Є одна річ, одне “щось”, без чого немає
патріотизму. Цим “щось”, цією найважливішою силою є характер. Немає поняття
більш всеохопного, ніж поняття “характер”; з ним, як з душею: хто скаже, що
таке душа? Але подібно до того, як кожний з нас відрізнить мертвого від живого,
так відрізнить і того, хто має характер, від того, хто замінює його фразою.
Моторами історії, які здвигають і валять народи, є
одиниці, за якими тягнеться маса. В мирні часи і в критичні, в монархіях і в
республіках. А тією чудодійною силою, яка ті одиниці підносить вгору, даючи їм
владу над числом, є їх сила характеру. Провадить інших не завжди
найінтелігентніший, не завжди найдужчий, але завжди – найзавзятіший, той, який
виявляє найтвердішу вдачу.
Впертість, моральна відвага, всі риси, що вкладаються
у поняття “характер”, є невід’ємні для будь-кого, хто прагне вести інших.
Мойсей, Магомет, Олександр Великий, Тамерлан, Аттіла, Цезар, Рішел’є, Піт,
Бісмарк, Кромвель, Наполеон – всі відзначалися небуденною силою характеру.
Амбіція, навіть геніальність – ніщо без характеру. Амбіція – може завести на
манівці, розум – заплутатися в сумнівах, тільки незламним, мов віра, лишається
характер.
Що ж таке характер?
Це – передусім витривалість. Коли одного літнього дня
1918 р. донесли Клємансо, що Німеччина запитує про умови капітуляції, повний
зворушення, старий тигр промовив: “Сорок років чекав я цього дня!” Це була
витривалість! Бо він не лише чекав, він протягом майже півстоліття активно
працював над тим, щоб прискорити цей час, щоб помститися за зневажену колись
Францію, наражаючи себе на прізвисько “англійського запроданця” (бо знав, що
без Англії Франція не переможе), на безупинні поєдинки з противниками, які, мов
зграя псів, обступали його, для яких ідея реваншу-відплати була святковою
відзнакою, потрібною для святкування і відкинутою на бруківку після свята, а не
як для нього – першою і останньою любов’ю.
І все це витримав той “небезпечний вар’ят” (як його
звали противники), не змінюючи віх після однієї чи другої невдачі, не видумуючи
– для заспокоєння совісті – теорій про “неможливість виконати завдання”, про
“несприятливі обставини” і т. п. А коли від реву “великої Берти” бряжчали вже
шибки паризьких будівель, коли уряд втік до Бордо і паніка готова була
перекинутися із запілля на фронт, тоді прийшов його час. Тоді очі Франції
звернулися на “небезпечного вар’ята”, який з 1871 не зраджував одній ідеї,
одній віри, одній пристрасті, об яку остаточно розбився furor teutonicus.
Що таке сила характеру?
Це є впевненість у собі, впевненість у вибраній лінії,
думці. Це – вміння знайти свою мету наосліп, не даючи себе завести вбік
“болотяним вогням”, це – знати чого хочеш і над усе цього бажати. Це – вміти у
вирішальну хвилину сказати “так” чи “ні”, стати з одної або з другої сторони
барикади. Це – вміти вибрати, а не вмерти від сумніву, мов той Буриданів
віслюк, який сконав, хитаючись між жолобами з сіном та вівсом. Впевненість в
собі – це сміливість Давида перед Голіафом, голландців – перед Іспанією в XVI
в., ірландців – перед Англією. Впевненість в собі – це вміння вкладати голову в
пащу живого лева, а не тягнути за хвіст мертвого.
Коли хочете знати, що таке впевненість в собі,
познайомтеся з історією відкриття планети Нептун. До 1816 року ніхто не
підозрював про її існування. Але англійський астроном Джон Адамс, спостерігаючи
зміни в русі Урана, прийшов до висновку, що причиною їх є якась незнана нам
планета. Його не слухали, але, впевнений у своїй правоті, він не дав себе
спантеличити, хоч досі відомі факти були проти нього. Нарешті, спираючись на
обчислення Адамса, – знайдено нову планету, та її місце у всесвіті. Своєю ідеєю
здолав він брехню “фактів”, а не “факти” – його ідею... Як часто “реальні
політики” не радять шукати “незнані зірки” лише тому, що їх підсліпуватий зір
їх недобачає; лише тому, що не люблять гнатися за незнаним, новим; що вірять
“фактам”, усталеним іншими, а не мрії, народженій у власній душі.
