Аналіз зарплат і прожиткового мінімуму пострадянських країн

Незважаючи на те, що минуло понад 20 років з моменту розвалу Союзу, рівень життя в колишніх республіках сьогодні приблизно однаковий. Це в значній мірі повинно сприяє інтеграції економік і суспільств, на відміну від того ж Євросоюзу, де між середньомісячним рівнем доходу жителя Люксембургу та Болгарії - нездоланна прірва.

Мінімальні зарплати і прожитковий мінімум

Інтеграція передбачає не тільки законодавчо-правову, ментальну і технологічну сумісність, але також схожі параметри доходів і пенсійного забезпечення населення країн об'єднання. З цим твердженням важко не погодитися. «Наздоганяючого розвитку» - яскравим прикладом є доля західної та східної об'єднаної Німеччини - може розтягнутися на багато десятиліть і не досягти своєї мети.

У країнах Митного Союзу і в Україні за станом справ на грудень 2012 року практично не відрізняються рівні мінімальних зарплат:

РФ - 4611 рублів ($ 153) 

Білорусія - 1395,0 тис. рублів ($ 160), 

Казахстан - 1395,0 тис. рублів ($ 160) 

Україна - 1134 грн. ($ 140)

Показники рівня прожиткового мінімуму демонструють ту ж тенденцію:

РФ - 6643 руб. / Місяць. ($ 220), 

Білорусія - 924,150 тис. руб. / Місяць. ($ 106), 

Казахстан - 18660 тенге ($ 124), 

Україна - 1095 грн. ($ 135)

Як бачимо, розрив у першому випадку не перевищує 20 доларів США. Правда, в Росії, в залежності від регіону, показник зарплати індексується і номінально вона більше наведеного показника. Що стосується прожиткового мінімуму, то в тій же РФ є регіони (в основному північнокавказькі республіки і області Чорнозем'я), де прожитковий мінімум нижче 5500 рублів на місяць.

«Північні» та «столичні» показники

Відомо, що в кожній країні, і наша тут не виняток, є поняття столичного життя і провінційного. Зрозуміло, що у світових столицях рівня Парижа чи Лондона, середній рівень доходів (відповідно рівень життя і споживання) вище, ніж по країні, але не в рази, як це спостерігається у нас. Наприклад, в Москві, за словами мера міста, заробітна плата досягла 50 тис. рублів (виросла за рік на 12%), що трохи менше показника Ненецького автономного округу, де зарплати вище 57 тисяч. Навіть з урахуванням індексування, цифри далекі від мінімальних показників.

В Україні розрив між середньою заробітною платою у найбіднішому регіоні - Тернопільській області - і в Києві, дворазовий - 2185 грн. ($ 269) і 4607 грн. ($ 568).

У Казахстані схоже співвідношення, але розрив на порядок більше: в Жамбилський області в місяць в середньому платять 86 330 тенге ($ 575), a в Астані - 218848 тенге ($ 1458).

А от у Білорусії рівень середньої зарплати по країні в принципі рівний, але "столичний синдром" все ж спостерігається - в Мінську зарплата вище на $ 112 (відповідно 3 740,1 тис. рублів ($ 430) і 4792,7 тис.рублей ($ 552) .

Небезпеки і перспективи

Ситуації у сфері праці в найбільших країнах колишнього СРСР, висновки: з одного боку, обнадійливі, оскільки є куди рости зарплатам і доходам, а з іншого - зберігаються побоювання, що трудові ресурси близькі до вичерпання. Продуктивність праці не зростає і не встигає за ростом зарплат. Хоча і вони у минулому році підвищувалися досить повільно, якщо порівнювати. У Росії - на 7,8% проти 10-15% у 2000-2007 роках. В Україні в півтора рази повільніше, ніж роком раніше: в середньому на 10,6% проти 16,2% в 2011 році.

Незважаючи на відносно невисокі показники безробіття по кожній країні, ситуація на ринку праці доволі напружена. Найчастіше для зростання виробництва просто недостатньо трудових ресурсів (особливо це характерно для Росії і Казахстану). Рівень безробіття - трохи вище 5%, але немає «вільного» населення, яке можна було б найняти, немає робочої сили для прискорення росту. Все менше людей шукають роботу, а вакансій стає все більше. В результаті утворюється розрив між темпами зростання зарплат і темпами зростання продуктивності праці. При зміцненні тенденції загострюється проблема конкурентоспроможності економіки.

Варто остерігатися і неконтрольованого зростання споживчого кредитування, як правило, короткострокового і дорогого. Явище особливо актуальне для Росії та України, менше для Казахстану і Білорусії. Тенденція така, що отримані кошти йдуть на поточне споживання, а це вкрай небезпечно для позичальників, більшість яких представляє незаможні верстви населення - найчастіше борги починають накопичуватися неконтрольовано, як сніжний ком.

Ну і найважливіше, як правильно зазначив Володимир Путін, «зарплата в сусідніх регіонах не повинна відрізнятися в рази». А це вже завдання інтеграції.

Юрій Тюрдьо

Джерело: http://glagol.in.ua/2013/02/19/za-dva-goda-do-evraziyskogo-soyuza-analiz-zarplat-i-prozhitochnogo-minimuma-postsovetskih-stran/