Прийняття яскравими представниками проросійської «п'ятої колони», та ще й в ганебний спосіб (порушення регламенту, голосування чужими картками), «мовного» закону Ківалова-Колєсніченка обурило патріотично налаштовану частину українського суспільства. Акції спрямовані на захист української мови, які пройшли по всій Україні, хоч далеко і не досягли критичного градуса, засвідчили однак, що сон українського народу зовсім не такий міцний, як декому б хотілось. Претенденти у Верховну Раду від «опозиції», які розраховували просто трохи «попіаритись» на «мовній темі», змушені були згортати свої прапори і відступати від Українського Дому (УД). Трохи дивно, що рішення припинити мовні протести і перейти до акції «Україна без Януковича» було прийнято лідерами «парламентської опозиції» перед вихідним, коли кількість учасників протестів мала зрости. До того ж, мали місце ознаки наростання протестних настроїв – по різних регіонах України пройшли акції протесту проти зміни статусу української мови. І, що цікаво, часто протестували й «російськомовні» громадяни, які побачили у «вкиданні» мовної теми в суспільство спробу діючої влади розколоти її опонентів за мовною ознакою.
Та синхронність, з якою претенденти на крісла у Верховній Раді з'явились біля Українського Дому, а потім пішли від нього, наводить на припущення про існування єдиного «командного пункту» чи, принаймні, координаційного центру, який забезпечував таку синхронність. Так це чи ні (і де знаходиться такий пункт чи центр) – покаже час, але вже зараз потрібно зробити певні висновки з подій, які відбулися, щоб можна було прогнозувати події майбутні.
Поведінка «парламентських опозиціонерів» показує, що їхні плани не йшли далі заробляння балів для своїх передвиборчих рейтингів. Про це свідчать кілька моментів. По-перше – половинчастість вимог, які не йшли далі відміни «мовного закону». Адже, навіть, відміна чи непідписання Януковичем даного закону не усуває загрози українській мові – про наміри ввести другу державну мову заявляли і Янукович, і багато інших представників Партії регіонів. Але ж саме Янукович, Партія регіонів та їхні сателіти утворюють те, що в масовій свідомості вже утвердилось під назвою «злочинна влада». Тому, найбільш ефективно захистити українську мову можна було лише піднявши на щит гасло «Геть злочинну владу», але ніхто з політиків, присутніх в УД, цього так і не зробив. Хоча, протести, в цьому випадку, відразу стали б значно чисельнішими. Адже багато українців вже усвідомили, що між гоніннями на бізнес, підняттям пенсійного віку, підвищенням тарифів, корупцією і безробіттям з одного боку, та існуванням злочинного режиму з іншого – є безпосередній зв'язок.
По-друге – політики не зробили спроб створити якийсь план дій, що міг би привести до конкретного результату. Про це свідчить той факт, що частина політиків почала голодувати, а інші обмежились голосними заявами. Голодування, яке, зрештою, вилилось у триденний піст, засвідчило про відсутність намірів впливати на ситуацію активно, принаймні, у частини «опозиціонерів». Немає свідчень про наміри «розігрівати» ситуацію і у решти «лідерів опозиції». Прийшовши до Українського Дому щоб «попіаритись», вони повідомили своїх прихильників про те, що прийнятий закон не буде підписуватись і, з видимим полегшенням, оголосили це своєю «перемогою». Цікаво, хто з чинної влади дав такі гарантії, хоча б заявивши про це публічно? І де та акція, яка називається «Україна без Януковича» і про перехід до якої заявили «опозиціонери»? Схоже, що вона найближчим часом буде проводитись на пляжах та в інших мальовничих куточках за межами України. А український народ буде змушений вирішувати свої проблеми самостійно, в черговий раз напризволяще кинутий своєю «елітою».
Вже почалися спонтанні пошуки шляхів в нових умовах. Це добре видно на прикладі того ж Українського Дому – кілька сотень людей його не покидають, хоча політиків з ними вже немає. Однак, ці люди ще не готові до нової для себе ролі – адже їм тепер потрібно бути не просто дисциплінованими виконавцями чужих рішень, вони мають самі ці рішення генерувати. Відсутність політичного досвіду заважає чітко побачити мету і оптимальні шляхи її досягнення. Свідченням цьому є, наприклад, заборона на політичні прапори в українському домі – схоже, люди забули, що «податковий майдан» теж не хотів мати відношення до політики. І що, підприємці від цього щось виграли? Корені «мовної кризи» лежать у політичній сфері, отже в ній слід шукати і шляхи вирішення проблеми.