Ось що таке впевненість у собі, без якої неможливо
зробити ніякого діла ні одиниці, ні спільноті.
Що таке сила характеру?
Це вірність переконанням, вірність ідеї. Це готовість
йти з нею до слави й до смерті, як кажуть німці, зв’язатися з нею auf Gedeih
und Verderb. Це готовність трактувати, ворога своєї справи своїм особистим
ворогом. Це значить зробити собі з переконання догму віри.
Вірність ідеї – це не безхарактерне стрибання справа
наліво і навпаки під маскою “ідейних пошуків”; це не дискутування над тим, чи
має право народ жити, чи ні, чи вовк у бабусиному очіпку є вовк, чи бабуся; або
що “не знати ще, що з того вийде”.
Коли я роздумую над цією філософією “не можна знати”,
над диспутами з Ефіальтами, мені пригадуються епізоди з єгипетського походу
Бонапарта. Він взяв з собою вчених, які викопували скарби фараонів, і ослів,
які везли ті скарби, і амуніцію. Коли бедуїни атакували французький відділ, він
шикувався в чотирикутник, і тоді лунала команда: “Осли і вчені, до середини!”
Щоб не заважали тим, які б’ються... Лише провідники, які не толерували в своїх
рядах учених диспутантів в критичний момент, які не дозволяли критикувати
почуття патріотизму, лишали слід в історії, не безхарактерні скептики, які у
вирішальні хвилини давали себе збити кожному аргументові розуму.
Про того ж Клємансо писав Лойд Джордж: “Ненависть
Клємансо до Німеччини була повна такого скупченого й дикого завзяття, якого я
не бачив навіть у найбільщих англійських германофобів. У них ворожість до Німеччини
завжди виглядала трохи вирахувано й театрально; ненависть Клємансо була в
крові. Він був одним страшним вулканом особистої, національної й релігійної
ненависті”.
Ці почуття ворожості до іншої ідеї, які є тільки
зворотною стороною сліпого прив’язання до своєї – є фундаментом будь-якого
характеру і будь-якого патріотизму. Це є та відданість своїй країні, яку
вимагають начальники і родичі від пластуна, яка жадає від нього ставитися
вороже до кожного, хто зле говорить про його Батьківщину. Ця відданість справі
є однією з головних сил характеру. Хто без неї служить своєму колективові,
будує будинок на піску. Той не знає, що таке справжній патріотизм.
Що таке сила характеру?
Це – любов до пригод, в незнаному, в новому, потяг до
ризикованих шляхів. Це сила, яка гнала англійських пуритан за океан, в казкову
Америку, на власний страх і ризик. Це сила, що пульсувала в серцях
каліфорнійських шукачів золота, що пхала до їх чину Лівінгстона і Ліндберга. Це
пошуки нових земель, нових видів, нових досягнень; це любов до атмосфери
конфліктів і подоланих перешкод людей, яких манить блискуче марево в пустелі,
які не задовольняються сірим світом повсякденщини, яких гнітить щастя пса на
ланцюгу. Це рухомі сили життя і основні прикмети великих характерів. Коли б
Клємансо або Фош були програли в 1918 році, напевно лишилися б в історії як
невиправні авантюристи. Біля колиски кожного великого народу завжди стояв
якийсь “небезпечний вар’ят”, який оживлює, скріплює, активізує збірне почуття
патріотизму.
Що таке сила характеру?
Це – ніколи не боятися невдачі!
“Впаде лиш той, хто не хоче починати наново, – каже
один англійський пластовий письменник. – Коли ви часом і підсковзнетеся, це не
буде зайвим; на ноги – і починайте знов...” Тільки завжди починати знову і
ніколи не визнавати себе переможеним… Такий має бути провідник! Такими були
угорці, що “почали знову” після Вілягошу, таким був Орлик, що “почав знову”
після Полтави...
Що таке сила характеру?
Це – культ успіху. “Великі папи, – каже Шпенглер, –
керівники англійських партій, доки керували справами, давали себе вести тим
самим засадам, що й завойовники й бунтівники всіх часів... Катехизм успіху! Без
нього не було б ні церков, ні англійських колоній, ні великих американських
маєтків, ні звитяжних потрясінь... ні щасливих народів”.
