Незважаючи на те, що минуло понад 20 років з моменту
розвалу Союзу, рівень життя в колишніх республіках сьогодні приблизно
однаковий. Це в значній мірі повинно сприяє інтеграції економік і суспільств,
на відміну від того ж Євросоюзу, де між середньомісячним рівнем доходу жителя
Люксембургу та Болгарії - нездоланна прірва.
Мінімальні зарплати і прожитковий мінімум
Інтеграція передбачає не тільки законодавчо-правову,
ментальну і технологічну сумісність, але також схожі параметри доходів і
пенсійного забезпечення населення країн об'єднання. З цим твердженням важко не
погодитися. «Наздоганяючого розвитку» - яскравим прикладом є доля західної та
східної об'єднаної Німеччини - може розтягнутися на багато десятиліть і не
досягти своєї мети.
У країнах Митного Союзу і в Україні за станом справ на
грудень 2012 року практично не відрізняються рівні мінімальних зарплат:
РФ - 4611 рублів ($ 153)
Білорусія - 1395,0 тис. рублів ($ 160),
Казахстан - 1395,0 тис. рублів ($ 160)
Україна - 1134 грн. ($ 140)
Показники рівня прожиткового мінімуму демонструють ту
ж тенденцію:
РФ - 6643 руб. / Місяць. ($ 220),
Білорусія - 924,150 тис. руб. / Місяць. ($ 106),
Казахстан - 18660 тенге ($ 124),
Україна - 1095 грн. ($ 135)
Як бачимо, розрив у першому випадку не перевищує 20
доларів США. Правда, в Росії, в залежності від регіону, показник зарплати
індексується і номінально вона більше наведеного показника. Що стосується
прожиткового мінімуму, то в тій же РФ є регіони (в основному північнокавказькі
республіки і області Чорнозем'я), де прожитковий мінімум нижче 5500 рублів на
місяць.
«Північні» та «столичні» показники
Відомо, що в кожній країні, і наша тут не виняток, є
поняття столичного життя і провінційного. Зрозуміло, що у світових столицях
рівня Парижа чи Лондона, середній рівень доходів (відповідно рівень життя і
споживання) вище, ніж по країні, але не в рази, як це спостерігається у нас.
Наприклад, в Москві, за словами мера міста, заробітна плата досягла 50 тис.
рублів (виросла за рік на 12%), що трохи менше показника Ненецького автономного
округу, де зарплати вище 57 тисяч. Навіть з урахуванням індексування, цифри
далекі від мінімальних показників.
В Україні розрив між середньою заробітною платою у
найбіднішому регіоні - Тернопільській області - і в Києві, дворазовий - 2185
грн. ($ 269) і 4607 грн. ($ 568).
У Казахстані схоже співвідношення, але розрив на
порядок більше: в Жамбилський області в місяць в середньому платять 86 330
тенге ($ 575), a в Астані - 218848 тенге ($ 1458).
А от у Білорусії рівень середньої зарплати по країні в
принципі рівний, але "столичний синдром" все ж спостерігається - в
Мінську зарплата вище на $ 112 (відповідно 3 740,1 тис. рублів ($ 430) і 4792,7
тис.рублей ($ 552) .
Небезпеки і перспективи
Ситуації у сфері праці в найбільших країнах колишнього
СРСР, висновки: з одного боку, обнадійливі, оскільки є куди рости зарплатам і
доходам, а з іншого - зберігаються побоювання, що трудові ресурси близькі до
вичерпання. Продуктивність праці не зростає і не встигає за ростом зарплат.
Хоча і вони у минулому році підвищувалися досить повільно, якщо порівнювати. У
Росії - на 7,8% проти 10-15% у 2000-2007 роках. В Україні в півтора рази
повільніше, ніж роком раніше: в середньому на 10,6% проти 16,2% в 2011 році.
Незважаючи на відносно невисокі показники безробіття
по кожній країні, ситуація на ринку праці доволі напружена. Найчастіше для
зростання виробництва просто недостатньо трудових ресурсів (особливо це
характерно для Росії і Казахстану). Рівень безробіття - трохи вище 5%, але немає
«вільного» населення, яке можна було б найняти, немає робочої сили для
прискорення росту. Все менше людей шукають роботу, а вакансій стає все більше.
В результаті утворюється розрив між темпами зростання зарплат і темпами
зростання продуктивності праці. При зміцненні тенденції загострюється проблема
конкурентоспроможності економіки.
Варто остерігатися і неконтрольованого зростання
споживчого кредитування, як правило, короткострокового і дорогого. Явище
особливо актуальне для Росії та України, менше для Казахстану і Білорусії.
Тенденція така, що отримані кошти йдуть на поточне споживання, а це вкрай
небезпечно для позичальників, більшість яких представляє незаможні верстви
населення - найчастіше борги починають накопичуватися неконтрольовано, як
сніжний ком.
Ну і найважливіше, як правильно зазначив Володимир
Путін, «зарплата в сусідніх регіонах не повинна відрізнятися в рази». А це вже
завдання інтеграції.
Юрій Тюрдьо
Немає коментарів:
Дописати коментар