Дуже цікаві результати свіжих соцопитувань — у акціях
протесту готові взяти участь 28,5% українців. Натомість у липні 2004, за чотири
місяці до Майдану, таких набиралося тільки 18%. Пригадую, як у той час збирав
підписи за Ющенка — дві третини мешканців або лаялися “Усі вони, гади,
однакові”, або безнадійно казали “Все одно переможе Янукович”. І це в Сумах, де
у третьому турі виборів Президента за “помаранчевого” кандидата проголосували
85% громадян.
Не менш промовиста динаміка — у порівнянні з жовтнем
минулого року кількість готових захищати свої права зросла на 6%. Жодних
підстав для зміни тенденції немає — насувається економічна й фінансова криза,
бюджет тріщить по швах, слід віддавати рекордні борги, газ не подешевшає і нема
джерел зовнішніх запозичень — у Віктора Федоровича сумне обличчя, йому ніхто
грошей не дасть.
Ще цікавіше співставити відсоток невдоволених з
рейтингами партій і політиків. На парламентських виборах влада з тріском
програла — навіть якщо приплюсувати Партії регіонів результат КПУ, опозиція
перемогла 50:43. Якщо ж врахувати, що комуністів підтримали ті, хто ненавидить
“бендеровцев”, проте й регіоналів не любить, опозиційний гандикап стає ще
суттєвішим.
На президентських виборах “біло-синіх” не врятують
мажоритарні округи чи тушки-”самовисуванці”. Навіть якщо усі опозиційні лідери
вирішать балотуватися і дробитимуть голоси, Янукович не має шансів виграти в
першому турі — а в другому на нього чекає Кличко або Яценюк і поразка без
варіантів. Як не парадоксально, владі могло б зіграти на руку звільнення
Тимошенко, однак можна не сумніватися, що “проффесіонали” й далі наступатимуть
на граблі — допустивши стратегічну помилку з її ув'язненням, вони лише поглиблюють
цей промах.
Сумарна перевага опозиціонерів над Януковичем і
«примкнувшим к нему» Симоненком — 40:26. Не слід забувати, що це проміжне
опитування — коли настане час вибору, більшість невизначених скоріше
проголосують проти влади. Теоретично можна сподіватися на зручний спаринг з
Тягнибоком, розігравши сценарій 1999 року “стабільний господарник проти
екстреміста”. Але по-перше, наразі вихід лідера “Свободи” до вирішального
раунду малоймовірний, а по-друге, достатньо йому підкоригувати риторику (ознаки
чого є вже зараз), і гарант поступиться навіть націоналісту — розрив невеликий.
Тож не дивно, що почастішали розмови про форс-мажорні
варіанти — від приєднання до Митного союзу (хоча б у "асоційованому"
статусі), псевдо-референдуму і виборів Президента у Верховній Раді до
надзвичайного стану, силового розгону мітингів і масових репресій проти
активістів. Але цим влада лише погіршить своє становище, як не поліпшила його
посадкою Тимошенко й Луценка чи беркутівським «бєспрєдєлом» — при такому
захмарному рівні негативу кількість неминуче переросте у якість. Почати війну,
не маючи надійної опори у двох третинах областей і, що найважливіше, у столиці
— так, спершу бліцкриг може мати успіх. Однак завершиться він штурмом
межигірського бункера.
Костянтин ЄЛІШЕВИЧ
Немає коментарів:
Дописати коментар