Останнім часом на кожному кроці доводиться чути про
інфантильність українського суспільства, про безучасність в політичному житті,
мовляв, наш народ, ще з промитими радянською системою мізками, не звик до
самостійності, а треба більше ініціативи, брати владу в свої руки, і що цікаво,
«не варто перекладати всю провину на Владу» (мовляв, самі винні в своїх бідах,
бачили очі, що обирали – на те й напоролись, треба починати з себе і т. п.
бла-бла-бла…)
Часто приводять приклад громадської активності в
країнах Європи, США, де люди не бояться, не терплять, як наші, виходять на
вулиці, влаштовують масові страйки, виборюють свої права. А українці, мовляв –
народ «лагідний», покірний, як кажуть «терпіли».
Чи насправді це так? Протягом століть поневолення у
нас винищили той нескорений дух, що жив у воїнах Запорізької Січі та княжої
Русі? Чи український народ дійсно «кастрували»?))
Та якщо краще розібратись, чи не здається вам, що за
всіма цими картаннями народу відбувається не що інше, як підміна понять,
перекладання проблеми з хворої голови на здорову?
Насправді тут немає нічого дивного: змішати праведне з
грішним, вдягнути овечу шкуру і нагодувати обурених гоїв своєю «панацеєю», яка
так просто вирішить будь-які проблеми і врятує від усіх смертних бід! А по суті
є вірусом, що поступово, тому й непомітно, заведе в далекі «трудно доступні
місця». З таким паразитом найважче боротись.
Здавалось би, й справді, наш народ, «як покірні вівці,
що не піднімають голови», і «моя хата зкраю» і т. д. і т. п. Куди нам до
вольних героїв «європейців», які відстоюють свої свободи, права, виступають
проти «режиму» і живуть вольно, купаючись в своїй повній гуманізму та рожевих
хмаринок з квіточками свободі! (щоправда, останнім часом попахує різними
збоченнями та всякими «благами» європейського «Раю на Землі»). І які ж вони
сміливі, ті народи «Європи» - не бояться вийти на вулиці. Не те, що наші вівці
(які несуть повну відповідальність за всі біди, що спіткали країну. Правда,
малесенька частка вини все ж лежить на «папірєдніках»).
Чомусь ці безстрашні «європейці» , в яких є все для
комфортного життя, виходять «на барикади» розфарбовані в усі кольори веселки,
радісні та завзяті, як на святкову сходку Oriflame, а «каральна служба» їх
«режиму» під назвою «Police», нажахана такою картиною, боїться й носа поткнути!
Я вже не кажу про якісь розгони демонстрацій, ви що?!
А нашим «покірним вівцям» (що самі в усьому винні,
бач, не беруть владу в свої руки) постійно перепадає від цих незмінних «бдунів»
«за кона», що і в сніг і в дощ… Бдять.(
Чомусь цим «покірним овечкам» систематично (мабуть для
профілактики) відбивають кийками нирки, тягають по допитах, де цілком
безкоштовно лікують і голову, вправляють мізки… та інші органи (які за час
перебування нашого народу під гнітом «атрофувалися» - від того й усі
негаразди.) Тут тобі і масаж ніг, і стимулювання потенції. Ну просто санаторій
якийсь!
І ці овечки сидять у «таборах відпочинку» по всій
країні, їх там все вчать, вчать «нового мислення», все лікують від тої
імпотенції, та «бальной нікак нє хочіт ідті на поправку».
Цікаво, чи може собі європейський страйкар, що
виходить на протест в шоломі, фул-захистному костюмі для екстрим-спорту та з
бейсбольною битою Adidas уявити, як покірна українська овечка в своєму єдиному
пристойному одязі (бо не встигла перевдягнутись після пар) та захисному засобі
для обличчя: марлевій пов’язці, відстоюючи не право ходити зі своєю чи-хуа-хуа
в ресторани чи ще шось там.. Ні, український страйкар іде на кордони озброєного
«пташиного підрозділу в костюмах космонавтів», що нерідко його перевищує
вдесятеро, за право виживати. За право бути на волі, за життя, свободу,
здоров’я свого побратима, близьких, за право розмовляти рідною мовою і поваги
до неї. За право бути господарем у своїй власній хаті.
Мабуть, якби вольний «європейський» бунтар потрапив на
прийом до наших «бдунів за кона», та не отримав адвоката, був би незмірно
шокований «таким нечуваним свавіллям»!)) А далі, коли б прийшов час лікування…
просто б розслабився і отримував задоволення.)
До чого я веду… Чи може плюнути на все, та займатися
своєю сім’єю, своєю «хатою скраю», все одно нічого не змінити?