Культ успіху – це не вірити в різні Хо, це не
нарікати: “Ах, як же ж можна без природних кордонів, без “союзу”! Ах, чи не
завернути ще перед стартом, бо така далека мета, а бігти так важко”. Але
впевнена у своїй вищості й посланництві цивілізувати кольорові народи,
запанувала англійська нація в далекій Африці, в Індії, в Єгипті. Хоч була це
дуже далека мета, хоч “факти” географічні до того її зовсім не узаконювали, хоч
імовірніше було б, коли б над тими землями лопотіла не хоругва Альбіону,
віддаленого від них на десятки тисяч миль, а, наприклад, Туреччини, чи Росії,
що майже були сусідами з тими країнами чудес, лише, що не мали того твердого
характеру, не сповідували того “катехизму успіху”, не мали “впевненості в собі”
британської раси.
“Моє переможе!” – ось засада великих характерів, коли
за нею криється не дрібна амбіційка, а велика амбіція, не похопливість, істерія
й розчарування, а вперта праця... Чи знаєте Ви, наприклад, що над своїми
діалогами працював Платон вісімнадцять років? Коперник над своїм “Революціонес”
– тридцять шість? Лютер – над коментарем “Генезісу” – десять? Що, аби лише
переписати твори Гете, потрібно шістдесят років праці одного писаря? Що
геніальність Наполеона базувалась на вмінні спати п’ять годин на добу, на
вивченні до дрібниць багаточисельних щоденних рапортів, на вмінні виконати
працю останнього вояка, на пам’яті, яка не забувала про останню дурну гармату в
віддаленому гарнізоні, якої могло не бути в рапорті, але яка завше була в його
голові?
Культ успіху – це культ великої амбіції і великої
праці, не дрібних амбіційок, не дбання про Schein (здаватися), замість про Sein
(бути), не культ фасаду, не журба, замість внутрішньої культури, про наліплену
ззовні офіційну відзнаку, (“редактор”, “товариство людей з вищою освітою”,
“член-академік”, “посол” тощо). Культ успіху – це не хвилинне захоплення з
переходом до миттєвої зневіри людей, які хотіли б за рік вивчитися на Шекспіра,
а за два – збудувати “власну хату”. Культ успіху – це бажання після кожної
поразки зриватися на ноги, і пробувати знов, бо хто боїться невдач і
розчарувань, той відразу програв свою життєву ставку, будь це одиниця, чи
народ.
Що таке сила характеру?
Це почуття честі! В пластовому правильнику стоїть:
“Коли пластун під словом честі каже “це є так”, то це є так!” Це значить – мати
почуття відповідальності та говорити те, що робиш, а робити те, що говориш. Це
значить усувати “ніяких”, бо “ніякі” – це ні теплі, ні холодні, вічно готові
перебігти від одних до других. Це значить, коли ви кажете, що щось на вашу думку
є так, то це мусить бути так.
Що таке сила характеру?
Це є постійна готовність виконати свій обов’язок! Що
значить бути готовим? Ось приклад. Перед війною першим лордом британського
адміралтейства був Уїнстон Черчиль. Під час незакаламученого миру, задовго
перед 1914 роком, Черчиль готувався до війни. У воєнній палаті адміралтейства
мав величезну мапу, на якій кожного дня зазначалося розташування головних
одиниць німецького флоту. І Черчиль залюбки заставав зненацька своїх підвладних
старшин несподіваним питанням: “Що треба робити, якщо цієї ночі вибухне війна з
Німеччиною?” Не дивно, що коли ця війна дійсно вибухнула, Велика Британія була
нею найменше заскочена. Мобілізація морських резервів, підготовлена Черчилем
1-го серпня 1914 року, без уповноваження кабінету, дозволила Великій Британії
виступити відразу після розриву дипломатичних відносин зі всією своєю збройною
морською силою в її повній бойовій готовності.
Що значить бути готовим виконати свій
обов’язок?
Читайте про місіонерську діяльність єзуїтів після
створення ордену. Папа Григорій XIII віддав їм церкву Санто-Стефано-Ротондо і
єзуїти оздобили її чудовими фресками, що представляли жахливі сцени катування
мучеників за віру. А кардинал Палєоті писав, що не треба боятися малювати
страждання християн у всьому їх страхіттю... Таким чином хоче Церква не тільки
звеличати відвагу мучеників, але запалити цим вогнем душу своїх синів. Таким
чином вчила Церква своїх місіонерів завжди бути готовими до мучеництва за ідею,
формувала героїчні душі. У заокеанських краях, єзуїти “завжди готові”,
відчували себе “воїнами” великої армії, що йде на боротьбу і смерть, підлеглими
своєму “генералові”, які не сміли дезертирувати. Коли в Бразилії впали
місіонери жертвою кальвіністів, вони були готові до цього, а отець Годой перед
катуваннями заохочував їх словами: “Не зраджуйте свій прапор!”