Яке ж місце в цих процесах можуть зайняти люди, що зараз не покидають Український Дім? Щоб відповісти на це питання, потрібно згадати, що, незважаючи на її важливість, «мовна криза» є лише маленькою частинкою великої системної кризи, яка охопила українське суспільство і державну машину України. Її проявами є вимирання української нації, падіння суспільної моралі, тотальна корупція, деградація державних інституцій, кризи економіки, науки, освіти, культури. Ліквідувати ці кризи, чи, хоча б, показати шляхи виходу з них мала б українська політична еліта, але, як для влади, так і для тих політиків, які позиціонують себе, як опозиція, таке завдання явно не під силу. Сучасна політична еліта України сама є джерелом кризи, тому український народ має або генерувати нову еліту, або втратить державу.
Нова еліта може вийти на політичну арену лише внаслідок потужних політичних процесів, які створять для цього відповідні передумови. Такі процеси мають бути спрямовані на об'єднання зусиль суспільства для подолання глибокої системної кризи і знаходитись в площині корінних національних інтересів українського народу. Треба визнати, нарешті, той факт, що в Україні відсутні дієздатні патріотичні партії, які можуть більш-менш серйозно вплинути на курс держави, щоб спрямувати його в бік подолання кризи. Ще в 2004 році мені на очі потрапила публікація, в якій стверджувалось, що розкрадається близько 80% фінансових ресурсів політичних партій. На превеликий жаль, ті факти, які відомі особисто мені, беззаперечно підтверджують цю тезу. Частину з них я виклав рік тому у статті «Про бруд в політиці і чисті руки», але це лише відносно невелика частина того, про що мені особисто відомо. Сучасна політична система України є джерелом і школою корупції для чиновників, нинішніх і майбутніх виборних осіб та для суспільства в цілому, а влада і парламентська опозиція є органічними частинами цієї системи. Тому «порятунок потопельників є справою рук самих потопельників».
Сучасний стан українських суспільства і політикуму ставить перед тими, хто вважає себе патріотом України, наступні завдання:
1. Створення широкого громадського руху на основі програми, яка передбачає докорінну перебудову країни і оздоровлення всієї системи відносин в ній. Те, що таке об'єднання вкрай необхідне в теперішніх умовах, стає зрозумілим все більшій кількості українських громадян – лише по справжньому масовий рух може стати запорукою змін на краще в Україні. 17 пунктів проекту програми створеної робочою групою руху «Єдине джерело влади» в Дніпропетровську могли б стати основою ідеологічної платформи такого об'єднання в масштабах України. Теперішня влада не здатна вивести країну з кризи сама і добровільно не дасть цього зробити іншим. Отже, без виходу мільйонів людей на вулиці української столиці та інших міст України державна машина буде працювати лише на 22 сім'ї мільярдерів, а не на суспільство. Масовий рух не достатня, але необхідна умова позитивних змін в державі і суспільстві.
2. Створення "тіньового уряду", а також груп для роботи над окремими важливими проблемами. Результатом має стати напрацювання шляхів вирішення проблем державного і суспільного життя. Це необхідно для того, щоб життєво важливі реформи, після переходу влади до патріотичних сил, здійснилися продумано, рішуче і швидко. У нової влади не буде багато часу на обдумування і узгодження своїх кроків, це потрібно зробити завчасно. В протилежному випадку, існує загроза поглиблення кризи, що було б бідою для мільйонів українців і майбутнього всієї Нації. «Тіньовий уряд», крім всього іншого, це ще й джерело «інформаційних приводів», через які буде інформуватись суспільство. Але головне завдання «тіньового уряду» – створення програми дій приблизно на рік діяльності нової влади у сферах, життєво важливих для економіки, національної безпеки, освіти, інформаційної сфери, соціального захисту, молодіжної політики, культури і т. п.
3. Інформаційна робота в суспільстві: враховуючи ту обставину, що майже всі ЗМІ належать олігархам, робота має вестись з використанням Інтернету, вуличної агітації, з використанням технології «від хати до хати» і т. п. Метою такої роботи має стати роз'яснення мети і завдань громадського руху, особливостей геополітичної ситуації, в якій опинилася Україна.
