Шевченкове слово

                                           «Спочатку було Слово,

  і Слово було у Бога,

  і Слово було Бог»

                                       Євангеліє від Івана.

На початку XIXст. Російська імперія, здавалось, повністю знищила навіть згадку про історичне минуле України,

навіть самоназва нашого народу українці була під забороною, дозволялося застосовувати тільки офіційну назву – малороси. Українська шляхта майже повністю перейшла на службу або до Польщі, або до Росії. Здавалось українську націю ворогам вдалось «приспати» назавжди. Але наперекір усім потугам Російської імперії в українському народі живе твердо законсервований традиційний побут, міцно вкорінені тисячолітні норми народної моралі, зв’язані з магією пісні, врешті живе неприступна для зовнішніх зазіхань мова, коріння якої міцно і глибоко врослося в українському селі, ось ті основні чинники, які боронили українську націю від знищення.
І ось саме Боже провидіння народжує серед цієї маси поневоленого народу майбутнього Месію і Пророка. Тарас Шевченко плоть від плоті цього народу, він з молоком матері увібрав в себе українську пісню, мову, нескорений Дух запорожців і гайдамаків. Чому Боже провидіння обрало саме малого Тараса? Мабуть тому, що він уособлював собою Соборну Україну: мати Тараса Катерина Якимівна мала дівоче прізвище Бойко і була родом з Західної України, а батько Григорій Іванович – з Центральної. Вже в дитинстві, живучи серед чарівної природи Черкащини, малий Тарас почав малювати. Малювання його захоплювало, він малював на всьому, що попадало під руки: на папері, дошках, розписував хати. Коли Шевченко попав на чужину туга за рідною і любою йому мальовничою Україною не давала спокою. Україна йому снилася в снах, він постійно носив в своєму серці милу йому батьківщину. Шевченко не міг задовольнитися своєю волею і спокійно собі жити, в той час, як його пригнічений народ стогнав у ярмі, чим гостріше відчував він себе вільним, тим кріпацький стан його рідні виростав перед ним і розгортався, охоплюючи увесь народ, усю Україну. І ця гірка свідомість була наслідком його психологічно-інтелектуального росту, його національного прозріння. Так в молодого Шевченка з’явилася потреба висловити все те, що назбиралося у  душі, що накипіло в серці і він починає писати вірші, виливаючи свою тугу на папері. Шевченко пізніше буде згадувати, що підштовхнуло його до написання поезій: «Перед чарівними полотнами Брюллова я задумувався і леліяв в своєму серці свого сліпця-кобзаря та своїх жадних крові гайдамаків. В сутіні його пишної майстерні, ніби в гарячім мареві степів наддніпрянських, передо мною снувалися мученицькі тіні наших безщасних гетьманів. Передо мною розгортався степ, засіяний могилами. Передо мною пишалася моя прекрасна, моя безталанна Україна…  І я задумувався». Так поступово крізь єство маляра починає думами проростати ота «безталанна Україна», і маляр стає поетом. Що ж не давало спокою молодому Тарасу, який міг собі спокійно жити і вчитися, насолоджуючись волею і життям в Санкт-Петербурзі, як собі спокійно жили там численні його земляки? Боже провидіння і душі його героїчних предків, які нагадували його молодій душі: «.. що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?». Шевченко був посвячений в велику таємницю Божого Слова, в те, яку воно має силу:

                        Подай душі убогій силу,

                        Щоб огненно заговорила,

                        Щоб Слово пламенем взялось,

                        Щоб людям серце розтопило,

                        І на Украйні понеслось,

                        І на Україні  святилось

                        Те Слово , Божеє кадило,

                        Кадило істини. Амінь.

