Шановні співвітчизники! На вчорашньому ток-шоу «Шустер-лайф» депутат від Партії Регіонів заявила, що бізнес не зацікавлений в економічних кризах. Що, на моє переконання, є «димовою завісою» і не відповідає дійсності. Про мою точку зору з цього, актуального майже всі роки незалежності питання, надалі в статі, яку можна віднести до двох моїх циклів – «Економіка абсурду» та «Психологія абсурду».
Вперше, короткий, але суттєвий аналіз економічних криз я знайшов в останній роботі Фрідріха Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності та держави», написаній ще в 1877 р. В ній він стверджує, що головною причиною виникнення економічних криз є нерівномірний розподіл статків в суспільстві. Я з таким висновком згоден. Яскравим підтвердженням цього була економічна криза тридцятих років минулого століття. Виходу з цієї кризи посприяла підготовка Німеччини до Другої Світової війни, яка обійшлась людству загибеллю 57 млн. людей, серед яких було понад 6 млн. українців.
Для кращого розуміння процесів, які створюють кризові явища в економіці, пропоную більш детально розглянути аспекти розподілу статків в умовах ринкової економіки. В цих умовах вони розподіляються між власником підприємства, який є роботодавцем, найманими робітниками та державою через податки, мита та різні збори. Роботодавець, а саме на нього чинним законодавством покладено обов’язок вести такий розподіл, сплачує: найманим робітникам заробітну плату; до соціальних фондів – нараховані на неї встановлені чинним законодавством виплати; до бюджетів всіх рівнів – податки, мита та збори; постачальникам матеріалів, комплектуючих та необхідних для своєї діяльності послуг; роялті – власникам застосованих в своїй діяльності патентів на промислову чи інтелектуальну власність; кредити та відсотки по ним комерційним банкам; частину прибутку акціонерам – за умови акціонування підприємства. При цьому власнику, а за умов акціонування підприємства - співвласникам, може залишатися зовсім невелика частина прибутку від своєї діяльності. Аналіз вищеозначеного розподілу призводить до наступного:
1. Активною (підтвердженою товаром) частиною підприємницьких витрат є заробітна плата, вартість матеріалів, комплектуючих та необхідних для діяльності послуг, до яких входять і необхідні для ведення діяльності послуги.
2. Всі інші платежі, без сумніву, відносяться до її пасивної частини.
3. Співвідношення цих частин визначає економічний успіх підприємницької діяльності і, як наслідок, економічний успіх та соціальну стабільність держави.
Вважаю, ні в кого не виникне сумніву, що головним чинником у розвитку виробництва є рівень заробітної плати, бо він сильно впливає на платоспроможність населення і формує наповнення бюджетів всіх рівнів. Рівень заробітної плати через платоспроможність, як працюючих, так і тих, хто отримує соціальні виплати (насамперед – пенсіонери), напряму впливає на споживчий попит, а через нього на обсяги виробництва. Разом з тим рівень заробітної плати суттєво впливає на величину прибутку, яку отримує власник підприємства від своєї діяльності. Для створення гарного попиту вкрай необхідно одночасно мати низьку ціну і високий рівень заробітної плати. Саме це є суттєвим протиріччям, яке дуже часто призводить до соціальних криз.
Яскравою демонстрацією таких криз є з одного боку страйки найманих робітників, незадоволених умовами праці або рівнем заробітної плати та, з іншого боку, аналогічна дія підприємців, незадоволених рівнем прибутків від своєї діяльності, проявом якої є закриття підприємств або скорочення робочих місць.
Головним факторам впливу на успішність підприємницької діяльності є діяльність державних інституцій, бо вони регулюють ціну на товари і послуги монополістів, рівень заробітної плати, податків і зборів, відрахувань до соціальних фондів та облікові ставки комерційних банків.
Зрозуміло, що низький рівень заробітної плати, високі мита, податки та збори, відрахування до соціальних фондів та кредитні ставки банків перетворюють підприємницьку діяльність в дурні витрати часу і напряму сприяють створенню економічних криз.
У створенні економічних криз не зацікавлений малий і середній бізнес. Цей бізнес не має значних накопичень, а тому – зацікавлений в розширенні своєї діяльності. Для такого бізнесу, який не має великих накопичень коштів, скорочення або зупинка діяльності несе загрозу не тільки втрати прибутків, а і знищення взагалі, та перетворення роботодавця в найманого робітника. Останній чинник створює для нього крім матеріальних психологічні труднощі і іноді призводить до вкрай тяжких наслідків, до яких відносяться деградація особи, кримінальна злочинність чи самогубство.
