Шановні читачі! Сьогодні до вашої уваги моя точка зору з приводу того, як за існуючого законодавства покращити наше життя.
Я не проти того щоб на теренах України окрім української лунали і інші мови. Нехай громадяни України спілкуються татарською, білоруською, польською, угорською, російською, чеською та іншими які їм до вподоби. Але я категорично проти, якщо у владних кабінетах знаходяться ті, хто і понині не володіє, не знає і не хоче знати державної, тобто української мови. Насамперед, це є порушенням чинного законодавства України. Звідси випливає, що вищеозначена особа, знаходячись у владному кабінеті, систематично порушує чинне законодавство. З точки зору психології кожна людина думає тією мовою, яку вона вживає в повсякденні і застосовує звичні стереотипи для тієї нації, мовою якої вона користується. З урахування цього не можна собі навіть уявити у владних кабінетах Великобританії або США, тобто на державній службі, опинилась людина яка не володіє англійською, в ФРН – німецькою, у Франції - французькою, в Росії - російською. З вислову засновника великої Німеччини Отто фон Бісмарка «Не знати мови народу на території якого знаходиться може тільки окупант» випливає, що громадяни, які знаходяться на території України і не знають української мови повинні бути віднесені до категорії окупантів. Одночасно у того самого О. Бісмарка нічого не знайдеш про заборону спілкування іноземними мовами. Доказом його правоти служить не тільки процвітаюча нині Німеччина, але й те, що і донині ніхто в світі не зарахував його до лав шовіністів. Разом з тим, в переважній більшості європейських країн серед вимог для отримання трудової візи та виду на проживання є знання державної мови країни. Для отримання роботи в державних структурах вимоги ще більш жорсткі. Тільки в Україні на державній службі знаходиться багато людей, які державною мовою не володіють. Вони вже багато років волають про другу державну мову замість того щоб вивчити існуючу державну. На моє переконання, саме цю категорію громадян, за висловом Отто фон Бісмарка, необхідно віднести до окупантів. Зрозуміло, що в жодній цивілізованій демократичній країні вони ніколи б не потрапили до владних кабінетів.
І наостанок. Однією з вимог чинного Закону України «Про державну службу» до держлужбовця є вільне володіння державною тобто українською мовою. Звідси випливає, що всі члени уряду, народні депутати, міські, сільські та селищні голови, секретарі рад всіх рівнів, працівники державних установ та інші особи на яких розповсюджується дія вищеназваного закону не мають права займати посади, якщо вони не володіють державною мовою. Зважаючи на те, що нагляд за дотриманням чинного законодавства покладено на прокуратуру і на державній службі знаходяться особи які не володіють державною мовою, має місце бездіяльність останньої, яка кваліфікується Карним Кодексом України.
Таку бездіяльність прокуратури в цивілізованій демократичній країні однозначно кваліфікували б ще й як корупцію. Шкода, але поки що все це має місце і, на моє переконання, буде мати до тих пір поки той, хто за п’ятою статтею чинної Конституції України є «Єдиним джерелом влади…» не згадає про це, і своїми активними діями не покаже, хто в країні господар. Тільки тоді рівень життя господаря зможе наблизитися до рівня життя його «слуг», що сидять у владних кабінетах.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_11.html?spref=fb
Я не проти того щоб на теренах України окрім української лунали і інші мови. Нехай громадяни України спілкуються татарською, білоруською, польською, угорською, російською, чеською та іншими які їм до вподоби. Але я категорично проти, якщо у владних кабінетах знаходяться ті, хто і понині не володіє, не знає і не хоче знати державної, тобто української мови. Насамперед, це є порушенням чинного законодавства України. Звідси випливає, що вищеозначена особа, знаходячись у владному кабінеті, систематично порушує чинне законодавство. З точки зору психології кожна людина думає тією мовою, яку вона вживає в повсякденні і застосовує звичні стереотипи для тієї нації, мовою якої вона користується. З урахування цього не можна собі навіть уявити у владних кабінетах Великобританії або США, тобто на державній службі, опинилась людина яка не володіє англійською, в ФРН – німецькою, у Франції - французькою, в Росії - російською. З вислову засновника великої Німеччини Отто фон Бісмарка «Не знати мови народу на території якого знаходиться може тільки окупант» випливає, що громадяни, які знаходяться на території України і не знають української мови повинні бути віднесені до категорії окупантів. Одночасно у того самого О. Бісмарка нічого не знайдеш про заборону спілкування іноземними мовами. Доказом його правоти служить не тільки процвітаюча нині Німеччина, але й те, що і донині ніхто в світі не зарахував його до лав шовіністів. Разом з тим, в переважній більшості європейських країн серед вимог для отримання трудової візи та виду на проживання є знання державної мови країни. Для отримання роботи в державних структурах вимоги ще більш жорсткі. Тільки в Україні на державній службі знаходиться багато людей, які державною мовою не володіють. Вони вже багато років волають про другу державну мову замість того щоб вивчити існуючу державну. На моє переконання, саме цю категорію громадян, за висловом Отто фон Бісмарка, необхідно віднести до окупантів. Зрозуміло, що в жодній цивілізованій демократичній країні вони ніколи б не потрапили до владних кабінетів.
І наостанок. Однією з вимог чинного Закону України «Про державну службу» до держлужбовця є вільне володіння державною тобто українською мовою. Звідси випливає, що всі члени уряду, народні депутати, міські, сільські та селищні голови, секретарі рад всіх рівнів, працівники державних установ та інші особи на яких розповсюджується дія вищеназваного закону не мають права займати посади, якщо вони не володіють державною мовою. Зважаючи на те, що нагляд за дотриманням чинного законодавства покладено на прокуратуру і на державній службі знаходяться особи які не володіють державною мовою, має місце бездіяльність останньої, яка кваліфікується Карним Кодексом України.
Таку бездіяльність прокуратури в цивілізованій демократичній країні однозначно кваліфікували б ще й як корупцію. Шкода, але поки що все це має місце і, на моє переконання, буде мати до тих пір поки той, хто за п’ятою статтею чинної Конституції України є «Єдиним джерелом влади…» не згадає про це, і своїми активними діями не покаже, хто в країні господар. Тільки тоді рівень життя господаря зможе наблизитися до рівня життя його «слуг», що сидять у владних кабінетах.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_11.html?spref=fb
Немає коментарів:
Дописати коментар