Не справою, а словом! Обіцянки і реальні справи “партії націоналістів”

Очільники ВО “Свобода” останнім часом регулярно жаліються, що ЗМІ буквально накинулися на партію з критикою її діяльності чи бездіяльності політичної та позапарламентської. Після “інформаційної блокади”, з якою стикаються усі позапарламентські сили – партія просто не звикла до прискіпливої уваги з боку журналстів.

 Партійці ж, у свою чергу, вважають, що проблема криється у тому, що є певні вороги з боку влади чи просто недоброзичливці, які чи то заздрять, чи то прагнуть нашкодити “Свободі” цією, буцімто, “інформаційною війною”. Розчарованих колишніх свободівців вони називають зрадниками чи запроданцями. Вцілому ж на критику партійці-свободівці зазвичай реагують болісно.

Проте, все значно простіше. Раніше “Свободу” не любили за те, що вони “фашисти”. Тепер – її ще більше не люблять за те, що вони виявилися ніякими не фашистами.
Партія намагається заробити бали будучи такими, як усі, не вирізнятися ні формою одягу, а ні поведінкою на провідних телеканалах. В той же час вони хочуть вирізнятися “ідейністю”. В їхню ідейність, на жаль, вже мало хто вірить.

Навіть такі акули замилювання очей виборцям, як комуністи врешті втратили свої позиції єдиної ідеологічної партії в парламенті. Скандали, в яких фігурувала “Свобода” за останні три-чортири місяці – вже встигли звести нанівець багаторічні титанічні зусилля членів і симпатиків партії в створенні собі ідеологічної націоналістичної обгортки.
Це засмучує виборців. Адже електорат “Свободи” тому й голосує (впродовж кількох років) за цю політичну силу, бо хоче побачити те нове в парламенті, що обіцяли показати свободівці впродовж усіх своїх кампаній. І не показали…

Мову не відстояно, політв’язні сидять, російський флот в Криму… Питання тут не в тому, що “Свобода” в кількості 37 депутатів в парламенті не виправила цю ситуацію, а в тому, що цього ніхто й не намагався зробити.

- Лише одна людина в парламенті здатна багато що змінити, – казали вони кілька років тому, – дайте-но нам лише доступ до трибуни!

Сьогодні риторика партії змінилася. Трибуна виявилася просто дерев’яним ящиком з мікрофоном. Ящик поступається в дизайні, а мікрофон в якості тим, що були представлені на концертах і мітингах “Свободи” усі ті попередні роки, коли партія не мала і тіні надії на прохід у парламент. Він не має жодної чудодійної сили.

“Коли ми прийдемо до влади” – продовжують виголошувати партійці, забуваючи, що вони мають влади куди більше, а ніж мали свого часу більшовики чи НСДАП.

Старе виправдання продовжує працювати на тих, хто сидить по глухих селах, але вже не діє тут, у Києві, де кожен другий має інтернет і вже навіть бабусі й дідусі вміють ним користуватися і ставлять під сумнів тези, викладені у партійній пресі.

Хоча на деякі речі цей ящик з мікрофоном таки здатен. Про ці речі, партія, на жаль, підзабула. Трибуна це місце, з якого можна лякати знахабнілих чиновників місцевих адміністрацій, гопніків в міліцейській формі і адміністрації тюрем. Менш ніж за хвилину можна змусити адміністрацію окремо взятої тюрми перестати катувати в’язнів і красти їжу з їх передачок, менше хвилини треба на те, аби привернути увагу всієї країни до прізвища окремо взятого судді-корупціонера чи садиста-мента. БЮТ примудрився зробити так, аби у Кірєєва сіпалося око.

У “Свободи” також є свій політв’язень, який пройшов всі рівні тиску і катувань у СІЗО. Його судить суддя Святошинського суду на прізвище Бурбела. Бурбела не боїться відводити адвокатів через клопотання, відправляти ще незасуджених людей в колонії, відмовляти їх родичам у побаченнях, через те, що ті наважилися поскаржитися на його дії, до уповноваженої Верховної ради з прав людини. І у Бурбели око не сіпається, тому що він судить не Тимошенко. Це на Тимошенко на суд приходять всі її партійці, а свободівці повним складом пишуть на неї поруки.

Хлопців з “Патріоту України”: Сергія Бевза (члена ВО “Свобода”), Володимира Шпару та Ігоря Мосійчука підтримують родичі та кілька безпартійних активістів.
Депутати від єдиної націоналістичної сили в парламенті забули про обіцянки звільнити політв’язнів. Та й про самих політв’язнів депутати від “Свободи” за деякими виключеннями, на жаль, також забули.

