Те, що сьогодні відбувається в Україні є не просто війна
між Росією і Україною, а війна цивілізаційна. Прадавня українська цивілізація
повстала на прю з російською цивілізацією ординського типу. Суттю російської
орди є життя за рахунок підкорених народів, життя народу – паразита.
З самого початку зародження Московії її людність
відрізняла нехіть до фізичної праці, облудливість і брехливість, схильність до
кочового способу життя, а попросту кажучи бродяжництва, жорстокість і
безсердечність, згадайте прислів’я: «Москва сльозам не вірить». Натомість -
українська цивілізація з прадавніх часів була місцем, де в усьому проявлялася Божественна суть! На
нашій землі саме з Божою допомогою зароджувалися всі найкращі, найсвітліші
прояви людяності, творчості і потягу до Добра і Краси. Наші предки були
сонцепоклонниками і якщо в наші дні дехто скептично до цього відноситься,
вважаючи їх примітивними, бо бачте поклонялися небесному світилу, то я хочу
таким заперечити – Сонце було лише символом тієї світлої божественної сили, яка
від прадавніх часів опікувалася нашою землею. І не такими вже примітивними були
наші предки, адже вони знали про світобудову, закони космосу набагато більше за
нас. Основним правилом за яким жили наші далекі предки було жити в гармонії з
оточуючим світом, творити Добро і Красу навколо себе. Найбільш значущим
творінням наших предків було створення, за допомогою всевишніх сил,
божественної сонячної мови. Чому сонячної? В ті далекі сонцепоклонницькі часи
Сонце мало назву РА . Українська мова в більшості своїх слів має корінь РА і похідні від нього РО, РИ, РУ, АР, ЯР, ОР,
ІР, ИР. Наведу тільки декілька найбільш питомих українських слів де присутній сонячний
корінь: краса, правда, райдуга, радість, рада, роса, просо, ірій, орій і т. д.
Знакове для українців слово трава, яке має в собі два кореня РА – сонце і ВА –
вода, поєднання сонця і води дає життя на землі, поєднання жовтого і синього
кольорів дає зелений, жовтий і синій - кольори нашого державного прапора.
Прамова наших предків є материнською для сім’ї індоєвропейських мов, це довели
найбільші світові наукові авторитети в галузі мовознавства. Наша прамова – пракрит
була поширена на величезній території від Тихого океану до Атлантичного, від
Північного моря до Середземного. З плином часу на віддалених теренах вона
почала змінюватися – так почали утворюватися мови індоєвропейської сім’ї
народів. Як я писав вже вище прамову наших предків створили світлі божественні
сили, але поруч із світлом завжди ходить темрява. Темні сили постійно вели
підступні війни проти наших предків і завжди основним об’єктом їхньої неприязні
була мова наших предків. Про те як вона нищилася на теренах Європи в середні
віки пише в своїй історичній праці «Аттила. Русь IV и V века. Свод исторических и народных преданий»
призабутий російський історик середини XIXст. Олександр Вельтман. Як відомо терени центральної і
західної Європи населяли численні слов’янські племена, які в війнах з готами і
франками були поступово завойовані і втратили свої території. Коли західні слов’яни були підкорені франками і
готами їхні землі були поділені між впливовими франкськими родами і готами,які
перебували при дворі короля Карла Великого. Карл Великий, король германського
племені франків в VIIIст., бачив, як давні
лицарські пісні слов’ян, які називалися гайдами(в українській мові від гайд утворилося
слово гайдамака, що означає лицар, воїн) пробуджують мужність, чому ж не
скористатися таким чудовим, хоч і язичницьким засобом для підняття хоробрості в
своїх воїнах, а тому він наказав скласти збірку лицарських пісень, вчити їх
напам’ять і ввести при війську штатних піснярів. Для цього придворним історикам
і писарям було наказано почати переписувати лицарські пісні слов’ян, при цьому
змінюючи імена героїв на германські і приписуючи славну історію слов’ян
германцям. Змінювали не тільки імена, але й назви міст і місцевостей. Гайди
стали називати квідами, слов’янські мови почали забороняти вживати, а носіїв
прадавніх гайд давніх співців гавлярів, гадлярів, скальдів почали знищувати, як
носіїв історичної пам’яті. Те ж саме відбувалося згодом, через два століття, в
Київській Русі після хрещення в 988 році. Але в Київській Русі пісні і гімни були
вже записані на численних дерев’яних дощечках, на них зберігалася історична
пам’ять наших предків. Майже всі ці дощечки були спалені разом з ідолами, а
