Так влаштований цей світ. Світ, в якому вклоняються і поважають або СИЛУ, або РОЗУМ. Хоча, на жаль, більше СИЛУ, аніж РОЗУМ.
Після бурхливих подій 1917 року, за допомогою терору, владу до рук отримала зграя малоосвіченого криміналітету (гімназійна або церковна освіта, в кращому випадку – закінчена, для переважної більшості царські заслання – звичайні біографічні дані). За ці, майже сто років, по суті, не змінилося нічого. Влада, як перехідний червоний прапор, передається з рук в руки інтелектуальному неліквіду. Телебачення вміло маскує «розумові здібності» тих, хто напередодні чергових парламентських виборів вистрибує із шкіри, перетворюючи виборчу кампанію на аукціон. Аукціон солодких обіцянок, марень і мрій, та продовольчих наборів зі стандартним, вже звичним, вмістом (гречка, олія, згущене молоко і т.п.). Телебачення робить дива – у Коперфільда зі сцени зникають потяги і танки, натомість в українських політиків, за допомогою монтажу, стрімко додається рівень IQ. Але, якби цим (телеефірами) все б і обмежувалось. Адже, вони мусять їздити по регіонах і в «живому» спілкуванні з потенційними виборцями доводити свій розумовий потенціал, а ось тут і виникають певні проблеми, особливо у відповідях на гострі питання. В цій ситуації немає нічого дивного, бо проффесорсько-проффесійний склад теперішньої влади (враховуючи і опозицію) нагадує ту яблуню, від якої яблука далеко не котяться. Ось вони далеко й не котяться, бо розуму не вистачає. Чого варте тільки привітання ветеранів з «Днем Перемоги». Черговий ляп «видатного письменника» сучасності.
Є на кого рівнятись. Є з кого брати приклад – з гаранта контрибуції. Контрибуції, яку платить весь український народ окупаційним кланам.
Глибока криза української національної свідомості і досі заважає багатьом, маючи очі – бачити, маючи вуха – чути, та маючи голови – думати, а не використовувати їх (голови) тільки для споживання їжі та носіння капелюхів.
Я недарма згадав події початку минулого століття. Мало що змінилося з того часу, скоріше трансформувалося, набуло інших рис, але за суттю і змістом – залишилось таким самим.
Колективізація трансформувалась в оптимізацію, зберігши головний принцип – грабуй, привласнюй та продавай народне. Приватизація, модернізація та «реформи», сприяють знищенню нації, зростанню безробіття, зростанню злочинності, корупції, зниженню рівня освіти, науки, культури, медичного та соціального забезпечення. Фальсифікується історія, фабрикуються кримінальні справи, практикується вибірковий підхід у винесенні судових рішень. Зростають ціни та тарифи. Дорожчає життя, точніше – виживання. Обласні центри перетворюються на сицилійське Палермо (вбивства крупних підприємців), або на Перл Харбор (вибухи в людних місцях). І все це відбувається під веселий спів «шансону» і звіти в стилі «а-ля п’ятирічка за два дні» мерів, губернаторів, силовиків та політиків. А попереду – вибори. А попереду – нові «шоу». А, окрім побудованих до Євро-2012 турками та німцями (маючи в Україні високий рівень безробіття) доріг, стадіонів та летовищ і рапортувати немає про що.
Влада нагадує закрите акціонерне товариство, в якому всі ключові посади узгоджені і розподілені на багато років вперед. Власне тому, на запит суспільства на нових політиків та на нові обличчя, влада з завзяттям алхіміка клонує «ярих», «радикальних», «перспективних» та «справедливих» старих-нових «опозиціонерів».
Отже, український народ має усвідомлювати, що за теперішнє електоральне поле йде запекла боротьба між окупантами та реваншистами, яких зазвичай «розливали з однієї бочки». Заручником ситуації був і залишається український народ, про який згадують тільки напередодні виборів, і якому самотужки доведеться вибиратися з тієї глибокої вигрібної ями, в яку його зіштовхнуть наслідки проведення чемпіонату та чергових виборів. Розраховувати на чиюсь сторонню допомогу, або хоча б співчуття, не варто – криза у відносинах зі світовою спільнотою наростає.
Проблему України можуть вирішити тільки українці, об’єднавшись в широкий громадсько-політичний рух, який на певний перехідний термін знівелює питання історичної несправедливості, релігійних та політичних поглядів, мовного питання (згодом ці питання, у своїй штучній постановці, втратять нагальність). А за першочергову мету поставить завдання звільнення країни від окупаційної влади, приведення до влади українських патріотів, які не на словах, а на ділі покращать життя українців. В той час, як бандити та шахраї отримають тюрми.
