Протягом останніх років у
націоналістичному середовищі розповсюдилась мода на «антикапіталізм». Тут і там
можна зустріти гнівні випади проти капіталізму, проголошувані діячами
націоналістичного спрямування. І чим далі, тим більше. Це не викликало
особливих дискусій і конфліктів до того часу, поки всі учасники модної
тенденції розуміли під капіталізмом суцільну абстракцію, не більш ніж погане
слово або в кращому разі пояснювали капіталізм як ліберальну економіку чи фінансову
олігархію. Відтак капіталізмом йменували лише окремі його елементи, різновиди,
наслідки або лиха, які він спричиняє. Капіталізмом називали все що завгодно
крім самого капіталізму. Такого роду «антикапіталізм» не виходив за межі
реакційного, консервативного дискурсу, що підіймає соціальне питання лише у
якості демагогічного мовного звороту.
Ідилія буржуазного
«антикапіталізму» тривала до того часу, поки для частини націоналістів
антикапіталізм не припинив бути модною і настільки ж порожньою фразою, тобто
поки вони не дійшли до розуміння реальної природи сучасного суспільства.
Автономні націоналісти стали першими в націоналістичному середовищі, хто почав
називати капіталізмом власне капіталізм, тобто систему експлуатації праці
капіталом, відому також як приватна власність на засоби виробництва. Відповідно
антикапіталізмом Автономний Опір проголосив знищення цієї системи. І як тільки
ми назвали речі своїми іменами, як тільки відкинули іграшковий
«антикапіталізм», який влаштовував буржуазних націоналістів, просто тому що він
не зачіпає капіталістичних відносин, то проти нас різко ополчилась частина
«правого» табору, посипались звинувачення у «комунізмі», «лівацтві» та інших
гріхах. Пропаганда, яка систематично ведеться проти нашого руху як з «лівого»,
так і з «правого» боку, потребує відповіді, яку мусять прочитати всі наші
активісти, прихильники і ті люди, які ще тимчасово лишаються нашими
противниками. В цій статті ми роз’яснимо що таке капіталізм і комунізм, як ми
ставимось до цих явищ, і за що виступає наш рух.
Капіталізм
Неможливо заборонити людям
займатись чудернацькими інтерпретаціями і вкладати у терміни свій, екзотичний
зміст. Але можливо дізнатись первинні, основні, найбільш поширені визначення
слів. Саме до цієї категорії належить вживана нами дефініція капіталізму, яку
підтверджують не лише класичні буржуазна і марксистська політекономія вже
протягом сотень років, але і джерела нашого рідного українського націоналізму,
принаймні в тих місцях, де це питання конкретизоване. «Капіталізм – це той лад,
що опертий на принципі приватної власності» – каже нам видання Крайового
Проводу ОУН(р) від 1946 року. На цьому питання щодо обґрунтованості нашого
визначення капіталізму можна вважати закритим. Ми не винні у тому, що існують
прихильники капіталізму, які вперто не хочуть називати себе відповідним словом
або навіть вдають з себе противників капіталізму. Нас цікавить суть, а не
термінологічні колізії.
Чим поганий капіталізм? Як
з’ясувалось вище, капіталізм це система приватної власності. Остання визначена
в буржуазному праві як поєднання «володіння, користування і розпорядження
майном», що можна використати у якості засобів виробництва для присвоєння чужої
праці, тобто експлуатації людини людиною або простіше кажучи паразитування.
Наймані працівники створюють додатковий продукт, з якого отримують необхідний
життєвий мінімум у вигляді заробітної плати, натомість решту продукту присвоює
собі власник засобів виробництва (буржуа, капіталіст) у вигляді прибутку, як
різниці між вартістю товару на ринку і виробничими витратами, зокрема вартістю
робочої сили, що цей товар створила. Крім прямого використання найманої праці
існують інші форми капіталістичної експлуатації на кшталт лихварства, договорів
майнового найму та інших видів нетрудового доходу. Виходить, що необхідною
умовою існування приватної власності є її відсутність у величезної працюючої
більшості народу та визиск цієї більшості з боку паразитарної меншості.