Іншу поведінку може демонструвати великий бізнес. До цього бізнесу в Україні безумоно відноситься олігархічний. Нерегульовані обсяги виробництва, бажання мати надприбутки, велике накопичення коштів в руках обмеженої кількості людей і пов’язані з ним повне ігнорування, а іноді, і протиставлення власних інтересам суспільства і держави штовхають власників великого бізнесу на створення економічних криз. Через велике накопичення коштів їм не страшні ні скорочення обсягів виробництва, ні повна його зупинка, бо за рахунок великих накопичень вони десятиліттями можуть гарно жити не ведучи будь-якої діяльності. Саме тому цю категорію бізнесу я відношу до замовників економічних криз. В мене також нема сумнівів, що економічні кризи вигідні банкірам, бо вони так само мають великі накопи-чення коштів. Доказів моєму твердженню шукати довго не доведеться. За час економічної кризи 2008 - 2009 років кількість доларових мільярдерів в Україні зросла втричі - з 7 до 21. Як кажуть, коментарі зайві.
Зважаючи на те, що на процеси, які призводять до створення економічних криз в переважній більшості безпосередньо впливають державні інституції, варто вважати, що головним виконавцем у створенні економічних криз є держав-ний апарат. Зважаючи на те, що його діяльність або бездіяльність несе значні прибутки великому бізнесу, її без сумніву варто віднести до корупційної.
Створені великим бізнесом та банкірами за допомогою державного апарату, який утримується за рахунок платників податків усієї країни, економічні кризи призводять до значних втрат якраз тієї самої їх більшості, до якої насамперед відносяться наймані робітники. Вони втрачають статки через зменшення заробітної плати внаслідок скорочення робочих місць та закриття підприємств. Не маючи значних накопичень, вони змушені йти на роботу з нижчою заробітною платою, працювати у вкрай важких умовах з ризиком для власного здоров’я та життя, виїздити на заробітки далеко від домівки, залишаючи себе без пенсії в майбутньому і своїх близьких в час відсутності вдома без захисту. Саме тому я вважаю їх постраждалими.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
ДЖЕРЕЛО: http://lelekanews.blogspot.com/2012/03/blog-post_04.html
Вперше, короткий, але суттєвий аналіз економічних криз я знайшов в останній роботі Фрідріха Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності та держави», написаній ще в 1877 р. В ній він стверджує, що головною причиною виникнення економічних криз є нерівномірний розподіл статків в суспільстві. Я з таким висновком згоден. Яскравим підтвердженням цього була економічна криза тридцятих років минулого століття. Виходу з цієї кризи посприяла підготовка Німеччини до Другої Світової війни, яка обійшлась людству загибеллю 57 млн. людей, серед яких було понад 6 млн. українців.
Для кращого розуміння процесів, які створюють кризові явища в економіці, пропоную більш детально розглянути аспекти розподілу статків в умовах ринкової економіки. В цих умовах вони розподіляються між власником підприємства, який є роботодавцем, найманими робітниками та державою через податки, мита та різні збори. Роботодавець, а саме на нього чинним законодавством покладено обов’язок вести такий розподіл, сплачує: найманим робітникам заробітну плату; до соціальних фондів – нараховані на неї встановлені чинним законодавством виплати; до бюджетів всіх рівнів – податки, мита та збори; постачальникам матеріалів, комплектуючих та необхідних для своєї діяльності послуг; роялті – власникам застосованих в своїй діяльності патентів на промислову чи інтелектуальну власність; кредити та відсотки по ним комерційним банкам; частину прибутку акціонерам – за умови акціонування підприємства. При цьому власнику, а за умов акціонування підприємства - співвласникам, може залишатися зовсім невелика частина прибутку від своєї діяльності. Аналіз вищеозначеного розподілу призводить до наступного:
1. Активною (підтвердженою товаром) частиною підприємницьких витрат є заробітна плата, вартість матеріалів, комплектуючих та необхідних для діяльності послуг, до яких входять і необхідні для ведення діяльності послуги.
2. Всі інші платежі, без сумніву, відносяться до її пасивної частини.
3. Співвідношення цих частин визначає економічний успіх підприємницької діяльності і, як наслідок, економічний успіх та соціальну стабільність держави.