Виховати й підтримати в мирні часи готовність до
найстрашнішого – ось що значить “бути готовими” виконати свій обов’язок. Без
цього не варті нічого ніяка релігія, ніяка одиниця, ніякий народ.
Що таке сила характеру?
Це значить дбати за справу, а не за себе. За те, щоб
поставити “мат”, а не, щоб втратити найменше “хлопців”. Коли лорду Кіченерові
донесли, що посланий висаджувати одну гору транспорт динаміту злетів у повітря
разом з поручником, який його супроводжував, Кіченер спитав: “Скільки, отже,
вибухівки потребуєте ви ще?” Він зреагував інакше, аніж реагувала донедавна ще
наша преса на червоний терор за Збручем; для якої безумством був навіть протест
проти терору, бо стільки хат піде ще з димом, стільки буде нових жертв...
“Гуманність, – казав Айнзідель, – не коштує нічого, а звільняє нас від всіх
тяжких зобов’язань думки і чину”. Гуманність – це оправдання для лінивства
думки, для безхарактерності. Оскільки знаю – не збудовано нею досі ні одної
держави.
Що таке сила характеру?
Це вміння володіти собою. Хто читав колись про
кораблі-пастки під час великої війни – той знає, що це значить – панувати над
собою. Той знає про це, хто читав про подвиги Farnborough – військового
корабля, замаскованого під торгівельний, якого завданням було – підставляти
свої боки німецьким “У-ботам”, аби, привабивши їх до себе, затопити схованими
гарматами... Той знає, скільки нелюдсько-холодної крові треба мати, щоби із
знищеним мотором, поламаними щоглами, напівперебитою залогою – очікувати
бездієво підходу ворога, чекаючи його або смерті, коли одна хвилина неспокою
коштує життя...
Панувати над собою, це не як варвар, з якого сміявся
Демостен, який в бійці лише хапається за ударене місце, нездібний “прорахувати
удар, що загрожує, по очах противника, нездібний заслонитися заздалегідь від
нападу”... Це – холоднокровно вміти орієнтуватися, звідки прийде найближчий
удар, це – вміти передбачати рухи противника і їм запобігти, як японці в ніч
початку війни в рейді на Порт-Артур, як Нельсон під Копенгагеном. А всі вони,
особливо англійці, могли досягти все те тому, що змалку гартували силу характеру,
вчилися розраховувати далекосяжність своїх вчинків, силу своїх рухів та
прецизійність – передусім в спорті і в змаганнях. Звідти, з плекання характеру
– виріс їх патріотизм.
Що таке сила характеру?
Це, нарешті, вміти дивитися на життя, як на гру; не
бути по-хамськи втішеним після виграшу, і по-хамськи пригнобленим після
програшу, завжди будь-яку небезпеку зустрічати сміхом… Прикладом такого
мужнього ставлення до гри долі служить упокорена, але сильна духом Німеччина.
Нещодавно в Стокгольмі відбулися урочистості вручення
Нобелівської літературної нагороди лауреатові, знаному німецькому письменникові
Томасові Ману. В своїй відповіді дякував Ман за відзначення не своє, а – в його
особі – генію німецького народу.
Його мовчазний героїзм, що не скаржиться і не просить
ласки, символізує Ман в постаті Св. Севастіана, юнака, прив’язаного до стовпа,
всього простромленого списами й мечами, і усміхненого. “Німеччина, – говорив
Ман, – через свою повоєнну поезію... зберегла свою честь: політично, бо не впала
в анархію терпіння, бо зберегла свою державу, і духовно, бо змогла східну
засаду терпіння поєднати з західною засадою форми, знаходячи в самій болі –
красу”. Красу, скажу я, глуму над даремними зусиллями противника, красу
афірмації життя, не зважаючи ні на що, красу піднесення ідеї над тваринним
болем, красу вірності своєму Богові до кінця. З Євангелія знаємо, що ця
вірність, що каже перетерпіти до кінця – це запорука воскресіння... Не тільки
одиниць, але і народів.
