Розглянемо питання на прикладі
Росії, де, згідно соцопитуванням, більша частина населення вважає трудових
мігрантів (серед яких 2 мільйони українських гастарбайтерів) винними у таких
проблемах як злочинність, безробіття і руйнування культури [1]. Тисячі росіян
збираються на імперсько-шовіністичні демонстрації на кшталт “Русского марша”,
який цього року відвідали 15 тисяч громадян в одній тільки Москві і проходять
вони великою мірою під антимігрантськими гаслами.
При цьому авторитарний і
капіталістичний устрій суспільства (що ним викликана зокрема і масова міграція)
не викликає заперечень ані в широких масах, ані в мігрантофобських політичних
силах. Володимир Путін впевнено перемагає на виборах, антивладні протести не
набирають критичної маси, а на ксенофобних маршах відсутня не тільки
антисистемна, але і антирежимна риторика. Це й не дивно, адже міф про те, що “у
всьому винні мігранти” створює і підживлює держава та капітал, для того щоб
відволікати народ від інших, насправді кореневих проблем суспільства, головною
з яких є саме існування держави і капіталу. Якщо не зважати на малодоказові, з
статистичної точки зору, “польових досліджень”, що існують дуже різні і прямо
протилежні, то мігрантофоби посилаються найбільше на заяви чиновників, де
фігурують ті чи інші статистичні дані, які створюють відповідні міфи.
Однак ці міфи розкриваються при
більш уважному погляді на статистику. Так, представники МВС і столичної мерії,
плутаючись у цифрах, розповідають громадськості, що мігранти винні ледь не в
половині злочинів. А потім в ФМС виявляється і в МВС підверджується , що
насправді на долю мігрантів припадає лише 3,7% злочинів [2]. Звісно, населенню
жодної країни не потрібні “додаткові” злочинці і тому подібні елементи, проте
зазначені цифри явно не відповідають здійнятій в російському суспільстві
антимігрантській істерії. Не кажучи вже про те, що наївно сподіватись на
вирішення цих проблем при капіталізмі.
Більшість людей, які виступають
проти міграції як глобального явища, що загрожує великою зміною етнічного складу
їхніх рідних країв, нажаль досі не можуть зрозуміти, що саме капіталістична
система господарювання призвела до глобалізму і централізації, які викликають
нерівномірність економічного розвитку і рівня життя в різних кутках світу, а
відтак постійний рух населення з одних регіонів до інших, з околиць до столиць,
з колоній до метрополій, з периферії до центру. Не дивно, що в умовах сучасного
неоліберального суспільства це призводить до зростання міжетнічних конфліктів.
З цього логічно виходить, що з
одного боку знищення капіталізму послабить міграцію до рівня, який позбавить
ксенофобів всякої соціальної бази, а з іншого боку стає ясно, що скільки б
ксенофоби не боролись проти мігрантів, вони не зможуть зупинити міграцію, адже
лишаються причини, що її породжують, а саме капіталістична система
господарювання. Для того, щоб знищити цю систему, ксенофобські ідеї також є
абсолютно непридатними, бо досягти успіху в боротьбі проти капіталізму можна
тільки в спільній боротьбі представників всіх національностей світу і кожної
окремої країни. Таким чином навіть шлях до подолання проблеми міграції, від
якої відчувають незручності як мігранти, так і місцеві, лежить через
міжнаціональну солідарність.
Досить влучно з цього приводу
висловився російський соціолог Олександр Тарасов: “Соціальну напругу потрібно
кудись транслювати. Якщо її не транслювати на таких самих знедолених або
частково знедолених як ви самі, але одночасно таких, що чимось від вас
вирізняються (кольором шкіри, національністю, віросповіданням), то абсолютно
очевидно, що ця соціальна напруга транслюватиметься, тобто буде орієнтована
проти панівної еліти, начальства. Будуть бити не негрів, будуть громити будівлю
місцевої адміністрації. Будуть виникати не фашистські організації, а
соціалістичні, в тому числі радикальні, які вбивають банкірів, міністрів,
високих воєначальників, вищих поліцейських. Ось міністри, банкіри, великі
чиновники ні в якому разі не зацікавлені в цьому. А від того, що на вулиці
вб’ють якогось негра або якогось азербайджанця їм ні тепло ні холодно” [4].