Широкий громадський рух дасть можливість появи лідера чи групи лідерів популярного (популярних) в суспільстві, а не в якійсь його частині. Це відкриє шлях до створення патріотичного політичного проекту для перемоги на президентських і парламентських виборах, у випадку ж спротиву теперішньої влади, широкий громадський рух зможе перейти до масових вуличних акцій.
Події навколо «мовного закону» у Верховній Раді і біля Українського Дому виразно показали те, що державою керують спадкоємці совєтської колоніальної адміністрації, яким байдужа доля України і її народу. До того ж, на відміну від останнього періоду СССР сучасне керівництво України не дотримується навіть тих етичних принципів і засад, на яких будували свою діяльність керівники УРСР. Це й не дивно, адже сучасне керівництво є спадкоємцем тодішніх комуністів лише наполовину – з іншого боку його «батьком» є кримінал, який, як відомо, дотримується не законів чи інструкцій, а, виключно, «понятій». Представники парламентської опозиції, які можуть замінити теперішню владу, відрізняються від неї лише ступенем організованості, а не моральними принципами і патріотизмом. Хоча, відповідаючи на питання: «За кого голосувати на найближчих виборах?», потрібно все ж визнати, що неорганізовані шпана і шахраї – це, все ж, краще за потужно організовані мафіозні структури. Тому, відповідь на згадане питання буде: «Обов'язково приходьте на вибори і голосуйте за опозицію!»
Участь у виборчому процесі в будь-якій ролі не знімає з людини, що вважає себе патріотом, моральну відповідальність за виконання тих трьох завдань, про які вже згадувалось у цій статті. В ситуації коли партії не займаються поліпшенням життя народу, а ставлять собі за мету (не декларовану, а справжню) лише збагачення своїх членів (головним чином – керівництва), основний тягар щодо виконання цих завдань припадає на громадські організації, громадські рухи та різні неформальні утворення. Об'єктивно, вони зацікавлені у зміні «правил гри» в країні на краще. Перепоною ж тут є значна кількість малочисельних утворень, але хіба ми зараз бачимо десь масові партії, здатні зібрати на свої заходи кілька десятків тисяч своїх членів? Я вже не кажу про якість того членства – кілька місяців тому відомий широкому загалу представник однієї з найбільших опозиційних партій сказав, що сто патріотів здатні змінити Україну. Я абсолютно погоджуюсь з цією тезою, констатуючи, що раз цій партії не вдалось досягти позитивних змін, то стільки патріотів у ній немає. А ця партія, між іншим, була у владі – то кого вона розсаджувала у владні крісла? Я вже не кажу про владу – там патріотів треба шукати з мікроскопом. Та й єхидні зауваження можновладців щодо малої чисельності протестних акцій опозиції абсолютно недоречні – на підтримку дій влади в Україні не вийде без платні й кілька десятків людей.
Тому, в цих умовах, навіть не дуже чисельні групи людей можуть стати таким собі «центром кристалізації», навколо якого буде збиратися все більше й більше людей. Ефект буде ще більш помітним, якщо вдасться домовитись щодо об'єднання хоча б кільком патріотичним громадським організаціям, рухам чи групам. Повертаючись до дій захисників Українського Дому, хочу сказати, що вважаю помилковим їхнє дистанціювання від «політичних прапорів». Ідеї про відсторонення груп людей від політики вкидаються тими, хто задоволений своїм сьогоденням в Україні, а таких не так вже й багато. Чому б не створити, наприклад, громадську організацію чи громадський рух «Захисники Українського Дому»? Момент дуже зручний, щоб підняти свій прапор і включитись з ним в об'єднавчий процес. І не треба боятись, що це буде розколювати патріотичні сили і плодити «нових гетьманів», адже й так сили розколоті і «гетьманів» більш ніж достатньо. Тому такі дії не погіршать суттєво ситуацію, але дадуть шанс активно діяти патріотично налаштованій групі людей, керуючись при цьому винятково моральними принципами та ідеєю об'єднання. Однак, ці люди мають пам'ятати, що ті утворення, які не підтримають ідею об'єднання, приречені на швидку «політичну смерть», адже в епоху Інтернету та соціальних мереж деструктивні дії швидко стають відомі широкому загалу. Якщо ж вони спрямують всю свою енергію на таке об'єднання, то отримають шанс зайняти достойне місце в Україні вже найближчим часом. Від чого виграють і самі ці люди і Україна. Закон природи «активні виживають» спрацює і в українській політиці, тому що українське суспільство після 20 років ходіння «між трьох сосен», через глибоку кризу, повільно, але невідворотно, вступає в пору політичної зрілості.