Існування приватної власності не гарантує пересічній людині можливості володіти
засобами виробництва і отримувати продукт своєї праці, а позбавляє цієї
можливості, перетворюючи людину на найманого раба. Відтак приватною власністю
називається ніщо інше як нетрудовий дохід, який не тільки не дорівнює, але і
прямо суперечить індивідуальній, сімейній і кооперативній праці, як різновиду
суспільної власності, що перебуває у приватному володінні, не спричиняючи
експлуатації чужої праці.
Ми вбачаємо проблему далеко не
тільки в тому, що приватновласницький паразитизм є несправедливістю і
суперечить нашому етичному почуттю. Існує також багато інших причин, які
змушують боротись проти капіталізму. Приватна власність повністю суперечить
суспільному характеру сучасного виробництва і породжує різноманітні лиха, які
можна перераховувати нескінченно – починаючи від загрози існуванню людства
через руйнування природи, небезпеку світової війни та культурну деградацію і
закінчуючи економічними кризами, штучним гальмуванням розвитку виробничих сил,
глобалістичною уніфікацією народів, фінансовою олігархією та іншими видами панування
буржуазії, що є засадничо антинародними.
Останній аспект, тобто панування
капіталу, серед багатьох буржуазних «антикапіталістів» прийнято розглядати як
визначення самого капіталізму, причому відокремлене від приватної власності.
Вони вважають, що можуть існувати приватновласницькі відносини, тобто може
існувати клас найманих працівників і клас приватних власників, але останній в
якийсь чудесний спосіб буде позбавлений монополії на політичну владу, а отже ця
система вже начебто не буде капіталізмом. Безумовно, капіталізм в своєму
повному значенні передбачає політичне панування буржуазії, але ми розуміємо, що
це панування лише приводить політичну надбудову суспільства у відповідність із
виробничими відносинами, тобто влада капіталу є не більш ніж обов’язковим
наслідком існування самого капіталу, результатом наявності приватної власності.
Це означає, що у випадку існування капіталістичних відносин перехід політичної
влади до буржуазії є лише справою часу і відбувається неминуче. Знищити владу
капіталу без знищення самого капіталу неможливо.
Ігнорування даного факту зводить
буржуазний «антикапіталізм» до ще однієї ілюзії, згідно з якою капіталізмом є
тільки домінування приватногосподарської власності над державною. Значить, якщо
приватногосподарська власність буде урівноважена або зменшена порівняно з
державною власністю, то клас приватних власників нібито не буде панувати і
капіталізму начебто не існуватиме. Альтернативою капіталізму з цієї точки зору
виставляється «двоукладна економіка», що поєднує приватногосподарський і
державний сектори. Та навряд чи хтось з авторів цієї нісенітниці замислювався
над тим, що ніде і ніколи не існувало жодної «одноукладної»
приватногосподарської економіки. Капіталізм завжди йшов пліч-о-пліч з державою,
опертий на її чиновників, армію і поліцію. Капіталістична система завжди була
«двоукладною» і досі залишається такою. Держава є лише інструментом класового
панування буржуазії. Достатньо самої наявності в суспільстві класу приватних
власників для того, щоб цей клас неминуче став панівним і державна влада завжди
належала лише йому. Відповідно буржуазна держава, включно із власністю цієї
держави, буде обслуговувати інтереси класу приватних власників. «Двоукладна
економіка» не може бути альтернативою капіталізму просто тому, що вона сама по
собі і є класичним капіталізмом. До цього слід додати хіба те, що не лише
«двоукладність» економіки, але і сама по собі буржуазна держава створює
капіталізм, що буде докладніше роз’яснено в наступному розділі.
Лихами, які несе капіталізм всьому
людству також не вичерпуються причини нашого ворожого ставлення до цієї
системи. Будучи націоналістами, ми виступаємо проти капіталізму, тому що
класове суспільство суперечить самій ідеї нації, як моделі суверенного,
самоврядного народу. Оскільки панівний клас завжди узурпує суверенітет, то ідея
нації не може бути реалізована поки існує класовий поділ, який обов’язково
викликає класову боротьбу, що не дозволяє народу стати нацією. Це добре
розуміли і українські повстанці: «Український націоналізм не хоче, щоб серед
українського народу були експлуататори й експлуатовані, не хоче, щоб
український народ роздирала класова боротьба. А що єдиним засобом позбавлення
такого небезпечного стану є усуспільнення всіх галузей народного господарства,
тому то він і прийняв цей принцип як основу суспільно-економічного ладу».
