Українське суспільство до кінця не усвідомлює, що напередодні чергових парламентських виборів країна стоїть на порозі нових, масштабних політичних спекуляцій та маніпуляцій, як з боку влади, так і опозиції. Певні ознаки їх проявів можна спостерігати вже сьогодні.
У тих, хто спить і бачить себе коханого в кріслі Верховної Ради за будь-яку ціну, назавжди зникає почуття відповідальності за надані раніше обіцянки, а також, притупляється, а потім назавжди зникає почуття сумління.
Починаються процеси, які в народі мають доволі вдало підмічену, характерну сучасній український політиці назву – «політична проституція». Політична проституція, в свою чергу, призводить до політичної імпотенції та, як наслідок, політичної кастрації.
Ознаки політичної проституції починають яскраво демонструвати деякі старі-нові політичні персоналії кон’юнктуро створюючи під себе політичні проекти з гучними назвами, заклеюючи міста країни своїми БІГ-МОРДАМИ, з незрозумілими пропозиціями глобальних економічних перетворень для «нової країни». Утворюються неприродні союзи (на час виборів, а потім хоч трава не рости), які заздалегідь приречені на розвал тому, що кожен з учасників переслідує свою особисту меркантильну мету. Хтось, напередодні виборів, залишає останній форпост, зраджуючи останні сподівання і надії більш-менш адекватних виборців, і стає частиною злочинної влади для того, щоб залишатися в «шоколаді». Дехто, виправдовуючись, говорить: «Це виправдані кроки, бо зло можна перемогти його ж методами, руйнуючи його з середини». А мені здається, що це те ж саме, що намагатися загасити пожежу легкозаймистою сумішшю, або вкраплювати в купу лайна, родзинки. З таким гасінням пожежа тільки швидше поширюватиметься, а лайно завжди залишатиметься лайном, хоч з родзинками, хоч із крем-брюле. І взагалі – як бути з тими, хто свято вірив, сподівався і докладав всіх зусиль, щоб змінити життя на краще?
Цинізм політиків вражає своєю безпринципністю та продажністю. Чергові парламентські вибори знов перетворяться на змагання грошових мішків. Ця характерна, традиційна риса збережена і у новому «Законі про вибори». Запобіжником від участі у виборчих змаганнях нових облич є грошова застава, а також безперспективність протистояння шаленим фінансовим можливостям інших учасників перегонів. Отже, наступні парламентські вибори в черговий раз матимуть ознаку «виборів без вибору», де пересічним громадянам України відведена роль констатуючих статистів, які ніяк не впливатимуть на перебіг подій.
Вже сьогодні стартову вартість виборчого округу обережно оцінюють в $ 5-8 мільйонів доларів. Але до виборів іще залишається час, який впливатиме на підвищення вартості аукціонного лоту (виборчого округу). Отже, виборчий округ, на час виборів, стає привабливим товаром, який можна купувати або продавати, як ковбасу у магазині. В тому, що виборчі округи будуть купуватись і продаватись, як квашена капуста на базарі, особисто у мене не викликає жодного сумніву – з огляду на продажність політичних повій і їхню жагу до хрустких банкнот і влади.
Кілька слів про «єдиного кандидата від опозиції». Зважаючи на амбіції одних за будь-яку ціну заповзти у парламент і на бажання інших на цьому добряче підзаробити, та на поляризацію політичних уподобань суспільства, можу уявити собі, що партія яка не користується популярністю на сході країни, або навпаки, партія яка не користується електоральною підтримкою на заході, будуть використовувати виборчі округи, як звичайний товар для продажу або для обміну, відповідно своїм заздалегідь визначеним квотам. Навіщо вкладати гроші в безперспективну справу при відсутності підтримки в певному регіоні і відсутності стовідсотково прохідної кандидатури, якщо набагато простіше на цьому заробити… мільйони… доларів. А, виборці? Та, наплювати і розтерти, головне – гроші! А, рядове членство партій? Та, начхати! Нехай бігають, агітують та пишуть звіти про виконану роботу.
В наш час ієрархічне положення статусу члена будь-якої партії визначає його наближеність до всіляких благ, а рядове членство, залишається безправним мовчазним виконавцем забаганок партійних керівників. Один з моїх друзів, процитував когось з великих: «Зірка першої величини збирає навколо себе такі самі зірки, а зірка другої величини, збирає навколо себе зірок третьої величини». Відповідно, знаючи якість сьогоднішніх політиків, яких з величезною натяжкою можна ідентифікувати як зірок другої величини, безпомилково можна визначитися з тим, яке «космічне сміття» обертається навколо їхніх орбіт і кого вони знову ведуть у політику. Хочете нових облич? Підтягнуть з резервних ешелонів. Обирайте!
Отже, сподіватися на покращення якості складу наступного парламенту – марна справа. З цього роя знову не вийде космічного корабля. Адже, очевидний факт чергового «дежавю». Все, що починається з корупції (політичної в першу чергу), має своє логічне продовження і закінчується на смітнику історії – історичній клоаці.
