Для функціонування будь-якої
держави, а тим більше такої, що претендує на більш-менш тривале та успішне
існування, потрібні ті, хто керуватиме відповідними політичними процесами –
еліта.
Зараз це слово часто вживається у
брутальній формі у зв’язку із несприйняттям сучасних найвищих державних
чиновників в якості еліти. Подібний погляд об’єктивно зумовлений, оскільки
кадри, що керують нині не відповідають самій істоті держави, як
суспільно-політичного інституту. Так що ж стоїть на заваді формування
національної еліти і отримання нею доступу до державного керма?
Національний міф
Свого часу німці створювали свою
Священну Римську Імперію, хоч до Римської Імперії ніякого відношення не мали.
Їм потрібен був міф. Відповідно нам потрібна еліта, що думатиме національно.
Питання щодо побудови Великої і сильної України потрібно ставити не на
запитанні “навіщо нам така Україна?”, а – “як нам досягнути такої України?”.
Питання віри не пояснюються і не підлягають дискусіям. Який саме це буде національний
міф покаже час, але зрозуміло лише одне: максимальний розріст сили та багатства
Української Держави має йти крок в крок із ним. Наддержава Україна є ідеалом,
який весь час перебуває в динаміці. Національна та державна еліта не має права
обмежувати державні цілі. Повсякчасна динаміка, зростання потреб, які як обрій:
чим ближче наближаєшся – тим далі віддаляються.
Кожен міф тягне за собою певну
мораль, яка може нехтувати мораль чужу. Погляньмо на США. Одним із головних
міфів США є розбудова демократії в усьому світі. А самі США вважаються
“еталоном демократії”, хоч ця демократія не виходить за рамки двопартійної
системи, яка чим далі тим все менше відрізняється від однопартійної. З точки
зору побудови демократії, за якою ховаються звичайні державні геополітичні
інтереси, стають вповні виправданими бомбардування цивільних міст, війна на
іншому кінці світу, блокування та ізолювання неугодних держав. Часто жертви
йдуть на тисячі, на десятки тисяч, але це все з точки зору їхніх потреб
вважається нічим, краплею в морі. Просто сідає в зручному офісі людина, яка
відкриває в Excel таблицю куди вписує статистику жертв. За цифрами не видно
болю та страждань, не видно ціни багатьох окремих людей, котрі заплатили всім
щоб Мета була досягнута. Але у випадку, якщо ворожа сторона, приміром якийсь
ісламський терорист, на противагу всьому цьому вб’є хоча б одну людину із
протилежного табору це висвітлюється як неймовірна трагедія, як особливий
історичний поворот і неймовірний удар по “демократії”. З іншого боку, для
релігійних фанатиків мільйони жертв викликають менше жалю чим той сплеск
ненависті у відповідь на карикатуру із пророком їхньої релігії. Все пояснюється
причиною, мотивацією суб’єкта. Якщо це відповідає американському міфу –
кількість жертв не має значення, а якщо йде всупереч йому – кожна жертва стає
безцінною. Ми живемо у світі диференційованих цінностей. Існує багато міфів,
але кожен успішний по різному. РФ також має свій міф, відштовхуючись від якого
стають виправдані як внутрішні репресії так і зовнішні агресії.
Будуючи український міф,
національна еліта має чітко усвiдомлювати, що він піде врозріз із іншими
світовими міфами. Потрібно буде щоб вона давала собі звіт у всіх тих методах та
засобах, які слід буде застосувати щоб досягнути мети. Не хочу вдаватися у
зайві філософські теми про боротьбу між націями, але перегони між націями
існують як факт. Кожна держава намагається бути попереду. Можливо фінішу немає,
але у кожного народу, у тому числі й у нашого є можливість вийти до держав
передових або зупинитися і залишитися далеко позаду в історичній пам’яті, що
вже бувало з багатьма народами і державами. Але це для слабких.
Стати такою, на все здатною заради
побудови Наддержави, елітою можуть лише ті, хто цю мету ставить зараз і йде на
самі небезпечні кроки вже зараз. Україна впродовж своєї новітньої історії
переживала не один суспільно-політичний конфлікт легальних та вуличних еліт
(похорони патріарха, УБК, помаранч, марш УПА та ін.), з яких є багато вихідців,
що пройшли і вулицю і політику. Можливо їх недостатньо, але їх число зростає. У
цьому питанні легше приміром хорватам, де багато сучасних державних діячів
брали участь у національно-визвольній війні 90-х рр. і мало хто засумнівається
у їхній відданості. А нашим претендентам на займання ніші еліти свою відданість
ще потрібно буде заслужити.