Отже, капіталізмом є система
приватної власності на засоби виробництва, що створює експлуатацію праці
капіталом у вигляді присвоєння чужої праці, на підставі чого виникає класовий
поділ. Відповідно антикапіталізмом є усуспільнення засобів виробництва, їх
перехід у власність нації, через що додатковий продукт отримуватимуть самі
працюючі, а відтак буде збудовано безкласове суспільство.
Комунізм
Комунізм має щонайменше два
визначення. Одне з них тотожне визначенню соціалізму, як побудові безкласового
суспільства на засадах суспільної власності. Ми відкидаємо це визначення тому,
що воно є маловживаним, лише дублює соціалізм і сприяє підміні понять з боку
реакціонерів, які під прапором «антикомунізму» просувають свої антисоціальні
ідеї. Чи варто пояснювати, що в Україні, де комунізм відомий в зовсім іншому
значенні, а саме як певна форма російського імперіалізму і асоціюється зі
злочинами російського більшовизму проти українського народу, навішування на наш
рух ярлика «комуністичного» є звичайною політичною спекуляцією, спробою
перекласти відповідальність з традиціоналістичного російського імперіалізму,
який століттями гнобив і знищував український народ, на прогресивну ідею
соціальної рівності і справедливості?
Проте це не єдина причина, з якої
наш рух відмежовується від терміну «комунізм». Найбільш поширеним у вжитку і
основним для науки, публіцистики та суспільної думки є визначення комунізму, як
вчення знаного під назвою марксизм-ленінізм і рухів, що його представляли. В
цій якості комунізм відомий не лише в Україні, але і у світовому масштабі. Ми
не збираємось ігнорувати даний факт, як і те, що теорія і практика
марксизму-ленінізму суперечить нашим антикапіталістичним поглядам. Комунізм
відкладає створення безкласового суспільства на невизначений строк, будуючи
замість нього державний капіталізм, де на місце приватногосподарської буржуазії
стає державнобюрократична буржуазія і продовжує визискувати працюючі маси.
Державний капіталізм не є результатом виключно «прикрих помилок» керівництва
СССР та інших країн «соцтабору», а закладений в самій теорії
марксизму-ленінізму. В своїй фундаментальній праці «Держава і революція»
Володимир Ленін пише: «при комунізмі протягом відомого часу залишається не лише
буржуазне право, але навіть і буржуазна держава – без буржуазії». Нехитрий
діалектичний аналіз цієї тези і погляд на її історичну реалізацію дає нам
зрозуміти, що «відомий час» дорівнює комунізмові як такому, а буржуазна держава
не може існувати без буржуазії, її механізм неминуче відтворює буржуазію.
Таким чином приватна власність, як
експлуатація людини людиною, при комунізмі ліквідована тільки формально, але
вона продовжує існувати фактично завдяки авторитарному характеру влади, що
породжує привілейований бюрократичний клас, який користується державною
власністю, як своєю приватною. Будучи послідовними противниками капіталізму ми
виступаємо і проти комунізму, як його різновиду. Історично революційна боротьба
проти комунізму полягає у знищенні експлуатації не лише формальної, але і
фактичної шляхом запровадження прямого народовладдя. Якщо буржуазні
націоналісти ненавидять комунізм за те що він начебто знищує приватну
власність, то ми, революційні націоналісти, ненавидимо комунізм тому що він не
знищує приватну власність остаточно. Вони засуджують комунізм за радикалізм і
революційність, ми – за опортунізм і реакційність. Вони проти комунізму, бо він
руйнує старе консервативне суспільство, ми – бо він не руйнує це суспільство до
кінця. Вони бояться дійти до комунізму, в той час як ми пішли попереду
комунізму.
Яскравим прикладом нашого
ставлення до комунізму є боротьба українських повстанців і революціонерів з ОУН
і УПА проти СССР, що мала виразно антикапіталістичний,
революційно-соціалістичний характер, велась не за відновлення приватної
власності, а за її остаточне знищення шляхом ліквідації авторитарної держави і
запровадження справжнього народовладдя: «Український націоналізм бореться за
побудову безкласового суспільства, тобто такого суспільства, в якому не
існуватиме експлуатації людини людиною. Основою цього ладу буде суспільна
власність на знаряддя і засоби виробництва. В цей спосіб зліквідується
економічну основу творення експлуататорських клас. В протилежність до того, як
це сьогодні обстоїть справа в СССР, побудова внутрішнього ладу на справедливих
демократичних основах виключить також можливість творення експлуататорських
клас на ґрунті політичних привілеїв. (…) Український націоналізм якнайрішучіше бореться
проти класу большевицьких вельмож СССР, проти нового експлуататорського
большевицького суспільного ладу, побудованого на основі політичного
упривілеювання большевицької верхівки. Демократичний лад, при якому влада буде
дійсно вибиратися й контролюватися народом, виключить можливість творення
експлуататорського класу на базі політичних привілеїв».