Микола Осіпчук
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/07/blog-post_7871.html
Та синхронність, з якою претенденти на крісла у Верховній Раді з'явились біля Українського Дому, а потім пішли від нього, наводить на припущення про існування єдиного «командного пункту» чи, принаймні, координаційного центру, який забезпечував таку синхронність. Так це чи ні (і де знаходиться такий пункт чи центр) – покаже час, але вже зараз потрібно зробити певні висновки з подій, які відбулися, щоб можна було прогнозувати події майбутні.
Поведінка «парламентських опозиціонерів» показує, що їхні плани не йшли далі заробляння балів для своїх передвиборчих рейтингів. Про це свідчать кілька моментів. По-перше – половинчастість вимог, які не йшли далі відміни «мовного закону». Адже, навіть, відміна чи непідписання Януковичем даного закону не усуває загрози українській мові – про наміри ввести другу державну мову заявляли і Янукович, і багато інших представників Партії регіонів. Але ж саме Янукович, Партія регіонів та їхні сателіти утворюють те, що в масовій свідомості вже утвердилось під назвою «злочинна влада». Тому, найбільш ефективно захистити українську мову можна було лише піднявши на щит гасло «Геть злочинну владу», але ніхто з політиків, присутніх в УД, цього так і не зробив. Хоча, протести, в цьому випадку, відразу стали б значно чисельнішими. Адже багато українців вже усвідомили, що між гоніннями на бізнес, підняттям пенсійного віку, підвищенням тарифів, корупцією і безробіттям з одного боку, та існуванням злочинного режиму з іншого – є безпосередній зв'язок.
По-друге – політики не зробили спроб створити якийсь план дій, що міг би привести до конкретного результату. Про це свідчить той факт, що частина політиків почала голодувати, а інші обмежились голосними заявами. Голодування, яке, зрештою, вилилось у триденний піст, засвідчило про відсутність намірів впливати на ситуацію активно, принаймні, у частини «опозиціонерів». Немає свідчень про наміри «розігрівати» ситуацію і у решти «лідерів опозиції». Прийшовши до Українського Дому щоб «попіаритись», вони повідомили своїх прихильників про те, що прийнятий закон не буде підписуватись і, з видимим полегшенням, оголосили це своєю «перемогою». Цікаво, хто з чинної влади дав такі гарантії, хоча б заявивши про це публічно? І де та акція, яка називається «Україна без Януковича» і про перехід до якої заявили «опозиціонери»? Схоже, що вона найближчим часом буде проводитись на пляжах та в інших мальовничих куточках за межами України. А український народ буде змушений вирішувати свої проблеми самостійно, в черговий раз напризволяще кинутий своєю «елітою».
Вже почалися спонтанні пошуки шляхів в нових умовах. Це добре видно на прикладі того ж Українського Дому – кілька сотень людей його не покидають, хоча політиків з ними вже немає. Однак, ці люди ще не готові до нової для себе ролі – адже їм тепер потрібно бути не просто дисциплінованими виконавцями чужих рішень, вони мають самі ці рішення генерувати. Відсутність політичного досвіду заважає чітко побачити мету і оптимальні шляхи її досягнення. Свідченням цьому є, наприклад, заборона на політичні прапори в українському домі – схоже, люди забули, що «податковий майдан» теж не хотів мати відношення до політики. І що, підприємці від цього щось виграли? Корені «мовної кризи» лежать у політичній сфері, отже в ній слід шукати і шляхи вирішення проблеми.
