Останнім часом побільшало різного роду публікацій та
виступів, що стосуються галицької теми. На думку багатьох експертів, це може
свідчити лише про бажання окремих політичних сил поділити, а ще краще -
нейтралізувати патріотично налаштованих мешканців нашого краю. З іншого боку,
для решти українців галичан намагаються виставити такими собі маргіналами,
котрі нібито намагаються нав’язати власне бачення майбутнього держави усім
іншим. Апогей цієї пропаганди - створення образу галичанина як такого собі
фашиста, котрий насправді ніколи не був щирим українцем.
Наразі для широкого загалу залишається незрозумілим,
які саме сили представляють прихильники галицької “окремішності”? А поки
невідомо, хто розповсюджує ті чи інші ідеї, важко спрогнозувати, для чого вони
це роблять.
Зауважимо, що байки про галичан, котрі буцімто
страшенно відрізняються від донеччан, кримчаків чи одеситів, уже достатньо
довго та методично розповідає один з найпопулярніших регіональних телеканалів
ZIK. А судячи з того, що досі ніхто з представників правоохоронних структур так
і не спромігся висунути телеведучому Остапу Дроздову звинувачення у пропаганді
сепаратизму, представники нинішньої центральної влади не бачать “нічого
страшного” у його “проповідях”.
Щоправда, на перший погляд, може скластися враження,
що ідея галицької окремішності зародилася сама по собі як відповідь на
русифікацію, яка іде зі сходу. Якщо це дійсно так, то чому отим
галичанам-патріотам не висунути, наприклад, ідею об’єднання Галичини? Адже десь
половина галицьких земель за рішенням Сталіна залишилася під владою Польші. Але
ні. Про це ніхто навіть не згадує.
Між іншим, об’єднання Галичини цілком мирно і на
законних підставах могло би відбутися в процесі Євроінтеграції. Тоді б
утворився єдиний простір від Донбасу до Британських островів, а загроза
чергової москализації України могла б зникнути назавжди. Та тут - знову “ні”.
Галичанам якщо і пропонують йти до Європи, то перед тим - відокремитися від
решти України. При цьому дивним чином “забувають” нагадати, що так у сучасному
світі можна досягнути, у кращому разі, лише створення власної квазі-держави.
Тобто, такого собі чергового “Придністров’я” - ще одної “чорної діри” Європи,
яка насправді нікого не цікавить та в якій громядяни виживають на 10 доларів в
місяць.
І ось на тлі оцих ідей розповсюджуються створені ще за
часів СРСР стереотипи, які насправді не мають нічого спільного з реальністю.
Наприклад, що галичани - це “не зовсім українці”. Чому? Виявляється тому, що
галицький діалект дещо відрізняється від української літературної мови.
Даруйте, але будь-який фаховий мовознавець скаже, що
саме наявність діалекту у тій чи інщій місцині і свідчить про давню
приналежність етнічних груп до цілого народу.
Далі - ще один міф про те, нібито галичани -
споконвічно селянська нація. А міста для нас буцімто збудувала радянська влада.
Примітивність та недолугість цієї тези спростовується
уже за кілька секунд: вік галицьких міст, починаючи від Львова і закінчуючи
більшістю районних центрів, - на 300-600 років більше, ніж урбанізованих
Донецька, Луганська, Одеси чи Харкова. На відміну від східних “мегаполісів”,
котрі будувалися навколо великих заводів і насправді являють собою лише
гігантські робітничі селища, в Галичині міста ще за часів середньовіччя мали
власне самоуправління і користувалися Магдебурзьким правом. Тож саме тут, а не
там формувалася українська міська культура. Інша справа, що з нею потім зробили
московські загарбники.
Втім, подібні байки також чомусь не бентежать
новоявлених галицьких “патріотів”. В унісон з прокремлівськими пропагандистами
вони висловлюють обурення з приводу діяльності якихось неіснуючих фашистів та
роблять ще багато для того, аби якнайдалі відсунути мешканців нашого краю від
загальноукраїнських процесів, розчищаючи, таким чином, дорогу прихильникам
Митного союзу. Питання, на кого ж вони справді працюють, у такій ситуації
видається риторичним.
Василь Іванців
Немає коментарів:
Дописати коментар