Від
перекладача: Жорж Сорель народився в Нормандії в 1847 році. Здобув на
батьківщині приватну освіту, а потому вступив у паризьку Політехнічну Школу, де
особливо відзначився у царині математики. Сорель вступив на державну службу,
будучи інженером, і, відпрацювавши необхідний термін в 25 років, вийшов на
пенсію.
Безпосередньо тоді ж Сорель почав писати, і
своїми незліченними працями здобув собі славу видатного суспільного критика.
Найвідоміший і найзатятіший проповідник синдикалізму, Жорж Сорель, завдяки
своєму пристрасному прагненню до революційних дій замість раціоналістичного
дискурсу, став найбільш впливовою фігурою серед тих, хто окреслював шлях
фашизму, особливо в Італії часів Муссоліні.
Доволі добре Жорж Сорель виклав свою теорію «соціальних міфів» у листі
Даніелю Гелеві у 1907:
Люди,
що беруть участь у великих соціальних зрушеннях, вимальовують перед собою свої
наступні дії як бій, в котрому вони неодмінно переможуть. Ці вибудови, знання
котрих є таким важливим для істориків, я пропоную називати міфами; «загальний
страйк» синдикалістів і катастрофічна революція Маркса – якраз із цих міфів. В
якості видатних прикладів таких міфів я наводив такі, що їх створили первісне
християнство, Реформація, революція і послідовники Мадзіні. Тепер я хочу
вказати на те, що нам не слід намагатись аналізувати такі групи уявлень, як ми
зазвичай це робимо, розбираючи все до маленьких деталей, але що їх слід
сприймати як ціле, як історичні сили, і що нам варто бути дуже обережними і в
жодному разі не порівнювати доконаний факт і образ, котрий люди намалювали в
уяві перед тим, як діяти.
Мені
слід було навести ще один приклад, котрий вражає, мабуть, ще більше: католики
ніколи не опускали руки, які б випробування не спіткали їхню віру, адже завжди
її служителі уявляли історію церкви як низку боїв між Сатаною і воїнством
Христовим; кожна нова перешкода – це тільки маленький епізод війни, котра
неодмінно закінчиться перемогою католицизму.
Запроваджуючи
термін «міф», я вірив, що зробив дуже вдалий вибір, адже у такий спосіб
намагався себе огородити від будь-яких дискусій з бажаючими підвести ідею
загального страйку під детальну критику, і з тими, хто копить аргументи проти
його практичних можливостей. Однак виявилось, що вибір був украй невдалим, адже
дехто наполягав, що термін «міф» можна застосовувати тільки у відношенні до
примітивного суспільства, а інші вирішили, що я уявив, ніби сучасний світ можна
зрушити ілюзіями, аналогічними тим за своєю природою, котрими Ренан хотів
замінити релігію. Але ще гірше непорозуміння сталось, коли почали стверджувати,
що моя теорія міфів – це всього лише виступ адвоката, фальсифікація реальної
точки зору революціонерів і софістика інтелектуала.
Якби
це було правдою, то мені дуже б не пощастило, адже я завжди намагався уникнути
впливу тієї інтелектуальної філософії, котра, як мені здається, завжди істотно
перешкоджає історикові, що дозволяє їй домінувати над собою.
Мені
зрозумілий страх того, що міф про загальний страйк може надихнути багато
видатних прогресистів, завдяки його нескінченній сутності, світ сьогодення дуже
схильний до повернення до старовинних вірувань і до субординації етики
державним справам, що в результаті дає визначення чесноти як «золотої
середини». Що довше соціалізм залишатиметься доктриною тільки на словах, то
легше його схилити до цієї доктрини «золотої середини»; але ця трансформація є
явно неможливою, при представленні міфу про загальний страйк, адже він несе
ідею абсолютної революції. Ви знаєте так само добре, як і я, що все найкраще в
сучасній думці випливає саме з цих «мук безкінечності»; ви не з тих людей, що
сприймають за рідкісні щасливі відкриття трюки, котрі допомагають обдурити
читача грою слів. Тому ви не будете звинувачувати мене в тому, що я надав
величезного значення міфу, котрий додає соціалізму такої високої моральної
цінності і такої щирості. І саме тому, що теорія міфів дає такі чудові
результати, існує так багато бажаючих спростувати її…
Оскільки
немає таких міфів, котрі би підтримували маси, можна безкінечно говорити про
повстання і не збурити жодного революційного поруху; саме тому такий важливий є
загальний страйк і саме тому він є таким одіозним для соціалістів, котрі
бояться революції…
Революційні
міфи, що існують на даний час, майже вільні від будь-якої подібної мішанини; з
їхньою допомогою можна зрозуміти діяльність, відчуття і ідеї мас, що готуються
вийти на вирішальний бій: міфи не описують речі, але виражають намір до дії.