Зовсім іншим питанням, що потребує
окремого розгляду, є порівняльна оцінка приватногосподарського і державного
капіталізму. Доволі поширеною і небезпідставною є думка про те, що державний
капіталізм є найпрогресивнішою формою капіталізму, а буржуазні революції, які
йшли шляхом державного капіталізму здійснили найкращі соціальні перетворення.
Принаймні беззаперечним фактом є те, що найбільш успішні і соціально
орієнтовані зразки капіталізму були побудовані завдяки найбільшому втручанню
держави у капіталістичну економіку. У зв’язку з поширенням цієї думки в нашому
середовищі, зокрема небажанням визнавати приватнокапіталістичні країни
прогресивнішими за державнокапіталістичні, в бік наших активістів і всього руху
спрямовується додаткова порція звинувачень в «комунізмі», «тоталітаризмі» і
тому подібних жахіттях. Ці закиди не витримують жодної критики.
Очевидно, якщо ми кажемо про
нинішній режим Януковича як більш реакційний ніж попередній, це не означає, що
ми схвалюємо «помаранчевий» режим. Констатація більшої реакційності
приватногосподарського капіталізму порівняно з капіталізмом державним аж ніяк
не є апологетикою останнього. Наш рух врешті-решт виступає проти будь-якого
капіталізму. Ще одним окремим питанням є те, що суто державного капіталізму
сьогодні не існує майже ніде в світі, окрім поодиноких випадків типу КНДР і в
жодній країні не передбачається встановлення подібних режимів, а тим більше у
якості перепони справжній соціальній революції. Комунізм помер. Відтак
педалювання антикомунізму в наш час, коли його актуальність дорівнює нулю, є
поширеним способом виправдання і захисту панівної сьогодні системи
приватногосподарського капіталізму, тобто слугує інтересам реакції і не може
сприйматись нами без іронічної посмішки.
Революційний
соціалізм
Раніше ми вже відзначали, що наша
ідеологія має назву революційного соціал-націоналізму, що являє собою поєднання
ідей визвольного націоналізму і революційного соціалізму. Наш соціалізм складає
альтернативу як приватногосподарському, так і державному капіталізму.
Антикапіталістична революція знищить приватну власність, тобто усуне
експлуатацію людини людиною, ліквідує ринкову економіку, запровадить суспільну
власність на засоби виробництва і подолає протилежності у поділі праці. Не
тільки продукти виробництва, але і його планування та керівництво будуть
належати працюючим масам. Для цього треба усуспільнити як засоби виробництва,
так і владу. Довершена націократія реалізується лише як пряме народовладдя –
єдино можливий спосіб здійснити народний суверенітет, а значить і саму ідею
нації. Буржуазна держава має бути ліквідована на користь соціал-національної
трудової республіки, де рішення приймають самі громадяни, без посередництва
жодної «політичної еліти». Всі депутати мусять контролюватись виборцями і
підпорядковуватись імперативному мандату – наказу виборців, в разі порушення
якого депутати легко відкликаються виборцями. Разом із буржуазною державою і
власністю впаде не лише визиск та нерівність, але також скінчиться доба
вимирання і деградації. Озброєний народ, якому належить вся влада в країні, вже
ніколи не допустить толерантності відносно осіб і явищ, які хочуть його
знищення та занепаду, але сьогодні почувають себе безпечно під захистом
репресивного апарату класової держави.
Суспільна власність і пряме
народовладдя – принципи які дозволяють нам казати про Третій шлях між
ліберальною і комуністичною моделями, між приватногосподарським і державним
капіталізмом, і головне дозволяють казати про створення нації – самоврядного
народу у справедливому безкласовому суспільстві.
Автономний Опір
Немає коментарів:
Дописати коментар