Саме тому російський уряд (і не лише російський) проводить політику загравання
з усілякими ксенофобськими організаціями і рухами. Вони уряду вигідні.
Може виникнути запитання: як
оцінювати ті політичні сили і людей, які поєднують антисистемну і антивладну
риторику із виступами проти мігрантів або проти якихось інших національностей?
Відповідь ясна. Вони однозначно грають на руку начальникам і багатіям. Адже
мета останніх не обмежується тим, щоб переорієнтувати людей на боротьбу в
хибному напрямку. Вони також прагнуть пересварити працюючі маси за різними
ознаками. Ці ознаки можуть бути найрізноманітнішими – релігія, культура, мова,
раса, національність, укоріненість – все, що стає засобом в досягненні мети,
коли трудівник воює проти трудівника, а їхній визискувач в спокої потирає руки.
Як працює ця схема в Україні, ми
добре знаємо по штучному нагнітанню ненависті між російськомовними і
україномовними. Тоді як в Росії більш витребуваним для буржуазії є розпалювання
ворожнечі між корінними і мігрантами. Різні методи, але єдина мета. Колись в
США бізнесмени радили менеджерам для запобігання робітничим страйкам створювати
багатонаціональні трудові колективи, щоб робітники билися між собою, замість
того, щоб об’єднатись і разом битись проти буржуа. Капіталістам вдавалось
досягти цього, поки робітники різного походження не зрозуміли суті проблеми.
Також вони зрозуміли, що ксенофобія зазвичай є взаємною. Як корінні, білі чи
англосакси ненавидили мігрантів, чорних чи ірландців, так і останні ненавидили
перших. Такі погляди є серед представників всіх національностей, тому проблема
не могла бути вирішена як шляхом терпіння чужого шовінізму, що пропонують
сьогодні прихильники концепції “толерантності”, так і негласної підтримки
власного, що роблять різноманітні соціал-шовіністи. Виходом стало те, що
робітники США старих поколінь припинили толерувати будь-яку ксенофобію і
шовінізм, як в чужих, так і в своїх лавах, внаслідок чого створили потужний
робітничий рух, одним із результатів діяльності якого став Першотравень – свято
боротьби, яке ми відзначаємо щороку в пам’ять про повстання багатонаціонального
класу американських трудящих у травні 1886-го.
Отже, ксенофобія вигідна тільки визискувачам,
що самі належать до різних національностей, виступають проти трудящих
об’єднаним інтернаціональним фронтом і прагнуть недопустити, щоб трудящі
створили подібний фронт проти них, бо тільки він може здійснити революцію. Що,
в такому випадку, є вигідним трудівникам всіх національностей і країн? Про це
добре написала наша революційна письменниця Леся Українка:
“Свідомі свого стану робітники не
повинні вважати на те, хто з них до якої віри чи народу належить
(робітник-німець, наприклад, не повинен вважати себе ліпшим від поляка, поляк
від москаля, москаль від українця і т.д.), а повинні триматися спільно,
одностайно, бо у всіх у них один ворог – стан багачів, капіталістів, що
користає з робітницької праці. Тим-то повинні бути для кожного робітника
святими сі слова: Робітники з усіх країн, єднайтесь! Бо тільки тоді робітницька
воля стане міцно, коли вона по всіх краях буде однакова, коли ніхто не могтиме
прийти збоку і зруйнувати її” [3].
Примітки:
2. http://www.dw.de/
эксперты-высокий-уровень-преступности-среди-мигрантов-в-россии-это-миф/a-15305623-1
3. http://www.l-ukrainka.name/uk/Publicistics/VidVporjadchyka.html
Немає коментарів:
Дописати коментар