Вважаю, ні в кого не виникне сумніву, що головним чинником у розвитку виробництва є рівень заробітної плати, бо він сильно впливає на платоспроможність населення і формує наповнення бюджетів всіх рівнів. Рівень заробітної плати через платоспроможність, як працюючих, так і тих, хто отримує соціальні виплати (насамперед – пенсіонери), напряму впливає на споживчий попит, а через нього на обсяги виробництва. Разом з тим рівень заробітної плати суттєво впливає на величину прибутку, яку отримує власник підприємства від своєї діяльності. Для створення гарного попиту вкрай необхідно одночасно мати низьку ціну і високий рівень заробітної плати. Саме це є суттєвим протиріччям, яке дуже часто призводить до соціальних криз.
Яскравою демонстрацією таких криз є з одного боку страйки найманих робітників, незадоволених умовами праці або рівнем заробітної плати та, з іншого боку, аналогічна дія підприємців, незадоволених рівнем прибутків від своєї діяльності, проявом якої є закриття підприємств або скорочення робочих місць.
Головним факторам впливу на успішність підприємницької діяльності є діяльність державних інституцій, бо вони регулюють ціну на товари і послуги монополістів, рівень заробітної плати, податків і зборів, відрахувань до соціальних фондів та облікові ставки комерційних банків.
Зрозуміло, що низький рівень заробітної плати, високі мита, податки та збори, відрахування до соціальних фондів та кредитні ставки банків перетворюють підприємницьку діяльність в дурні витрати часу і напряму сприяють створенню економічних криз.
У створенні економічних криз не зацікавлений малий і середній бізнес. Цей бізнес не має значних накопичень, а тому – зацікавлений в розширенні своєї діяльності. Для такого бізнесу, який не має великих накопичень коштів, скорочення або зупинка діяльності несе загрозу не тільки втрати прибутків, а і знищення взагалі, та перетворення роботодавця в найманого робітника. Останній чинник створює для нього крім матеріальних психологічні труднощі і іноді призводить до вкрай тяжких наслідків, до яких відносяться деградація особи, кримінальна злочинність чи самогубство.
Іншу поведінку може демонструвати великий бізнес. До цього бізнесу в Україні безумоно відноситься олігархічний. Нерегульовані обсяги виробництва, бажання мати надприбутки, велике накопичення коштів в руках обмеженої кількості людей і пов’язані з ним повне ігнорування, а іноді, і протиставлення власних інтересам суспільства і держави штовхають власників великого бізнесу на створення економічних криз. Через велике накопичення коштів їм не страшні ні скорочення обсягів виробництва, ні повна його зупинка, бо за рахунок великих накопичень вони десятиліттями можуть гарно жити не ведучи будь-якої діяльності. Саме тому цю категорію бізнесу я відношу до замовників економічних криз. В мене також нема сумнівів, що економічні кризи вигідні банкірам, бо вони так само мають великі накопи-чення коштів. Доказів моєму твердженню шукати довго не доведеться. За час економічної кризи 2008 - 2009 років кількість доларових мільярдерів в Україні зросла втричі - з 7 до 21. Як кажуть, коментарі зайві.
Зважаючи на те, що на процеси, які призводять до створення економічних криз в переважній більшості безпосередньо впливають державні інституції, варто вважати, що головним виконавцем у створенні економічних криз є держав-ний апарат. Зважаючи на те, що його діяльність або бездіяльність несе значні прибутки великому бізнесу, її без сумніву варто віднести до корупційної.
Створені великим бізнесом та банкірами за допомогою державного апарату, який утримується за рахунок платників податків усієї країни, економічні кризи призводять до значних втрат якраз тієї самої їх більшості, до якої насамперед відносяться наймані робітники. Вони втрачають статки через зменшення заробітної плати внаслідок скорочення робочих місць та закриття підприємств. Не маючи значних накопичень, вони змушені йти на роботу з нижчою заробітною платою, працювати у вкрай важких умовах з ризиком для власного здоров’я та життя, виїздити на заробітки далеко від домівки, залишаючи себе без пенсії в майбутньому і своїх близьких в час відсутності вдома без захисту. Саме тому я вважаю їх постраждалими.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
ДЖЕРЕЛО: http://lelekanews.blogspot.com/2012/03/blog-post_04.html
Немає коментарів:
Дописати коментар