Антиінтелектуалізм
Як вже було написано, будівництво
НадУкраїни є питанням віри і саме тому зайвий інтелектуалізм заважатиме.
Абсолютно не потрібно щоб нас цікавили проблеми антиукраїнського
інтелектуалізму. Ними мають займатися відповідні органи згідно протоколу.
Інтелектуалізм, графоманство – це бич “національного державобудівництва”.
Багато хто із інтелектуалів зайнятий поясненням чому нам взагалі потрібна
Україна, хоч це є аксіомою, що не потребує доведення. Дехто з них зайнятий
безкінечними розмірковуваннями над дрібницями і багато хто з них “безмежно
далекий від народу”. Українцям не потрібно пояснювати навіщо нам будувати
Наддержаву “із точки зору примордіального традиціоналізму”. Потрібно подати
клич до безсумнівної віри і шлях по якому слід піти. Людина може бути
спеціалістом у певному напрямку, але інтелектуалізм – зайвий. Людина може бути
розумною або ні. Інтелектуалізм тут ні до чого. Переможе та модель майбутньої
України, адепти якої будуть діяти, а не розводити інтелектуальні бесіди. “По
плодам діянь їхніх пізнаєте їх”. Але якщо плодів діянь немає жодних, то навіть
оцінювати немає чого. Христос пояснював своє вчення простими притчами і згодом
утворилося християнство як світова релігія. Мухамеда свого часу виганяли із
Мекки, висміювали. Згодом він повернувся і араби завоювали величезні простори,
а іслам став ще однією світовою релігією, сенс якої можна неймовірно спростити
до “немає Бога крім Аллаха і Мухамед – пророк його”. То чому не можна
відштовхуватися від такої простої формули як “Все те добре, що йде на добро
національним інтересам і все те зле, що їм суперечать”? Це має стати майже
релігійною догмою.
Політика – мистецтво
управління державою
Як тільки буде створена відповідна
система виховання еліти, то вона не буде терпіти конкуренції з іншими
системами. Лише так можна буде досягнути відповідної національної солідарності
і монолітності. Шлях до ірраціонального всіяний конкретними практичними
справами. Існують щонайменше три напрямки політичного життя на шляху
державобудівництва: культурний, економічний, військовий. По всіх цих напрямках
українці мають здорову потенцію до розросту народного державного організму.
Сильна армія, стабільна економіка та розвиток культурного життя цікавить як
російськомовних так і україномовних, як православних так і греко-католиків, як
жителів Донбасу так і жителів Галичини. Якщо шановний читач брав участь як
глядач на військових парадах у Києві, то мав би помітити особливе відчуття
єдності, що відчувається під час цього процесу. Заморожуюча міць та гордість
перед хоч проблемною, але нашою (!) Армією стирає всі грані між територіальними
чи мовними різницями. Донецькі та львівські шахтарі спокійно знайдуть спільну
мову лише, якщо їм не заважатимуть партії, які спекулюють на другорядних
питаннях. А більшість російськомовних українців не гірше захищатимуть
українську культуру ніж україномовні. Конкуренції і ворожнечі тут бути просто
не може.
Якщо політика – це мистецтво
управління державою, то геополітика – це мистецтво управління світом.
Конкуренція між різними типами еліт має бути спрямована саме назовні, а не
всередину. І бути спрямовані не один проти одного, а паралельно як змагання.
Питання перед культурною, економічною та військовою елітою має стояти так щоб
кожен задавався питанням скільки українських шкіл було відкрито за кордоном,
скільки філіалів українських фірм і скільки військових баз є по світу, оцінка
того, що несе більше користі і відповідно визначення пріоритетів.
Наразі, картину ми бачимо зовсім
іншу. Більшість сучасного державного чиновництва ганяється за чужими
національними міфами, бачать себе у Великій Росії чи Великій Америці, але не у
Великій Україні.
На шляху до державного керма у
Національної Еліти багато перепон. Але найбільш важка і головна – це “еліта”
сучасна, перемога над якою стане останнім екзаменом для тих, хто захоче
побудувати Наддержаву Україну. Зростаюча еліта буде розуміти, що Велику Державу
будують виключно на шляху до ще більшої Величі.
Владислав Руський
Немає коментарів:
Дописати коментар