До Шевченка українською мовою майже ніхто не писав. У Григорія Сковороди була страшна мішанина церковно-слов’янської, латини і суржику, Гребінка більше писав російською, Котляревський перший, хто намагався писати українською мовою і прославив Україну своєю «Енеїдою». Взагалі слово Україна намагалися не вживати, була тільки офіційно затверджена Російською імперією Малоросія і до Шевченка всі земляки його називали себе малоросами. Шевченко перший, хто в усіх своїх віршах вживав слово Україна. Його поезія збурила літературний Петербург, вона шокувала і лякала полохливих землячків Шевченка. Ось, як згадують про враження, яке справила на них поезія Шевченка його сучасники:

«Тарасова муза – писав Костомаров – роздерла завісу народного життя…  роздерла підземний заклеп, уже від років замкнутий многими замками, запечатаний многими печатями. І страшно, і боляче, і чарівно було заглянути туди.». « Страшно було – писав Пантелеймон Куліш – їх юнацькому серцю, блаженному у своєму спокої, захопленому загальноросійською наукою і поезією, слухати Тараса, який робив з них людей, що ненавиділи москалів, він ранив їх серця, нарушав їх блаженний спокій». А Квітка-Основ’яненко згадував: «Волосся в мене на голові настовпужилося, коли він читав свої вірші». Страшно було всім слухати Шевченка, бо він перший розірвав оту завісу своєрідного табу, яке наклала царська Росія на все, що стосувалося історії України, такого недалекого минулого, він першим нагадав українцям «чиї ми діти і онуки». Він кликав їх «обух сталити», тобто до волі і боротьби. Не дивлячись на молодий вік Шевченка, його визнавали за ватажка, називали його отаманом, батьком. Після першого видання в 1840 році «Кобзаря» вірші Шевченка блискавично розповсюдилися Україною. Їх переписували від руки, передавали з одного села в інше. Послухати вірші Шевченка збиралися всім селом, люди плакали і уявляли Шевченка поважним чоловіком в літах, а він же був ще молодою людиною. Ні до Шевченка, ні після його ніхто не удостоювався такої честі: його портрети висіли в кожній українській хаті на покуті поруч з образом Божим. Народ відчував в ньому посланця Божого, Пророка і Месію. Ми добре пам’ятаємо, як нас колись вчили школі, що українці в XIXст. були темними і неписьменними, але український народ,незважаючи ні на які історичні перипетії ,завжди був мудрим і зберігав тисячолітні народні звичаї і традиції. Після революції 1917року з Шевченка зробили революціонера і селянського поета, применшуючи його значення для України.

Можна стверджувати з усією впевненістю, що Тарас Шевченко був посланий Божим провидінням, щоб врятувати українську націю від занепаду і зникнення, саме його вогненне Слово розбудило українців від сплячки, нагадало їм, хто вони такі:

                               Скажи, що Правда оживе,

                               Натхне, накличе, нажене

                               Не ветхеє, не древнє Слово

                               Розтлєнноє, а Слово нове

                               Меж людьми криком пронесе

                               І люд окрадений спасе..

Тарас Шевченко закодував в своїх віршах сутність України, її буття і розвиток протягом тисячоліть. Його послання українцям несуть в собі глибоку суть і навантаження:

«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні..» - в цьому посланні закладено, що таке нація – безперервна духовна сув’язь поколінь, втрачається цей зв’язок і нація вмирає.

«Обніміться брати мої! Молю вас , благаю» - заклик до єднання, бо в ньому запорука невмирущості нації.

«В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.» - не шукати щастя «у чужому краю», тільки своя рідна земля є оберегом і надійним прихистком для своїх дітей.

Це тільки невеликий перелік послань Шевченка, а їх дуже багато, практично в кожному вірші.  Унікальність поезії Шевченка в тому, що кожного разу коли прочитуєш його вірші, знаходиш для себе щось нове, на яке раніше не звертав увагу. На перший погляд поезія Шевченка дуже проста, але його простоти ще ніхто не зміг перевершити, його простота написання віршів геніальна:

                               Убогих,нищих… Возвеличу

                               Малих отих рабів німих!

                               Я на сторожі коло їх

                               Поставлю Слово.

                               Ну що б, здавалося, слова…

                               Слова та голос -  більш нічого.

                               А серце б’ється – ожива,

                               Як їх почує!.. Знать од Бога

                               І голос той, і ті слова

                               Ідуть меж люди!

Слово Шевченка вело на боротьбу за волю України не одне покоління українських патріотів, Слово Шевченка надихає нас на боротьбу і в наш неспокійний і тривожний час, вселяє в нас віру в нашу перемогу:

                        І на оновленій землі

                        Врага не буде, супостата,

                        А буде син, і буде мати,

                        І будуть люде на землі.

08.02.2014р.  м. Павлоград                                               

Микола  Заремба.