Хочу розповісти вам про сучасну ситуацію в Збройних Силах України. Більше всього мене вразив прийом новобранців та ставлення до них саме офіцерського складу, а не «традиційна» вже ситуація з «дідівщиною».
Розпочну з того моменту, як я потрапив на призовний пункт обласного військкомату. До юнаків, які ще не прийняли присягу ставились, як до ганчір`я. Хоча таке ставлення до нас було з боку солдатів, та хочу звернути увагу на те, що офіцери на це просто «заплющували очі». Нас розмістили в казармі, де ми спали одягнені на дерев’яних ліжках, у яких замість подушок були дерев’яні помости. Вранці ми повинні були мити підлогу та підмітати, хоча цю роботу мали б виконувати днювальні роти. Коли нас нагодували супом, в якому крім двох основних інгредієнтів – води та трохи макаронів, були ще дві картоплини, ми пішли до призовної комісії, яка нас оглядала. З боку офіцерів було принизливе відношення до юнаків, і зверхнє ставлення до майбутніх солдатів.
Коли ми приїхали потягом до військової частини, і йшли всі гуртом до неї, то нам назустріч йшов взвод майбутніх однополчан. Побачивши нас, і зрозумівши, що ми новобранці, вони нас почали залякувати погрозливими фразами, на зразок «вішайтесь – вам гаплик», «я вас згною» і т. д.
Потім, уже в самій частині, мене вразило ставлення офіцерів до солдат. Це виявилось вже під час видачі нам військового одягу. Нас вишикували перед речовим складом, де ми по черзі заходили отримувати форму. Коли мені дали шапку, то вона мені була добряче великою, що навіть трохи закривала очі. Я повідомив про це прапорщика. У відповідь він стукнув мене по голові так, що шапка налізла мені на очі, і сказав, що так краще. Далі видали штани та кітель, потім берци (черевики), які булі мені на два розміри меншими. Про що я, звичайно, сказав, та це нікого не хвилювало.
Після видачі новим військовослужбовцям одягу, нас повели до автобуса «Богдан», щоб перевезти до польового батальйону цієї частини, в якому у нас мав проходити «курс молодого бійця». Хочу сказати, що автобус розрахований на 18 сидячих місць, а нас було близько сорока чоловік. То ж нам довелося моститись майже один на одного. Їхали ми приблизно одну годину, а коли прибули на місце, вийшли та вишикувались, то помітили, що один з новобранців знепритомнів, а іншого знудило.
Ось такий «теплий» прийом влаштували нам у військовій частині. На що чекати далі, я на той момент уже приблизно зрозумів.
Віталій Солдатенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_4686.html
Розпочну з того моменту, як я потрапив на призовний пункт обласного військкомату. До юнаків, які ще не прийняли присягу ставились, як до ганчір`я. Хоча таке ставлення до нас було з боку солдатів, та хочу звернути увагу на те, що офіцери на це просто «заплющували очі». Нас розмістили в казармі, де ми спали одягнені на дерев’яних ліжках, у яких замість подушок були дерев’яні помости. Вранці ми повинні були мити підлогу та підмітати, хоча цю роботу мали б виконувати днювальні роти. Коли нас нагодували супом, в якому крім двох основних інгредієнтів – води та трохи макаронів, були ще дві картоплини, ми пішли до призовної комісії, яка нас оглядала. З боку офіцерів було принизливе відношення до юнаків, і зверхнє ставлення до майбутніх солдатів.
Коли ми приїхали потягом до військової частини, і йшли всі гуртом до неї, то нам назустріч йшов взвод майбутніх однополчан. Побачивши нас, і зрозумівши, що ми новобранці, вони нас почали залякувати погрозливими фразами, на зразок «вішайтесь – вам гаплик», «я вас згною» і т. д.
Потім, уже в самій частині, мене вразило ставлення офіцерів до солдат. Це виявилось вже під час видачі нам військового одягу. Нас вишикували перед речовим складом, де ми по черзі заходили отримувати форму. Коли мені дали шапку, то вона мені була добряче великою, що навіть трохи закривала очі. Я повідомив про це прапорщика. У відповідь він стукнув мене по голові так, що шапка налізла мені на очі, і сказав, що так краще. Далі видали штани та кітель, потім берци (черевики), які булі мені на два розміри меншими. Про що я, звичайно, сказав, та це нікого не хвилювало.
Після видачі новим військовослужбовцям одягу, нас повели до автобуса «Богдан», щоб перевезти до польового батальйону цієї частини, в якому у нас мав проходити «курс молодого бійця». Хочу сказати, що автобус розрахований на 18 сидячих місць, а нас було близько сорока чоловік. То ж нам довелося моститись майже один на одного. Їхали ми приблизно одну годину, а коли прибули на місце, вийшли та вишикувались, то помітили, що один з новобранців знепритомнів, а іншого знудило.
Ось такий «теплий» прийом влаштували нам у військовій частині. На що чекати далі, я на той момент уже приблизно зрозумів.
Віталій Солдатенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/05/blog-post_4686.html
Немає коментарів:
Дописати коментар