Що таке сила характеру?
Це є настанова душі, оспівана в одному сильному вірші
Редьярда Кіплінга, який, як не поет, віддаю прозою:
Коли ти можеш бачити зруйноване діло всього свого
життя
І без слів
взятися будувати його наново,
Або одним
ударом – втратити виграні сотні партій
Без жодного порушення
і жодного зітхання…
Коли ти можеш
кохати, не шаліючи від любові,
Коли ти можеш
бути сильним, не перестаючи бути ніжним…
Коли ти можеш
любити всіх друзів як братів, але
так, щоб ніхто
з них не був всім для тебе,
Коли ти вмієш
розважати, спостерігати й пізнавати,
Не стаючи
ніколи скептиком, або руйнівником,
Мріяти, та не
давати твоїй мрії стати твоїм господарем...
Коли ти буваєш
суворим, не впадаючи ніколи в лють,
Коли ти буваєш
відважним, та ніколи безрозсудним,
Коли ти вмієш
бути добрим; коли ти вмієш бути мудрим,
Не
перетворюючись у моралізатора чи педанта,
Коли ти вмієш
зберегти свою відвагу і не втратити голови,
коли всі інші
довкола втрачають її, –
Тоді князі,
боги, щастя і перемога, стануть на віки твоїми вірними рабами,
Тоді ти станеш
людиною...
А з людей, не з ганчірок чи опудал, складається нація.
Хто не виховає людини, не виховає народу, не виховає патріотизму. “Твори
Кіплінга, – каже французький критик Бріон, – більш допомогли залучити
добровольців до британської армії в Індії, ніж обіцянки
вербувальників-капралів.” Не капрали, не зовнішня принука, не примус викували
англійську націю, лише кіплінги, які прищеплювали молоді смак пригод, життя,
повного небезпек на далеких шляхах, за далекими морями. Той, хто виховував характер
британця – творив Велику Британію.
Хто проявить силу характеру в дрібному, проявить її й
у великому. Витривалий у щоденному житті буде витривалим і тоді, коли доля
поставить його в становище Клємансо... Хто вміє “бути готовим” в щоденному
житті, той буде ним і тоді, коли стане Черчилем. Хто в малих справах стоїть на
своєму, той не злякається перешкод і у великих. І як Лютер, який готовий був
їхати на диспут з противниками, хоч би, казав він, зустріли його там стільки
тисяч чортів, скільки було черепиць на дахах у Вормсі...
Твердо йти своєю життєвою дорогою може тільки нація
людей з великими характерами. Суспільність безхарактерна, навіть при сприяючих
обставинах, навіть при чужій допомозі, не створить нічого. Завжди буде
змінюватися від захвату до розпачу, втрачатиме голову після перших невдач,
переоцінюватиме силу перешкоди, а не довірятиме власній, хоч би й як “свідома”
була свого “ідеалу”...
Вашингтон, О’Коннел не мали спершу цієї “свідомості”:
обидва були довший час патріотами метрополії. Але їх характер, спроможність йти
раз обраним шляхом до найдальших цілей, почуття честі, впертість, допомогли їм
довершити їх діло (про яке спершу навіть не думали) в становищі, в якому
“свідомі” відразу свого “ідеалу” безхарактерники намагаються його вихитрувати,
вижебрати, вичарувати або вимолити, щоби наприкінці зрадити... Сама
“свідомість” не допоможе, ні сам запал. Великі речі тримаються в цьому світі на
твердих характерах, бо й світ цей не є м’який.
Говорять не раз в нас про “гармонію” у вихованні: що,
мовляв, треба “гармонійно” розвивати всі здібності – не лише характер, але й
свідомість, силу волі, знання тощо. Але казати таке – значить казати забагато і
– нічого: Qui trop embrasse, mal etreint (хто занадто сильно обіймає – мало
стискає). Бо казати, що треба розвивати всі здібності душі – це програма для
нас, для наших внуків і для прадідів, це – загальник. Нам же ж треба звернути
увагу на те, що – в цій хвилині історичній – є на потребу. А цим безперечно є,
передусім, виховання твердих характерів. Розум може керувати вашою енергією,
але не створити її. Життя є динамічним. Робимо його доцільним, даючи ідеальний
напрямок його енергіям, але, сама енергія є ірраціональна і ніяким знанням не
покликати її до життя. Коли ви занадто загналися в один бік, тільки швидкий і
сильний розворот в інший бік поставить вас на належний шлях, не пошук
“гармонії”...