Яке ж місце в цих процесах можуть зайняти люди, що зараз не покидають Український Дім? Щоб відповісти на це питання, потрібно згадати, що, незважаючи на її важливість, «мовна криза» є лише маленькою частинкою великої системної кризи, яка охопила українське суспільство і державну машину України. Її проявами є вимирання української нації, падіння суспільної моралі, тотальна корупція, деградація державних інституцій, кризи економіки, науки, освіти, культури. Ліквідувати ці кризи, чи, хоча б, показати шляхи виходу з них мала б українська політична еліта, але, як для влади, так і для тих політиків, які позиціонують себе, як опозиція, таке завдання явно не під силу. Сучасна політична еліта України сама є джерелом кризи, тому український народ має або генерувати нову еліту, або втратить державу.
Нова еліта може вийти на політичну арену лише внаслідок потужних політичних процесів, які створять для цього відповідні передумови. Такі процеси мають бути спрямовані на об'єднання зусиль суспільства для подолання глибокої системної кризи і знаходитись в площині корінних національних інтересів українського народу. Треба визнати, нарешті, той факт, що в Україні відсутні дієздатні патріотичні партії, які можуть більш-менш серйозно вплинути на курс держави, щоб спрямувати його в бік подолання кризи. Ще в 2004 році мені на очі потрапила публікація, в якій стверджувалось, що розкрадається близько 80% фінансових ресурсів політичних партій. На превеликий жаль, ті факти, які відомі особисто мені, беззаперечно підтверджують цю тезу. Частину з них я виклав рік тому у статті «Про бруд в політиці і чисті руки», але це лише відносно невелика частина того, про що мені особисто відомо. Сучасна політична система України є джерелом і школою корупції для чиновників, нинішніх і майбутніх виборних осіб та для суспільства в цілому, а влада і парламентська опозиція є органічними частинами цієї системи. Тому «порятунок потопельників є справою рук самих потопельників».
Сучасний стан українських суспільства і політикуму ставить перед тими, хто вважає себе патріотом України, наступні завдання:
1. Створення широкого громадського руху на основі програми, яка передбачає докорінну перебудову країни і оздоровлення всієї системи відносин в ній. Те, що таке об'єднання вкрай необхідне в теперішніх умовах, стає зрозумілим все більшій кількості українських громадян – лише по справжньому масовий рух може стати запорукою змін на краще в Україні. 17 пунктів проекту програми створеної робочою групою руху «Єдине джерело влади» в Дніпропетровську могли б стати основою ідеологічної платформи такого об'єднання в масштабах України. Теперішня влада не здатна вивести країну з кризи сама і добровільно не дасть цього зробити іншим. Отже, без виходу мільйонів людей на вулиці української столиці та інших міст України державна машина буде працювати лише на 22 сім'ї мільярдерів, а не на суспільство. Масовий рух не достатня, але необхідна умова позитивних змін в державі і суспільстві.
2. Створення "тіньового уряду", а також груп для роботи над окремими важливими проблемами. Результатом має стати напрацювання шляхів вирішення проблем державного і суспільного життя. Це необхідно для того, щоб життєво важливі реформи, після переходу влади до патріотичних сил, здійснилися продумано, рішуче і швидко. У нової влади не буде багато часу на обдумування і узгодження своїх кроків, це потрібно зробити завчасно. В протилежному випадку, існує загроза поглиблення кризи, що було б бідою для мільйонів українців і майбутнього всієї Нації. «Тіньовий уряд», крім всього іншого, це ще й джерело «інформаційних приводів», через які буде інформуватись суспільство. Але головне завдання «тіньового уряду» – створення програми дій приблизно на рік діяльності нової влади у сферах, життєво важливих для економіки, національної безпеки, освіти, інформаційної сфери, соціального захисту, молодіжної політики, культури і т. п.
3. Інформаційна робота в суспільстві: враховуючи ту обставину, що майже всі ЗМІ належать олігархам, робота має вестись з використанням Інтернету, вуличної агітації, з використанням технології «від хати до хати» і т. п. Метою такої роботи має стати роз'яснення мети і завдань громадського руху, особливостей геополітичної ситуації, в якій опинилася Україна.
Широкий громадський рух дасть можливість появи лідера чи групи лідерів популярного (популярних) в суспільстві, а не в якійсь його частині. Це відкриє шлях до створення патріотичного політичного проекту для перемоги на президентських і парламентських виборах, у випадку ж спротиву теперішньої влади, широкий громадський рух зможе перейти до масових вуличних акцій.
