- Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Стаття 60. Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” -

середа, 3 жовтня 2012 р.

ОСТАННЄ СЛОВО ГАННИ СІНЬКОВОЇ (ЛИСИЦІ) НА СУДІ З ПРИВОДУ СМАЖЕННЯ ЯЄЧНІ НА ТАК ЗВАНОМУ «ВІЧНОМУ ВОГНІ». (стенограма)


 В своїй репліці я казала, що коли мене звинувачують у нарузі над пам`яттю мертвим, то держава чинить щоденно наругу над живими ветеранами. Ветерани 2-ї світової отримують мізерні пенсії (приблизно 2600 грн), з яких як мінімум 1000 грн. витрачають на ліки. Мої обидва прадіди воювали в Радянській армії. Один з них Андрій Білоконь пішов на фронт добровольцем у 17 років і у першому ж бою втратив обидві ноги. Так за радянських часів він отримував якусь взагалі смішну пенсію, бо в нього не виявилось трудового стажу. Коли потрібно було відзначати 9 травня комуністи вивозили його на мітинги. Але коли вони мали видавати йому грошову допомогу, пайки, костюми, путівки на оздоровлення, машину чи просто новий інвалідний візок, він чомусь зникав зі списків. Ще й тягали кожен рік на мед. комісії й заміряли обрубки ніг – чи бува не відросли. Хіба це не наруга?
 Ми, націоналісти, у складі товариства полтв`язнів та репресованих «Меморіал» допомагаємо ветеранові Радянської армії Борисові Васильовичу Романчуку, який, до речі, приймав участь у боях з дивізією СС «Галичина» і якого держава кинула напризволяще. Коли ми запропонували у Фейсбуці депутатові від комуністів Євгенові Царькову допомогти цьому ветеранові, він просто нас забанив.
 5-м ветеранам у Києві під телекамери видали ордери на житло, але будинок не добудували й одинокі люди залишились без житла. В Криму одиного ветерана просто викинули з квартири.
 Тому я прийшла до «Вічного вогню» смажити яєчню, щоб привернути увагу суспільства до наруги держави над ветеранами. Коли я сиділа у СІЗО, дізналася, що у Вінницькій області ветеранам видавали по 300 грн. До 9-го травня, а ввечері чиновники ходили і забирали ті гроші назад, бо вони виявляється, щось наплутали. То чи не було це наругою?
 Зі мною у камері сиділа жінка 80-ти років (дитина війни), яка вкрала собі хлібину у супермаркеті, бо не мала що їсти. Це не наруга?!
 Я раджу прокуророві, який просить ув`язнити мене на три роки за наругу посидіти три дні у камері з туберкульозниками та хворими на СНІД, бомжами та божевільними. Дякую за увагу!

Немає коментарів:

Дописати коментар