- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

четвер, 1 серпня 2013 р.

КОМПЛЕКС ВАСАЛЬНОСТІ


Цікаве спостереження: що довше сьогоднішня так звана «об’єднана опозиція» переконує український політикум у своїй винятковості, тим менше вона схожа на ту альтернативну діючій владі силу, якою себе позиціонує.

Починається з банальної плутанини понять і термінів. Класична опозиція – це та частина владного спектру, котра має ту ж мету, що і чинна влада, лише пропонує інші шляхи її досягнення. Якщо у нашої «об’єднаної опозиції» та ж мета, що і в команди «покращувачів», тоді все правильно… Якщо ж ні, то називати такі політичні сили опозицією помилково.

Здається, маленька дрібниця, але вона має визначальну роль, бо ставить владу та її опонентів в одну площину, чим зумовлює плутанину серед народу, невиразність суті такої «опозиції», а потім – і зневіру громади та втрату будь-якого впливу на політичне життя.

На жаль, навіть таких типових помилок, характерних для політичних початківців, не змогли уникнути «опозиціонери».

Чому «європейський вибір» став метою діяльності? Зрештою, навіть не принципово, орієнтуватимемося ми на Європу чи якусь іншу геополітичну структуру. Питання в іншому: що змушує наших діячів неодмінно на когось орієнтуватися? Чому ніхто не може наважитися на власний шлях розвитку, будуючи стосунки з сусідами та світом на принципі господаря, суб’єкта, власника, відстоюючи свої принципи та цінності? Чи ж неодмінно треба поступатися чимось, комусь догоджати чи притакувати?

Огидно і принизливо вихвалювати збочену, дехристиянізовану Європу заради того, щоб самим стати таким, отримуючи юдині срібняки.

Сильний політик відстоює власний шлях, політзаробітчанин чи політшахрай мусить знайти собі господаря, аби постійно на когось оглядатися. Так чинять люди з вторинним способом мислення: зробіть його навіть президентом світу – він все одно знайде собі покровителя…

Відсутність націоналістичного мислення породжує комплекс васальності. Як тільки політична сила, лідер, партія працює в ідеологічному полі поза націоналізмом, вона неодмінно продукуватиме ідеї, більше чи менше, але все ж заражені васальністю. Підставте під цю тезу знаних вами політиків чи партії – ви швидше чи пізніше прийдете до якогось «союзу», тобто до часткової чи й повної втрати суверенітету, власної гордості, гонору, самоповаги та національної й релігійної ідентичності.

Васальний тип мислення передбачає орієнтацію на матеріалізм, на певні покращення фінансової ситуації, на невиправдані ілюзії «дружби і братерства», на міжнародну підтримку, на глобалістичний прогрес тощо. Він змушує йти у напрямку, визначеному кимось, незважаючи на те, що часто той напрямок не співпадає і навіть суперечить здоровому глузду національного самозбереження. А ще васальний тип мислення змушує відмовитися від націоналізму, пропонуючи замість криці характеру та рішучості чину пластилін угодовства, безпринципності, пристосуванства. У цьому прихильники васального мислення навіть дуже принципові та послідовні…

Лідери такого типу засадничо не можуть привести народ до омріяної свободи. Такої комплексної мети вони просто не бачать – їм затуманює частковим, ситуативним. Чи не тому гасло «За Українську Самостійну Соборну Державу!» не стало прапором сьогоднішньої «об’єднаної опозиції»

Іван ХРІН


Немає коментарів:

Дописати коментар