носіїв історичної пам’яті волхвів за указом князя Володимира знищували. Мабуть
в цьому проявилася мудрість і святість князя Володимира. Тільки небагатьом
волхвам вдалося вціліти після втечі в віддалені місця, де вони в непрохідних
лісах і горах зберігали вчення своїх предків. Завдяки цьому до нас мабуть і
дійшла найвидатніша наша історична пам’ятка «Велесова книга». Хрещення
Київської Руси обернулося для неї забороною і гоніннями на традиційну
споконвічну релігію, святкування народних звичаїв і введенням в обіг
церковнослов’янської мови, яка стала де-факто державною мовою і була
незрозумілою для простого люду. Споконвіку, до хрещення Київської Руси, дітей
називали іменами, які були своєрідними оберегами і були пов’язані з оточуючим
світом і природними стихіями, після приходу християнства на наші землі, дітей
при хрещенні почали називати незрозумілими грецькими іменами. Тут я хочу одразу
попередити критику на мою адресу, в тому , що я зачіпаю релігійну тематику. Я
нічого не маю проти християнства з усіма його конфесіями. Я,просто, хочу
звернути увагу українців, що після хрещення Руси було знищено майже всі писемні
пам’ятки наших пращурів, а з ними багатовіковий пласт нашої прадавньої історії.
Це була помста Візантії Київській Русі за багатовікове приниження, бо починаючи
з князя Кия Візантія платила данину Києву. Платила князям Кию, Аттилі, Олегу,
Ігорю і його сину Святославу. Візантія давно плекала план помсти, потрібний був
тільки виконавець і такий знайшовся «славних прадідів великих правнук поганий»
князь Володимир, який підступно захопив київський стіл і вчинив великий гріх
перед своїми предками, зрадивши не тільки релігію предків а і знищив майже
повністю еліту Київської Руси – волхвів. Князь Володимир підняв руку не тільки
на вірування батьків а й на Всевишні сили, які споконвіку охороняли нашу Землю,
він розірвав ту незриму сув’язь, яку не можна було чіпати. Ця сув’язь
називається «мертві, живі і ненароджені», це ті космічні закони, які не
підлягають волі людей. Ось як про це пишеться в нашій священній «Велесовій
книзі»:
«Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас і там з жалю
плачуть і виказують нам, що не берегли ми Праву, Наву і Яву, не берегли того, а
ще й глузували. Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками. Отож, молячись
богам, матимемо чисті душі і тіла наші, матимемо життя з праотцями нашими, які
з богами злились воєдино. Правда така, що ми Дажбожі внуки ко Уму, а Ум Великий
Божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з богами воєдино.» дощечка № 1
Наскільки наші предки знали і розуміли космічні закони ми
можемо побачити, як описується потусторонній світ в дощечці №26:
«А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх і
зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя людей тих. І маємо глядати
степи райські на небі, яке є синім, і та синь іде від бога Сварога. І Велес іде
править отарами їхніми; і йдуть на злаки і води живі, і ніхто не поневолений у
краї тому, і нема рабів там, і жертви іншої, як хліби, немає. І се виноград, і
мед, і зерно дають до молитов тих. І тако проголошуємо славу богам, які суть
отці наші,і ми сини їхні, і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші, які
ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших.»
Усвідомлення себе невід’ємною частинкою величезного
пласту української цивілізації, яка налічує кілька десятків тисяч років, дуже
важливе для нашого подальшого поступу,
бо нам є на що спиратися. Україна має потужний фундамент, який закладало не
одне покоління наших предків. В його основі лежать унікальна культура, історія,
науки і космічна та божественна прадавня українська мова. Вона є тим чарівним
ключем за допомогою якого ми зможемо відкрити, як писав свого часу Микола
Костомаров: « той підземний заклеп, замкнутий многими замками, запечатаний
многими печатями», в якому наші вороги заховали нашу справжню величну історію,
заховали нашу Правду, пізнавши яку Україна зможе нарешті звільнитися від
багатовікового полону облуди,фальші і брехні. А звільнившись Україна, нарешті,
стане вільною і потужною державою, з якою буде рахуватися Світ. І хай так буде
з Божою допомогою!
Слава
Україні!
18.12.2014 р.
Павлоград. Голова
культурологічного клубу «Українська цивілізація»
Микола Заремба.
Немає коментарів:
Дописати коментар