Останнім часом український правий
(а також «правий») рух аж надто захопився ідеологічними суперечками. Причому з
найкумедніших приводів: чи то через чучхе, чи то через Велику французьку
революцію… І все це дискутується з такою серйозною міною, ніби українському
націоналісту в ХХІ столітті більше нема чим зайнятися.
Моя бабця завжди виправдовувала
пустопорожні балачки тим, що, мовляв, як цілий день мовчати, то «в роті
завоняється». Але коли йдеться про ідеологію, потрібні більш серйозні
виправдання.
Ідеологи кажуть, ідеологія
потрібна, аби давати цілісне уявлення про наявний і бажаний стани суспільного
життя, а також про методи перетворення першого на другий. Коротше кажучи,
ідеологія – це задекларовані цінності, наміри і більш-менш логічно
несуперечливі докази їхньої єдиноправильності, іноді навіть фактологічні. Роль
ідеології нібито полягає в тому, щоби зорієнтувати темні народні маси так, щоби
вони пошикувалися і вирушили в напрямі світлого майбутнього. Коротше кажучи,
ідеологія – це система переконань.
Але насправді, дійсний націоналізм
– це не правильні переконання, а правильні рефлекси.
Відторгнення чужого і потяг до
свого – це дія не світогляду, а інстинктів. Звичайно, в наші часи, коли вся
суспільна машина з дитинства намагається приспати інстинкти, потрібна
цілеспрямована робота з ними. Іноді їх допомагає розбудити пара хороших пісень,
іноді – історичний роман, іноді – задушливий сморід шаверми на базарі. Темне
Підсвідоме – наш справжній носій націоналістичних поривань – слабко піддається
логіці ідеологічних конструкцій і краще реагує на ірраціональні – позитивні та
негативні – подразники.
Ідеологія потрібна в сфері дії
Ratio: в державному будівництві, реформуванні системи освіти, економіці,
соціальній політиці. Там дійсно конче потрібна візія майбутнього і зв’язна
картина світу. Але все це – ніщо, коли не працюють рефлекси: це «знаю» без
«хочу», «вмію» без «буду».
Мене вже нудить, коли чую слово
«революція», «революційний» і т.д. Останнім часом цими словами явно
зловживають, хоча давно відомо: скільки не кажи «халва», в роті солодше не
стане… Якщо маси не будуть масово демонструвати дію правильних рефлексів, ніяка
революція не відбудеться. І справжні провідники (за Донцовим) – це ті, хто
можуть отой «темних дух маси» вловити і нап’ясти на нього віжки, а не
вправляються в теоретизуванні.
Після 1950-х, коли пригасла
боротьба УПА, в українські націоналісти йшла переважно дисидентствуюча
інтелігенція. То вже були не хлопці з лісу, які ненавиділи Совіти просто таки
спинним мозком і тому діяли дуже конкретно. Дисиденти були надто головаті і
діяли дуууже абстрактно. Майже всі приклади героїзму були до них або обходилися
без них. Бо дисиденти з усім своїм українолюбством мало приділяли уваги
рефлексам, все більше упираючи на теорію. Тому через півстоліття їхньої
бурхливої діяльності ми дістали в спадок тони «ідейної» макулатури і більше
ніфіга.
Висновки?
Немає коментарів:
Дописати коментар