Неповторність жахіть ХХ сторіччя
у нас прийнято пов’язувати з євроінтеграційними перспективами України: із
наближенням до часу Х нібито щезає контекст виживання й утверджується
повноцінне буття народу. Як відомо, на ідентичність тієї частини сучасної Європи,
яка входить до складу ЄС, істотний вплив мала Велика французька революція кінця
XVIII століття та її ідеали: рівність, братерство, свобода. Однак життя завжди
має більше шансів, якщо свобода узгоджується з правдою. А шлях до правди ще
треба пройти не тільки українцям, тим паче, якщо ця правда є одним з ключів до
усвідомлення механізмів масового вбивства в наступні після згаданої революції
епохи.
Першим геноцидом, який спланувала
і здійснила державна влада, історики
визнають винищення вірмен 1915 року. З поля зору випадає Вандея — невеликий
департамент на заході Франції. Між літом 1793 року та весною 1794 року
французькі революціонери знищили тут 200 тис. людей (за іншими даними — до 500
тис. осіб). За наказом Комітету громадського порятунку слід було винищити
вандейців, насамперед жінок та дітей (останніх вважали майбутніми носіями
пам’яті), а також швидко депортувати тих, кого не вбито. Вандею потрібно було
спалити і знищити, аби стала пусткою. Як пише французький дослідник цієї
трагедії Рейнольд Сешер, йшлося про те, щоб винищити людей, стерти з карти
регіон, який був глибоко католицьким і єдиний став на захист короля та
священиків під час Французької революції. Рішення про винищення, згідно з
документами від серпня 1793 року, офіційно видали найвищі державні органи. У
наказі Робесп’єра (одного з фактичних керівників Комітету громадського
порятунку) для генерала Тюрро сказано: «Здійснити екстермінації всіх повстанців
до останньої людини, спалити їхні ферми, розчавити тих боягузів, як бліх,
знищити тих огидних вандейців». З латинської мови exterminatio— означає
докорінне знищення, винищення біологічних видів, народів, етнічних чи
релігійних груп.
Уже в ХХ сторіччі Вандея стала
одержимістю багатьох злочинців. 1917 року Ленін заявив: «Ми повинні екстермінувати
козаків. Це — наша Вандея». Два роки по тому для цього утворено Комітет у
справах повного знищення козаків. Одну зі своїх відпусток Ленін провів у…
Вандеї і навіть купив там будинок, аби на місці вивчати технологію масового
винищення. Вандейську практику застосовано у 1932-1933 роках в Україні.
Вожді Французької революції
казали: «Мусимо це приховати, якщо знищимо вандейців, то звалимо на них
провину». Разом з успадкуванням ідеалів революції сучасна Франція перейняла
потребу замовчувати злочини революціонерів. У підручниках з історії Вандейську
трагедію потрактовано як епізод громадянської війни. Відомий французький
історик та публіцист Стефан Куртуа зауважує, що робесп’єрівським історикам було
наказано дбати про поширення національної амнезії щодо злочинів у Вандеї. До
сьогодні на цю тему накладено табу в університетах. Коли Рейнольд Сешер вперше
у своїй науковій праці про війну у Вандеї вжив слово «етноцид» та
«екстермінація», його звільнили з Сорбони. Науковця пробували шантажувати і
змушували зректися своїх доказів. В інтерв’ю польській пресі Р. Cешер сказав
таке: «Мою родину переслідували, шантажували по телефону. Знаю, що громадським
медіа і державному телебаченню заборонено запрошувати мене на програми. Мене
запрошували лише католицькі станції. Одного разу мене запросив портал тижневика
L’Express».
Шість років тому міністерство
культури Франції відмовилося стерти з Тріумфальної Арки в Парижі прізвища
виконавців наказу Ропесп’єра — генералів Тюрро і д’Амі. Сьогодні у Франції
сотні вулиць, інституцій, шкіл носять ім’я Робесп’єра та згадуваних генералів-злочинців…
Проте незаангажовані в
революційну апологетику дослідники вандейського терпіння констатують, що
сьогодні вищенаведені факти трансформують ідеали революції до такого варіанту:
рівність, братерство, брехня. Декларована свобода без правди веде до залежності
й знищення — і самої себе, і, як вчить вандейський досвід, масового знищення
теж.
У листі до приятеля-журналіста
Олегаріо Гонсалез де Кардедал писав, що криза перестає бути кризою, якщо
з’ясовані джерела кризи… Стосовно національної трагедії ця формула, звісно, не
спрацьовує — трагедія залишається трагедією попри встановлені мотиви авторів
масового вбивства. Оскільки зло зазвичай персоналізоване, тобто зароджується у
свідомості людини, називати катів треба поіменно, як і тих, хто не тільки
винищив мільйони людей, а, що важливо, започаткував та обґрунтував геноциди. В
Україні це, зокрема, Лазар Каганович та Йосип Сталін… Їхні злочини оригінальні,
однак у почерку цих злочинців є щось таке, що дає право називати їх «вдячними
учнями».
Тарас ЛИЛЬО
Немає коментарів:
Дописати коментар