Сергій Філіпенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/04/blog-post_04.html
У тих, хто спить і бачить себе коханого в кріслі Верховної Ради за будь-яку ціну, назавжди зникає почуття відповідальності за надані раніше обіцянки, а також, притупляється, а потім назавжди зникає почуття сумління.
Починаються процеси, які в народі мають доволі вдало підмічену, характерну сучасній український політиці назву – «політична проституція». Політична проституція, в свою чергу, призводить до політичної імпотенції та, як наслідок, політичної кастрації.
Ознаки політичної проституції починають яскраво демонструвати деякі старі-нові політичні персоналії кон’юнктуро створюючи під себе політичні проекти з гучними назвами, заклеюючи міста країни своїми БІГ-МОРДАМИ, з незрозумілими пропозиціями глобальних економічних перетворень для «нової країни». Утворюються неприродні союзи (на час виборів, а потім хоч трава не рости), які заздалегідь приречені на розвал тому, що кожен з учасників переслідує свою особисту меркантильну мету. Хтось, напередодні виборів, залишає останній форпост, зраджуючи останні сподівання і надії більш-менш адекватних виборців, і стає частиною злочинної влади для того, щоб залишатися в «шоколаді». Дехто, виправдовуючись, говорить: «Це виправдані кроки, бо зло можна перемогти його ж методами, руйнуючи його з середини». А мені здається, що це те ж саме, що намагатися загасити пожежу легкозаймистою сумішшю, або вкраплювати в купу лайна, родзинки. З таким гасінням пожежа тільки швидше поширюватиметься, а лайно завжди залишатиметься лайном, хоч з родзинками, хоч із крем-брюле. І взагалі – як бути з тими, хто свято вірив, сподівався і докладав всіх зусиль, щоб змінити життя на краще?
Цинізм політиків вражає своєю безпринципністю та продажністю. Чергові парламентські вибори знов перетворяться на змагання грошових мішків. Ця характерна, традиційна риса збережена і у новому «Законі про вибори». Запобіжником від участі у виборчих змаганнях нових облич є грошова застава, а також безперспективність протистояння шаленим фінансовим можливостям інших учасників перегонів. Отже, наступні парламентські вибори в черговий раз матимуть ознаку «виборів без вибору», де пересічним громадянам України відведена роль констатуючих статистів, які ніяк не впливатимуть на перебіг подій.
Вже сьогодні стартову вартість виборчого округу обережно оцінюють в $ 5-8 мільйонів доларів. Але до виборів іще залишається час, який впливатиме на підвищення вартості аукціонного лоту (виборчого округу). Отже, виборчий округ, на час виборів, стає привабливим товаром, який можна купувати або продавати, як ковбасу у магазині. В тому, що виборчі округи будуть купуватись і продаватись, як квашена капуста на базарі, особисто у мене не викликає жодного сумніву – з огляду на продажність політичних повій і їхню жагу до хрустких банкнот і влади.
Кілька слів про «єдиного кандидата від опозиції». Зважаючи на амбіції одних за будь-яку ціну заповзти у парламент і на бажання інших на цьому добряче підзаробити, та на поляризацію політичних уподобань суспільства, можу уявити собі, що партія яка не користується популярністю на сході країни, або навпаки, партія яка не користується електоральною підтримкою на заході, будуть використовувати виборчі округи, як звичайний товар для продажу або для обміну, відповідно своїм заздалегідь визначеним квотам. Навіщо вкладати гроші в безперспективну справу при відсутності підтримки в певному регіоні і відсутності стовідсотково прохідної кандидатури, якщо набагато простіше на цьому заробити… мільйони… доларів. А, виборці? Та, наплювати і розтерти, головне – гроші! А, рядове членство партій? Та, начхати! Нехай бігають, агітують та пишуть звіти про виконану роботу.
В наш час ієрархічне положення статусу члена будь-якої партії визначає його наближеність до всіляких благ, а рядове членство, залишається безправним мовчазним виконавцем забаганок партійних керівників. Один з моїх друзів, процитував когось з великих: «Зірка першої величини збирає навколо себе такі самі зірки, а зірка другої величини, збирає навколо себе зірок третьої величини». Відповідно, знаючи якість сьогоднішніх політиків, яких з величезною натяжкою можна ідентифікувати як зірок другої величини, безпомилково можна визначитися з тим, яке «космічне сміття» обертається навколо їхніх орбіт і кого вони знову ведуть у політику. Хочете нових облич? Підтягнуть з резервних ешелонів. Обирайте!
Отже, сподіватися на покращення якості складу наступного парламенту – марна справа. З цього роя знову не вийде космічного корабля. Адже, очевидний факт чергового «дежавю». Все, що починається з корупції (політичної в першу чергу), має своє логічне продовження і закінчується на смітнику історії – історичній клоаці.
Сергій Філіпенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/04/blog-post_04.html
Немає коментарів:
Дописати коментар