Вірність ідеї та країні, витривалість, впевненість у
собі, внутрішні дисципліна, вміння завжди бути готовим, почуття честі, катехізм
успіху, любов до простору, шукання пригод і сміх в обличчя небезпеки. Це ж і є
та настанова душі, без якої немає великих характерів, ні великих спільнот, ні
великих задумів, ні великого патріотизму. Власне цей душевний гарт швидше, ніж
книжкою, можна виховати фізичними вправами і вихованням. З початку XIX ст. жив
і працював в Англії Томас Арнольд, піонер спортивного руху і фізичної культури.
Його спершу поборювали і сміялися над ним, дітей забирали з коледжів, де не
вчилися, лише займалися спортом. Та хутко започаткований ним рух поширився в
Англії і на континенті, а один француз писав про Арнольда, що він мав
величезний вплив на формування і силу характеру... англійця? – ні, Британської
імперії.
Хто гартує тіло – гартує душу, а моральний гарт і
характерність – це фундамент сильної нації. Паскаль казав: “Спершу
вправляйтеся, а віра прийде сама собою”, а Ігнатій Лойола вважав фізичні вправи
добрим засобом для збудження відповідних почуттів... Є анекдот про славного
журналіста Жірардена, до якого завітав один політичний противник, що прийшов з
наміром завершити справу поєдинком. Але Жірарден, потім, як вбив іншого свого
противника, Карела, постановив більше не битися на дуелях. Дивлячись на
дратівливість гостя, він відмовився говорити з ним, поки той не сів на
запропоноване йому зручне м’яке крісло. Коли це сталося, розмова перейшла у
спокійне русло і закінчилася добре. Чи ж можна було гніватися, сидячи на
м’якому кріслі? Був би це завеликий контраст між станом душі та положенням,
несприятливим виявляти бажання насильства! Такий контраст суперечить людській
вдачі... А навів я цей анекдот для того, щоби пробудити асоціації: чи не винна
у багатьох життєвих невдачах обставина, що занадто призвичаювалися люди до
м’яких крісел, до теплих посад і зручного життя, до м’якого, кімнатного
виховання, не сприятливого виявляти сильні почуття, і – кажу просто – до
формування сильних характерів?
Скажуть, чи ж не є в цьому щось зневажливе для душі,
викликати чисто механічними штучними способами бажаний стан душі? Ні! Бо є
глибший зміст в такому вихованні. Воно вказує, що нова настанова душі не
вичитується лише з книжок, що аби засвоїти ідеї нового морального гарту, треба
ними жити, цілим єством, мати їх в кожнім клітині тіла, в крові. Лише тоді
будуть вони не чужорідним тілом, що випаде при першому потрясінні, а органічною
частиною нашого “Я”.
Та чи ж це не утопія? – Ні!
Одні навики можна замінити на інші, не раз протягом
одної лиш генерації. Чому б це не було можливим серед людей, коли це можливе в
природі? Наприклад, в Новій Зеландії водяться папуги, які перетворилися з
вегетаріанців на споживачів баранячого сала від того часу, як до Австралії
спроваджено овець з Європи. Відомі експерименти, коли вихований змалку в
товаристві крука голуб ставав м’ясоїдним. Там, де не стоять на заваді
фізіологічні причини, такі метаморфози може довершити свідома людська воля.
Досвід показує, що деякі птахи не народжуються з готовим почуттям
«патріотизму», ворожості до породи (homo sapiens), яка винищує їх рід, що це
почуття прищеплюється їм щойно вихованням, родичами, які передають молодим –
нагромаджений мільйонами років досвід незлічених поколінь далеких предків,
передають емоції, інстинкт створінь – диких і вільних, які не сприймають, хоч
би й золотої, клітки.
Ті інстинкти свідомо плекати, в їх вогні перетопити
схирлявілу душу, аби зробити її відпорною – ось ціль патріотизму.
Хто виховає в собі силу характеру, – той виховає те,
що є єдине на потребу, бо решта приложиться! Хто цієї сили не виховає, тому
програми і чужі костурі допоможуть, як мертвому кадило.
Без характеру –
мертвий є будь-який патріотизм!
Дмитро ДОНЦОВ
Немає коментарів:
Дописати коментар