Для багатьох «нових облич», псевдореволюціонерів, псевдоопозиціонерів та псевдореформаторів ці вибори – останній крок на політичний ешафот. А, далі…, а далі – тільки винахід французького лікаря Жозефа Ґійотена – політична гільйотина…
Сергій Філіпенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_15.html
Після бурхливих подій 1917 року, за допомогою терору, владу до рук отримала зграя малоосвіченого криміналітету (гімназійна або церковна освіта, в кращому випадку – закінчена, для переважної більшості царські заслання – звичайні біографічні дані). За ці, майже сто років, по суті, не змінилося нічого. Влада, як перехідний червоний прапор, передається з рук в руки інтелектуальному неліквіду. Телебачення вміло маскує «розумові здібності» тих, хто напередодні чергових парламентських виборів вистрибує із шкіри, перетворюючи виборчу кампанію на аукціон. Аукціон солодких обіцянок, марень і мрій, та продовольчих наборів зі стандартним, вже звичним, вмістом (гречка, олія, згущене молоко і т.п.). Телебачення робить дива – у Коперфільда зі сцени зникають потяги і танки, натомість в українських політиків, за допомогою монтажу, стрімко додається рівень IQ. Але, якби цим (телеефірами) все б і обмежувалось. Адже, вони мусять їздити по регіонах і в «живому» спілкуванні з потенційними виборцями доводити свій розумовий потенціал, а ось тут і виникають певні проблеми, особливо у відповідях на гострі питання. В цій ситуації немає нічого дивного, бо проффесорсько-проффесійний склад теперішньої влади (враховуючи і опозицію) нагадує ту яблуню, від якої яблука далеко не котяться. Ось вони далеко й не котяться, бо розуму не вистачає. Чого варте тільки привітання ветеранів з «Днем Перемоги». Черговий ляп «видатного письменника» сучасності.
Є на кого рівнятись. Є з кого брати приклад – з гаранта контрибуції. Контрибуції, яку платить весь український народ окупаційним кланам.
Глибока криза української національної свідомості і досі заважає багатьом, маючи очі – бачити, маючи вуха – чути, та маючи голови – думати, а не використовувати їх (голови) тільки для споживання їжі та носіння капелюхів.
Я недарма згадав події початку минулого століття. Мало що змінилося з того часу, скоріше трансформувалося, набуло інших рис, але за суттю і змістом – залишилось таким самим.
Колективізація трансформувалась в оптимізацію, зберігши головний принцип – грабуй, привласнюй та продавай народне. Приватизація, модернізація та «реформи», сприяють знищенню нації, зростанню безробіття, зростанню злочинності, корупції, зниженню рівня освіти, науки, культури, медичного та соціального забезпечення. Фальсифікується історія, фабрикуються кримінальні справи, практикується вибірковий підхід у винесенні судових рішень. Зростають ціни та тарифи. Дорожчає життя, точніше – виживання. Обласні центри перетворюються на сицилійське Палермо (вбивства крупних підприємців), або на Перл Харбор (вибухи в людних місцях). І все це відбувається під веселий спів «шансону» і звіти в стилі «а-ля п’ятирічка за два дні» мерів, губернаторів, силовиків та політиків. А попереду – вибори. А попереду – нові «шоу». А, окрім побудованих до Євро-2012 турками та німцями (маючи в Україні високий рівень безробіття) доріг, стадіонів та летовищ і рапортувати немає про що.
Влада нагадує закрите акціонерне товариство, в якому всі ключові посади узгоджені і розподілені на багато років вперед. Власне тому, на запит суспільства на нових політиків та на нові обличчя, влада з завзяттям алхіміка клонує «ярих», «радикальних», «перспективних» та «справедливих» старих-нових «опозиціонерів».
Отже, український народ має усвідомлювати, що за теперішнє електоральне поле йде запекла боротьба між окупантами та реваншистами, яких зазвичай «розливали з однієї бочки». Заручником ситуації був і залишається український народ, про який згадують тільки напередодні виборів, і якому самотужки доведеться вибиратися з тієї глибокої вигрібної ями, в яку його зіштовхнуть наслідки проведення чемпіонату та чергових виборів. Розраховувати на чиюсь сторонню допомогу, або хоча б співчуття, не варто – криза у відносинах зі світовою спільнотою наростає.
Проблему України можуть вирішити тільки українці, об’єднавшись в широкий громадсько-політичний рух, який на певний перехідний термін знівелює питання історичної несправедливості, релігійних та політичних поглядів, мовного питання (згодом ці питання, у своїй штучній постановці, втратять нагальність). А за першочергову мету поставить завдання звільнення країни від окупаційної влади, приведення до влади українських патріотів, які не на словах, а на ділі покращать життя українців. В той час, як бандити та шахраї отримають тюрми.
Для багатьох «нових облич», псевдореволюціонерів, псевдоопозиціонерів та псевдореформаторів ці вибори – останній крок на політичний ешафот. А, далі…, а далі – тільки винахід французького лікаря Жозефа Ґійотена – політична гільйотина…
Сергій Філіпенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_15.html
Немає коментарів:
Дописати коментар