Можна було б припустити, що їм це просто не вдається, надто вже складні ця партія поставила перед собою завдання. Проте вражає інше: результативність боротьби на цій арені до проходження “Свободи” в парламент і після, кардинально відрізняється на користь допарламентського періоду.

Якщо проаналізувати електорат “Свободи” на минулих парламентських виборах – можна сказати наступне:

Електорат “Свободи” – це переважно люди з певними ідейними переконаннями. Саме вони дали цій партії 10.44% на парламентських виборах. Так само вони голосували і за мажоритарників, які, щоправда попроходили здебільшого завдяки тому, що кандидати від свободи – були єдиними кандидатами від об”єднаної опозиції..

До речі, варто зазначити, що в зв’язку з цим (участь у виборах разом з “Батьківщиною”, яку раніше “Свобода” регулярно критикувала та яка, називала Свободу нехорошими словами) кількість перших помітно зменшилася.

Ідейний свободівський електорат вимагає від партії ідейності у відповідь. Не дочекавшись цього – йде голосувати за тих, кого прийнято називати “прохідними кандидатами”. Якщо кількість своїх виборців зменшиться до критичної цифри (менше 5%) партія може бути впевненою – це її останній термін в парламенті.

Тож якщо прихильники і вибачили “Свободу” перед виборами за прагнення потрапити у парламент – вони перестали пробачати її вже після виборів. Оскільки жертви були не виправдані, а після виборів довелося жертвувати ще більшим. Ідейна партія потроху почала відмовлятись від своєї ідейності.

І розчаровані “Свободівці”, які трималися заради “світлого майбутнього” до минулорічних парламентських виборів – пачками повалили з партії вже після них, коли виявилося, що зміна внутрішньої і зовнішньої політики ВО “Свобода” – це не тимчасові заходи, а тільки початок. Більшість з них переконана – це початок кінця.

Тож можна сміливо стверджувати, що “Свобода” не тільки не зміцнила свої позиції в парламенті, але й багато втратила через невиконання передвиборчих обіцянок, та скандали в які вона “вляпується” один за одним останні три місяці.

Врятувати ситуацію зі своєю репутацією і рейтингами ВО “Свобода” може лише розпочавши втілення власних програмних засад. Достатньо просто почати з назви. Хіба “Програма захисту українців” не покликана захистити усіх і кожного українця, а надто тих, що стали жертвами політичних репресій діючого (інакше й не скажеш) режиму.

Поки партія не може похвалитись фактично нічим. Згадаймо найгучніші війни, в яких було задіяно партію цього року та питання, які вона обіцяла вирішити:
- Гостинний двір – продовжує будуватись;
- Київрада – виборів не призначено;
- Ніна Москаленко – воює за свою оселю спільно з окремими активістами, але не з партією “Свобода”;
- Політв’язні – сидять;
- Мовний закон – не скасовано тощо.

Найпростішим кроком для партії – було б показати людям на прикладі живих людей, яким вона допомогла, ефективність її роботи.

Такою людиною є Сергії Бевз, до сьогодні – обділений увагою ВО “Свобода”. На минулих парламенських виборах його вмовили вступити до лав партії, проте замість витягти хлопця з тюрми – йому дали ганебне 223(!) місце у списку. За іронією долі саме на 223 окрузі у Свободи не склалося з результатом виборів. Чи не знак це для того, аби щось змінити?

Ніхто не заперечуватиме, що в Києві голосуватимуть за опозицію. Ніхто не заперечуватиме, що не важливо хто саме від неї балотуватиметься (чи це буде нікому не відомий раніше Левченко, чи не менш відомий політв”язень Сергій Бевз).

Однопартійці Бевза удостоїли його своєю присутністю на суді лише два рази.
Вони не носять йому передачок до тюрми і не вимагають позбавити його суддю пожиттєвого статусу.

Вони не створюють тимчасових слідчих комісій в парламенті, аби розслідувати факт фальсифікацій під час справи т.зв. “Васильківських терористів”, одним з яких є Сергій.

Виправити це можна одним лише жестом. Неможливо витягти з тюрми в парламент вже засуджених політв’язнів, не можна вимагати від “Свободи” висунути на вибори у проблемному окрузі не члена партії. Проте цілком закономірним було б бажання ВО “Свобода” витягти на волю свого товариша по партії, принаймні спробувати це зробити, як це замагається зробити “Батьківщина”. Це могло б багато у чому допомогти цій партії в майбутньому. Адже, на що зараз сподіватися від “Свободи” її виборецю, якщо вона полишила напризволяще свого побратима в тюрмі.

Ганна Сінькова
для Інформатор.su

http://informator.su/ne-spravoyu-a-slovom-obitsyanki-i-realni-spravi-partiyi-natsionalistiv/