«…есть вода которую пьют чтобы жить
и
есть живая вода…»
(Nautilus Pompilius – Живая вода)
Чим агресивніше на моєму житті позначаються
брудні відбитки новітніх реформ, які впроваджує «кровава секта», тим частіше на
думку спадають роздуми про Нюрнберг. Нюрнберг, як не географічну, а історико-політичну
координату логічного і справедливого завершення – вироку організаторам геноциду
суспільного устрою, за яким гарним словом вони не маскували б свої справжні
наміри.
Багато чого відбулося за останніх
півтора роки в житті багатьох пересічних громадян в Україні. В першу чергу –
переоцінка цінностей: Майдан – Революція гідності, анексія Криму, громадянська
війна (яку й досі вперто називають АТО) на Сході країни, розруха, біженці,
гуманітарна катастрофа, тисячі смертей в 21-му столітті, в самому центрі Європи.
Установками залпового вогню і важкою артилерією знівельовані десятки населених
пунктів, назви яких, розширюють географічні пізнання несвідомих і свідомих
пересічних. І все це, відбувається на тлі знищеної власної економіки і
оборонпрому, тотальної корупції та реформ, які здебільшого мають примітивний
підхід печерної людини – випросити якомога більше у міжнародних фінустанов для
залатування бюджетних дірок, а для загалу - підняти ціни та заморозити
соціальну допомогу.
Сьогоднішній оновлений (новими
обличчями) парламент. залишається виразником і лобістом інтересів великого капіталу,
бо тими, ким «оновили» вдало продовжують смикати за мотузки добре відомі
прабатьки системи сучасного національного геноциду.
Приватні «медійні зомбофабрики» через
свої ретранслятори рекламують та романтизують воєнно-патріотичну буденність
окопно-бліндажного буття на тлі нещадної утилізації українського генофонду.
«Українські» канали продовжують цілодобовий спів гімнів про олігархів, які рятують
Україну. Більше того, багато і тих, хто радо підхоплює і підспівує не вникаючи
в питання щодо того, хто, в першу чергу винен в теперішній ситуації. Хто
розорив і знезброїв цю державу та змусив платити ціну тисячами невинних
людських життів.
Більше двадцяти років вони «знають, що
робити - і роблять, що знають» аби знищити цю країну разом з її аборигенами. Під
гаслами демократичних перетворень, руйнують та розкрадають Україну руками
продажних та безпринципних виконавців, які готові продатися за кістку з
господарського столу. Тупі запроданці, псевдопатріоти!
Взагалі, демократія, це політичний
режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.
У відповідності до статті 5. Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Про яку Україну і який народ йдеться? Мені,
марсіанину, не зрозуміло.
Відсутність позитивних економічних
зрушень з одночасним затягуванням зашморгу, призводить до тотального зубожіння
цілої нації. Життя в Україні стає занадто дорогим, в той час, як життя людини
девальвує.
Для випускання пари соціального
невдоволення в суспільство закидають чергові «сварки-мордобійки» з
перейменувань міст та вулиць, повалень істуканів та заборон щодо пропаганди
історичного минулого та його символів. Навіщо весь цей пафос? А, сьогоднішня
так звана «демократія» в незалежній Україні, це не геноцид? Скільки потрібно
часу і смертей, щоб заборонити і засудити геноцид сучасної доби, разом з його
атрибутами – олігархами, а також з його символами у вигляді зелених банкнот.
Чому це робиться в момент майже повної консолідації суспільства, в час, коли
кожна копійчина державного бюджету мала б бути спрямована на припинення війни,
підвищення обороноздатності та подолання соціально-економічної кризи? Чому знов
у суспільство вносять розбрат, законодавча реалізація якого дивним чином
співпадає з проведенням місцевих виборів 2015 року? Чому питання перейменування
та всіляких заборон стало більш пріоритетним аніж питання децентралізації?
Можливо тому, що це є ефективний інструмент самозбереження існуючої системи,
який має стару і всім відому назву - «розділяй та володарюй».
Децентралізація, у відповідності до
чинної Конституції та Закону України «Про місцеве самоврядування», має стати
інструментом «деолігархізації» та нівелювання існуючої системи сучасного геноциду.
Це той цемент, який скріпить та консолідує український народ. Спочатку треба
створити територіальні громади, як юридичні особи з відповідними реєстрами
власності та власників, а згодом, громади визначать свої найближчі пріоритети:
чи перейменовувати вулицю, чи за ті ж гроші відновити дитячий садочок та
придбати нове обладнання для лікарні.
Децентралізація має стати новітнім
Нюрнбергом, який покладе край існуванню прогнилої системи тотальної
безвідповідальності та корупції одночасно по всій території України. Але це питання
вперто намагаються сховати у далеку шухляду. Натомість, в запропонованому меню
від «влади» крім «яблук розбрату» інших страв немає.
Українці, будьмо мудрими!
Немає коментарів:
Дописати коментар