ХТО СВОЄ НЕ ШАНУЄ – ТИМ ВОРОГ КЕРУЄ!

23 Фєвраля (саме фєвраля, а не лютого), згідно з Декретом В. Ульянова (Лєніна) почалося формування «Рабочє-крєстьянской красной армії – РККА» – збройних сил Россійской совєтской фєдєратівной социалістічєской рєспублікі – РСФСР.

Ось витяг з Декрету «від 15 января 1918 года: Советъ Народныхъ Комиссаровъ постановляетъ: организовать новую армiю подъ названiемъ “Рабоче-Крестьянская Красная Армiя”, на следующихъ основанiяхъ:

……………………………………………………………………………

2) Доступъ въ ея ряды открытъ для всехъ гражданъ Россiйской Республики не моложе 18 летъ. Въ Красную Армiю поступаетъ каждый, кто готовъ отдать свои силы, свою жизнь для защиты завоеванной Октябрьской Революции, и власти Советовъ и социализма (акцентування наше, орфографія збережена – В. С.)».

«Красная армія», виконуючи політичне замовлення лєніних-троцьких, залишила  червоний – кривавий слід, сіючи ненависть і пожинаючи смерть, на всіх територіях, окупованих попереднім втіленням імперії, зокрема й на українській землі. Встановлювала шляхом терору диктатуру російського «пролетаріату», а практично відновлювала «Росію – тюрму народів» (фразеологізм маркіза де Кюстіна) в її колишніх імперських межах. Тому в сучасній РФ, котра проголошує себе спадкоємницею Россійской Імперії – ця дата є державним «праздніком» «Защітніка Отєчєства». Хоча красноармійські гасла: «експропріація і колективізація» та «грабуй, награбоване!» ніяк не в’яжуться із захисними функціями, але враховуючи роль захисту імперських інтересів – усе стає на свої місця. Утім, за якою логікою, питається, день створення чужинської окупаційної армії повинен бути святковим для українців? Чи символом вдячності «За набої в стінах Софії» (Є. Маланюк), чи за мільйони вбитих і закатованих українців,  мільйони ж виселених із прабатьківських земель і висланих до Сибіру, а ще мільйони й мільйони закріпачених, чи за тисячі цинкових домовин правонаступниці РККА?

Зрозуміло, що виховане в імперській системі координат керівництво України останніх двадцяти літ ностальгічно плекає «цінності» своєї «Родіни». Тому й вигадало «День захисника вітчизни», прив’язавши його до фактично «Дня защитника завоеванной Октябрьской Революциі, и власти

Совѣтовъ и соціализма».

Але більшість українців, котрі свого часу проголосували за національну самостійність України, і ті, хто народився вже в незалежній державі, кладучи руку на серце при виконанні національного Славня і співаючи: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду!» –чому забувають, що «Свято української зброї» – 14 Жовтня на Покрову, а не 23 Фєвраля? Чи не відають, що та ж українська свобода здобувалася зокрема  і в боях проти більшовицької Красної армії, день створення якої празнують? Чи не таким же нонсенсом виглядало б рішення, скажімо, Любецького з’їзду руських князів 1097 року, якби вони постановили на державному рівні святкувати День створення ворожого половецького війська?

Гадаю, багатьом варто визначитись, яка ж країна є для них Батьківщиною.

Віктор СЕРДУЛЕЦЬ

P. S. 23 лютого 1169 року князем Андрієм Суздальським разом із волзькими булгарами було захоплено, розграбовано і спалено Київ. Сплюндровано Києво-Печерську та інші Лаври, вивезено до Суздаля книги, ікони тощо. Одну з викрадених Київських святинь – ікону Божої Матері Вишгородської було перевезено до Володимира на Клязьмі і перейменовано на Володимирську.

На світлині: красноармійці. Пропоную уважніше придивитися до облич так званих «співвітчизників».

Джерело: http://www.banderivets.org.ua/hto-svoye-ne-shanuye-tym-vorog-keruye.html