На електронну адресу “Погляду”
прийшов лист від тернополянина:
Їхав вчора у маршрутці і випадково
підслухав уривок розмови двох жінок, одна з яких жалілась на обслуговування в
реанімаційному відділенні тернопільської лікарні. Каже: «Приходжу до чоловіка,
він лежить весь вимазаний, запитую чого не кличеш санітарку, а він показує
зігнуту ложку, якою стукав по тумбочці так, що аж рука болить. Але де там –
ніхто тобі не підійде, поки не заплатиш.»
Співрозмовниця підказує: «Та дай
тій санітарці двадцятку, то буде дивитися».
Згорьована жінка захитала головою
та ледь не на весь автобус «Які 20?! Мінімум сотню! В день! Ось і лежить весь
мокрий та брудний поки не прийду. Добре, що хоч лікар нормальний, молодий ще.
Жалівся мені, що у Тернополі найбільша клоака серед лікарів, тут найбільші
хабарники. Він хоче вирватись звідси, як тільки так зразу. Він гроші не бере, наперед. Каже поставлю на
ноги, то дасте. Суму не каже – мовляв скільки не жалко».
Подруга вирішила підтакнути «Як
священик!»
Моментальна відповідь була різкою
та гнівною: «Яке там. Священик не мовчить, а прямо каже скільки треба дати, а
то дам ще замало – воно йому тре».
Скажете для чого написав, адже це
ні для кого не нове, і що це дасть? Та нічого не дасть, але мені трохи легше
стало, бо вийшов з маршрутки з комком у горлі від безвиході.
Юрій
Немає коментарів:
Дописати коментар