« Давайте врешті викорінимо з
України взагалі все українське»--от так я зрозуміла пасаж Чечетова про
вишиванки.
Не здивувалась, що ще від нього
чекати, роздратування викликало хіба бажання влізти у приватне життя людей, хай
і депутатів.
Вказувати дорослим людям що, куди
і як одягати на себе--це, здається, верх нетактовності.. Але виникла дискусія,
сама поява якої вже для мене є образлива! Панове! Вишиванка для українця—не
просто сорочка, вишита хрестиком!!! Вишиванка завжди була чи не єдиним
інструментом національної ідентичності, останнім аргументом! Коли нищилась
українська культура, а письменників, художників засилали в табори і просто
вбивали. Коли заборонялися найкращі взірці української культури, а книги
вилучались із бібліотек. Коли на одне, наприклад, місто Харків в кінці 70-х
була одна українська школа, а люди, коли чули українську мову, зупинялися, як
вкопані. І тоді, все одно усвідомлення себе частиною українського народу
проростало, як трава крізь асфальт. І тоді молода людина запитувала себе: «Хто
я? Хто мої предки? Що було раніше на моїй землі? Яка моя історія? Чому вона
така? Як я можу це захистити і зберегти..?».
Це було не так давно і цей же
механізм діє і зараз.. І це будь де: на вулиці, у фан-зоні футбольного матчу, і
навіть, у парламенті!
Люди можуть навіть не знати
української мови , але одягають вишиванку, аби показати: «Я звідси, я українець
і люблю своє і зберігатиму його! Я хочу, аби люди навколо це бачили і якщо
треба, ставали поряд зі мною!» .. І це, врешті, не національний костюм, про що
заповзялись говорити, це ж не віночки з шароварами! Це так само, як називати
національним костюмом актуальні зараз індіанські прикраси «Ловець снів» із
пір’їнками чи азіатський принт «ікат», який проявився пару років тому на
європейських подіумах.
Спочатку українська музика, українські
медіа, література, мова…
«А давайте взагалі витіснимо з
України все українське, залишимо тільки сало, вареники і анекдоти про хохлів!!»
Так ви хочете???
Марічка Бурмака
Немає коментарів:
Дописати коментар