, при цій владі
пропагувати Мазепу на мільйонну аудиторію - то справді КРУТО! Спасибі, Плюси!
Віктор Тригуб, редактор журналу
"Музеї України", випадковий скарбошукач
Немає коментарів:
Дописати коментар