Та Боже збав! Якщо буду до такого закликати, киньте
мені пляшку з палаючою сумішшю у вікно!
Треба краще розібратись в цій «панацеї» від
«богоізбранних» і відокремити праведне від грішного, більше мислити самостійно,
аналізувати, врешті-решт викинути на смітник той «чудо-пристрій ХХст. для
промивки мізків» - «те ле-візор». І спробувати докопатись до кореня проблеми,
до правди самому, без отих прищурених експертів-політологів «с ярка вираженимі
чєртами ліц», з їхньою панацеєю!
Чи справді винен народ?
А може винна ця «хитро зроблена» чужоземна система, що
віками пропонуючи «панацею» плутає правду з неправдою, вдягає овечу шкуру (хоча
ми її пам’ятаємо й у вовчій) та лізе «са сваєй рукой помащі» просвітити гоїв?
Та звичайно ж винна «Влада»! Брехня, не ми її обирали!
І навіть якщо нині за неї хтось голосував, то не зі своєї власної волі. Бо був
змушений обставинами виживання. Думаючи не своєю головою, а «промитими»
мізками, «промивка» яких почалась не зараз, а багато- багато років тому, варто
відзначити, дуже професійна і систематична. Так що ніяка це не воля і не вибір
народу і вина – відповідно.
Знову ж таки, може плюнути на все? Це було б набагато
легше, ніж спробувати протидіяти системі.
Набагато небезпечніше для здоров’я та непросто все ж
спробувати мислити самому, підняти свій зад і щось змінити. Тут, знаєте, як у
фільмі «Матриця»: ви обираєте червону чи синю пігулку. І якщо виберете червону
– перед вами відкривається не дуже приємна, безперспективна з першого погляду,
картина. Але це і є правда, а не ілюзія. І ставши на цей шлях ваша боротьба
буде шкідлива для здоров’я та безкінечно довга…
То нащо це все? Взяти синю пігулку і далі тішити себе
ілюзіями, жити в безпечному світі? Та чи насправді такому безпечному та
безтурботному? Чи не здається вам, що скоро прийдуть (чи то, вже прийшли) і в
вашу «хату скраю»?
Отже, винен не народ, а влада. Але, кому потрібно
вирішувати проблему - народові, чи
владі? Чи ви надієтесь, що «Вони» самі повстануть проти себе і самі себе
поборять?)) Їх все влаштовує.)
І якщо не візьмемо долю в свої руки, нам ніхто не
допоможе.
Наш народ не щез з лиця землі та зі сторінок історії,
як багато інших, не через свою імпотенцію, не тому, що ми покірні вівці, а
тому, що протягом усього нашого існування знаходились, на противагу більшості
овець, одиниці справжніх Людей – творців та володарів свого та вашого життя. І
досі, кожного дня ризикуючи власним життям, виборюють право на існування усього
народу.
То в чому ж головна проблема? Чому й досі, на 22 році
«незалежності», наша нація, ніби маючи власну державу, перебуває під гнітом
ворожих сил? Цей стан не що інше, як внутрішня окупація (і це не перебільшення
романтиків-націоналістів, ви це побачите, знявши рожеві окуляри). Та проблема в
тому, що справжніх Людей – одиниці, а більшість справді ведуть себе як вівці,
«..поглохли, не чують, кайданами міняються, правдою торгують…»
Іще одна постійна загроза, що незмінно переслідує наш
народ – зрадники. Свої покручі-холуї, що гірші за чужого відкритого ворога.
Що ж робити? Як побороти цю систему та вийти з
замкнутого кола?
Не буду вас годувати «панацеєю». Ви самі прекрасно
розумієте, що шлях боротьби та правди складний, часто безперспективний і
безконечно довгий… Та на кам’янистому ґрунті, як відомо, виростають найміцніші
дерева (що варті сотень тих травинок, що безтурботно спочивають під ласкавим
сонечком).
Вам обирати. Запитаю лиш, чи не соромно буде вам перед
тими одиницями, що гниють по безконечних «таборах відпочинку» нашої країни за
ваші шкури, та завдячуючи яким ми продовжуємо існувати, як якийсь примарний
фантом, та все ж держави, нації…
Врешті решт, треба усвідомити кілька важливих питань:
Кожен народ, нація має священне право виборювати своє
місце під сонцем, право на існування. І якщо ви цим правом не користуєтесь –
користуються інші. Такий народ не може розраховувати не тільки на існування, а
й на збереження якоїсь згадки в історії про себе.
Право на існування виборюється шляхом побудови своєї
національної держави – найвищої та найбільш досконалої форми існування та
задоволення інтересів як народу в цілому, так і окремо кожного громадянина.