Події навколо «мовного закону» у Верховній Раді і біля Українського Дому виразно показали те, що державою керують спадкоємці совєтської колоніальної адміністрації, яким байдужа доля України і її народу. До того ж, на відміну від останнього періоду СССР сучасне керівництво України не дотримується навіть тих етичних принципів і засад, на яких будували свою діяльність керівники УРСР. Це й не дивно, адже сучасне керівництво є спадкоємцем тодішніх комуністів лише наполовину – з іншого боку його «батьком» є кримінал, який, як відомо, дотримується не законів чи інструкцій, а, виключно, «понятій». Представники парламентської опозиції, які можуть замінити теперішню владу, відрізняються від неї лише ступенем організованості, а не моральними принципами і патріотизмом. Хоча, відповідаючи на питання: «За кого голосувати на найближчих виборах?», потрібно все ж визнати, що неорганізовані шпана і шахраї – це, все ж, краще за потужно організовані мафіозні структури. Тому, відповідь на згадане питання буде: «Обов'язково приходьте на вибори і голосуйте за опозицію!»
Участь у виборчому процесі в будь-якій ролі не знімає з людини, що вважає себе патріотом, моральну відповідальність за виконання тих трьох завдань, про які вже згадувалось у цій статті. В ситуації коли партії не займаються поліпшенням життя народу, а ставлять собі за мету (не декларовану, а справжню) лише збагачення своїх членів (головним чином – керівництва), основний тягар щодо виконання цих завдань припадає на громадські організації, громадські рухи та різні неформальні утворення. Об'єктивно, вони зацікавлені у зміні «правил гри» в країні на краще. Перепоною ж тут є значна кількість малочисельних утворень, але хіба ми зараз бачимо десь масові партії, здатні зібрати на свої заходи кілька десятків тисяч своїх членів? Я вже не кажу про якість того членства – кілька місяців тому відомий широкому загалу представник однієї з найбільших опозиційних партій сказав, що сто патріотів здатні змінити Україну. Я абсолютно погоджуюсь з цією тезою, констатуючи, що раз цій партії не вдалось досягти позитивних змін, то стільки патріотів у ній немає. А ця партія, між іншим, була у владі – то кого вона розсаджувала у владні крісла? Я вже не кажу про владу – там патріотів треба шукати з мікроскопом. Та й єхидні зауваження можновладців щодо малої чисельності протестних акцій опозиції абсолютно недоречні – на підтримку дій влади в Україні не вийде без платні й кілька десятків людей.
Тому, в цих умовах, навіть не дуже чисельні групи людей можуть стати таким собі «центром кристалізації», навколо якого буде збиратися все більше й більше людей. Ефект буде ще більш помітним, якщо вдасться домовитись щодо об'єднання хоча б кільком патріотичним громадським організаціям, рухам чи групам. Повертаючись до дій захисників Українського Дому, хочу сказати, що вважаю помилковим їхнє дистанціювання від «політичних прапорів». Ідеї про відсторонення груп людей від політики вкидаються тими, хто задоволений своїм сьогоденням в Україні, а таких не так вже й багато. Чому б не створити, наприклад, громадську організацію чи громадський рух «Захисники Українського Дому»? Момент дуже зручний, щоб підняти свій прапор і включитись з ним в об'єднавчий процес. І не треба боятись, що це буде розколювати патріотичні сили і плодити «нових гетьманів», адже й так сили розколоті і «гетьманів» більш ніж достатньо. Тому такі дії не погіршать суттєво ситуацію, але дадуть шанс активно діяти патріотично налаштованій групі людей, керуючись при цьому винятково моральними принципами та ідеєю об'єднання. Однак, ці люди мають пам'ятати, що ті утворення, які не підтримають ідею об'єднання, приречені на швидку «політичну смерть», адже в епоху Інтернету та соціальних мереж деструктивні дії швидко стають відомі широкому загалу. Якщо ж вони спрямують всю свою енергію на таке об'єднання, то отримають шанс зайняти достойне місце в Україні вже найближчим часом. Від чого виграють і самі ці люди і Україна. Закон природи «активні виживають» спрацює і в українській політиці, тому що українське суспільство після 20 років ходіння «між трьох сосен», через глибоку кризу, повільно, але невідворотно, вступає в пору політичної зрілості.
Микола Осіпчук
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/07/blog-post_7871.html
Немає коментарів:
Дописати коментар