Утопія – це… продукт інтелекту; це праця теоретиків, котрі, спостерігши й
обговоривши знані факти, намагаються скласти модель, на котру можна буде
порівняти існуюче суспільство й оцінити кількість в ньому добра і зла. Це
комбінація уявних інституцій, що мають суттєві аналогії серед інституцій
реальних, і котрі можна обмірковувати; це конструкція, котру можна розібрати на
частини, окремим з котрих надали такої форми, щоб вони… вписувались в
законодавство. В той час, як сучасні міфи готують людину для бою, що зруйнує
усталений порядок речей, ефект Утопій завжди був спрямований на налаштування
розуму людини на реформи, що їх можна провести, латаючи існуючу стару систему;
не дивно, що так багато творців Утопій перетворились на вправних державних
діячів, набувши великого досвіду політичного життя.
Міф
неможливо спростувати, адже, за сутністю, він є ідентичним до переконань групи,
є вираженням цих переконань мовою поруху; і, як наслідок, його не можна
розкласти на частини, що їх потім розміщуватимуть на площині історичного опису.
Утопію, з іншого боку, можна розглядати як будь-який інший соціальний лад;
спонтанні порухи, котрі вона передбачає, можна порівняти з порухами, котрі
спостерігались в ході історії, і в цьому світлі можна оцінити її правдивість;
Утопії можна спростовувати, показавши, наскільки несумісними з теперішніми
умовами виробництва є економічні системи, на котрих ці Утопії було побудовано.
Довгий
час соціалізм був нічим іншим як Утопією; марксисти були праві, коли
приписували своєму лідеру честь привнесення змін у існуючий стан речей; зараз
соціалізм став підготовкою мас, задіяних на великих підприємствах, до
придушення держави і власності; і тому вже не є необхідним обговорювати, як
людям організуватись, щоб досягти щасливого майбутнього; все зводиться до революційного
навчання пролетаріату. На жаль, Маркс не знав фактів, котрі тепер знаємо ми; ми
знаємо краще за нього, що таке страйки, бо ми спостерігали економічні конфлікти
значних масштабів; міф про загальний страйк став популярним і міцно засів у
головах робітників; ми маємо поняття про насилля, котре йому мало би бути важко
сформулювати; і так ми можемо доповнити його доктрину, а не коментувати його
тексти, чим так довго займались його послідовники.
Таким
чином, Утопія повністю зникає з соціалізму; соціалізм більше не має потреби
турбуватись про організацію виробництва, оскільки цим займається капіталізм…
Люди,
котрі живуть у світі «міфів», захищені від будь-яких спростувань; це змусило
багатьох стверджувати, що капіталізм – це така собі релігія. Довгий час люди
дивувались тому факту, що релігійні переконання неможливо критикувати, і з того
зробили висновок, що все поза межами науки є релігією. Було також помічено, що
сьогодні само по собі християнство є менш підпорядкованим догмам, ніж
християнське життя, тобто, моральна реформа коріниться глибоко в самому бутті;
як наслідок, було віднайдено нову аналогію між релігією і революційним
соціалізмом, націленим на навчання, підготовку і навіть реконструкцію індивіда
– на титанічну справу…
…поруч
із Утопіями завжди існували міфи, здатні збурити робітників на повстання.
Довгий час ці міфи базувались на легендах про Революцію, і їхня цінність була
незмінною, допоки авторитет легенд був непорушний. На сьогоднішній день,
соціалізм більш упевнений в собі, ніж будь-коли, бо міф про загальний страйк
домінує над усім справжнім рухом робітничого класу. Невдачі не грають на шкоду
соціалізму, оскільки останній набув рис підготовчої роботи (для революції);
якщо їх ураховувати, це тільки доводить, що навчання було недостатньо; що треба
знову братись до роботи із більшою мужністю, наполегливістю і впевненістю, ніж
раніше; досвід праці навчив трудівників, що тільки завдяки терплячому навчанню
можна стати справжнім товаришем, і це – єдиний шлях становлення справжнього
революціонера» (15 липня 1907р.).
Жорж Сорель
Немає коментарів:
Дописати коментар