Наразі в нас немає своєї держави. А цей фантом
«незалежної» України вже 22 р. є не що інше, як нав’язаний зовні
внутрішньо-окупаційний режим.
Вислів «один в полі – не воїн» є актуальним, стосовно
нашої проблеми. Хоча практика показує протилежне: якраз воюють в нас одиниці,
супроти сил, що на порядки їх перевищують. І ці одиниці досі не знищені, і
з’являються все нові й нові герої. Та проблема в тому, що їх одиниці. Немає
масової підтримки народу. Ба більше, є осудження, дорікання, мовляв, через вашу
непокору пани й нас покарають… А без підтримки мас кардинально нічого не
зміниш, бо побороти цю систему поступовими «кадровими вливаннями», як показує
практика, не вдається і не вдасться. Людина, навіть з найщирішими
найблагороднішими намірами, потрапивши до влади або психологічно ламається, або
її ламають. Ну не буде нічого доброго з діжки з лайном, в яку покласти ложку
меду – її вміст можна тільки пустити на добриво і саму діжку спалити до тла.
Тільки повна зміна влади можлива, шляхом консолідації
великих народних мас навколо національної ідеї та повалення нинішньої системи
внутрішньої окупації та її докорінної зміни – це й буде перший крок, на шляху
втілення нашої національної ідеї, яку сформулював ще Т.Г.Шевченко:
«В своїй хаті своя правда, і сила, і воля!»
Саме це і є національна ідея українців, яку намагались
підмінити боротьбою за соціальні на інші цінності і бачимо, чим це скінчилось.
Тільки через здобуття своєї державності можливе й забезпечення всіх інших
потреб, в т. ч. і соціальних. І нація може в повній мірі реалізувати свої
потреби тільки в національній державі. Все інше – омана.
Отже, потрібно почати мислити, аналізувати та
зрозуміти врешті решт: якщо ми не візьмемо ситуацію в свої руки, буде пізно і
вже неможливо щось змінити, українці, як нація, зникнуть з лиця Землі.
І логічним шляхом в розбудові нацією своєї держави та
її захисту є націоналізм. Націоналізм не номінальний, а дієвий. І навіть, якщо
ти один проти ста і програєш – врешті решт ти спробував щось зробити, а не
чекав, доки прийдуть до тебе додому і заберуть твою жінку, дитину, а тебе
розчавлять, як слимака.
А тим же, хто й досі з жахом кляне націоналізм та
пов’язує його з репресивними навалами ХХ ст., скажу: відкрийте словник і
прочитайте, що ж то за такий страшний «монстр», той націоналізм.
Роззуйте очі й зрозумійте, що націоналізм не має
нічого спільного з шовінізмом, імперіалізмом та іншими образливими для
справжнього націоналіста ідеологіями.
Націоналізм є ідеологія любові до рідного, сповнена
духовності, що є об’єднуючою силою, та по відношенню до патріотизму стоїть на
щабель вище на шляху цивілізаційного розвитку і ставить на перше місце потреби
та благо цілої нації, що є передумовою для створення держави.
Більше того, український націоналізм є традиційною
ідеологією нашого народу. Він ніколи не був експансійним, а природно
виправданий в умовах історичних та враховуючи географічне розташування. Так вже
сталось, нам перепав бажаний шматок землі, який знаходиться в самому центрі,
«на скресі двох світів», не перетині шляхів та в сприятливо-му природньому
середовищі. І ясна річ, інакше не могло бути, зазнав постійних загарбницьких
вторгнень. В таких умовах просто ніяк не міг вижити пасивний, покірний народ
(овечки). Щоб втриматись на цій райській землі, наші предки мали бути
справжніми воїнами та гуртуватись в єдину монолітну силу навколо національної
ідеї, що трималась на високих духовних цінностях та самопожертві, як кожного
окремо, так і цілого народу, внаслідок чого і виникла Українська Нація.
І наш священний обов’язок перед предками – здобути,
захистити та розбудувати свою власну державу, забезпечити благополуччя та
процвітання української нації.
Наші предки вижили під час татарської навали і стали
«щитом» для всієї Європи, потім вистояли проти чотирьох імперій, воюючи на
декілька фронтів водночас.
То хіба ми зараз не можемо нарешті постати разом і
скинути ту жменьку паразитів, що хитрощами та підступом захопили владу?
Об’єднаймось та завершимо боротьбу нескінченних
поколінь наших предків, здобудемо Українську Соборну Самостійну Держуву. Коли,
як не зараз, для цього постають усі передумови.
Обирайте - шлях раба, чи господаря в своїй власній
хаті.
Хай живе національна революція!
Андрій БЕЗУГЛИЙ, м. Київ
Немає коментарів:
Дописати коментар