Багато хто з читачів пам’ятають початок і середину 90-х. Без перебільшення – це був сумний час в історії України. Час всіляких дефіцитів, першої хвилі тотальних скорочень, закриття і продажу державних підприємств. Час, коли на Світ Божий повиповзало різноманіття шахраїв (міняли, кидали, рекетири, тощо) в перших кооперативних спортивних костюмах та шкіряних куртках. Головними ознаками «крутизни» на той час стали: золотий ланцюг завтовшки з поливальний шланг, пейджер, барсетка і неодмінно «вісімка» (автомобіль ВАЗ 2108).
В цей же час шаленої популярності набуває один з різновидів шахрайства – гра «в наперстки». Скільки ж шукачів гострих відчуттів і швидкої наживи залишилися без своїх грошей, годинників, золотих прикрас та норкових шапок. Залишилися в дурнях, тому що не розуміли системи шахрайства закладеної в складову цієї гри.
Гра була побудована таким чином, що «чужий» програвав все, без шансів на перемогу, а «свій» вигравав, і у випадку затримання наперсточника правоохоронцями, розчинявся з «трофеями» в натовпі. «Наперсточник» – «гол як сокол» відбувався усним попередженням і йшов «взувати» лохів на інше стратегічно-прибуткове прохідне місце. Таким чином, команда наперсточників збагачувалась, а їхні візаві залишалися ошуканими. Тобто, наперсточник – це посередник між тими хто збагачується і тими, хто зубожіє. Вам це нічого не нагадує? В зубожілій країні – купа рекордсменів журналу «Forbеs», при найвищому рівні корупції і тіньової економіки та найнижчому рівні доходів переважної більшості громадян. Мені це нагадує гру «в наперстки». Азартну гру на оголених нервах суспільного терпіння. Методи і схеми залишилися примітивно-старими, але вони безвідмовно працюють і дотепер. Розраховувати на те, що вчорашні наперсточники вигадають щось новеньке, не варто. Та й навіщо їм щось вигадувати, якщо відпрацьована схема не давала збоїв упродовж довгих років.
Сьогодення мало чим відрізняється від тих часів для переважної більшості українців, але суттєво відрізняється для колишніх наперсточників. Тепер їм належать фабрики, заводи, яхти, гелікоптери та маєтки у різних екзотичних місцях світу. Дефіцитом для багатьох українців стали гроші, натомість наперсточники виводять мільйони в офшори.
До чого я це все веду. Не можу оминути одну подію, яка у мене досі не виходить з голови, а саме виступ Інни Богословської на «Шустер Life» 17 лютого цього року.
Отримавши можливість виступу біля мікрофону, пані Богословська закинула одну, на мій погляд, цікаву тезу про легалізацію всього того, що було награбовано наперсточниками за роки Незалежності. «Не варто плодити нових «Шарікових». Нам не потрібен принцип «грабуй награбоване». Ми – перше незалежне покоління, яке хоча б щось залишає у спадок своїм нащадкам», – заявила вона. Тобто мене, того хто хоче повернути награбоване справжньому власнику (народу України), вона називає «Шаріковим» і пропонує моїм нащадкам довічно залишитися рабами, у її нащадків. Гарний пасьянс. Це мені нагадує іще одну гру «мільйонів» - футбол. В якій перший тайм матчу одна команда грала за всіма встановленими правилами, а інша збільшувала свій рахунок за допомогою заборонених прийомів, махінацій і фальсифікацій. Причому, суддя постійно штрафував команду, яка грає за правилами і не помічав порушень з боку інших. А, після перерви на початку другого тайму, з’ясовується, що надалі гра продовжуватиметься вже для всіх за одними, раніше встановленими, правилами. Мені цікаво - чи є шанс у першої команди, не застосовуючи брудних прийомів, перемогти, або хоча б зрівняти рахунок, якщо на табло вже 1000000000000000 : 0? Несправедливо, пані Преображенська, тобто Богословська. Несправедливо! Той, хто грав, порушуючи правила, обов’язково має бути дискваліфікований під шалений свист і гул трибун з усіма наслідками, які з цього випливають.
Розумію занепокоєння декого. Азарт колись закінчується і наступає час відповідальності. Час аналізу прожитого і скоєного. Гральна залежність від азартних ігор має свою заключну стадію - затьмарення свідомості та божевілля. На піку психічних хвороб, таких як, зокрема, шизофренія, маніакально-депресивний психоз, параноя, нерідко з’являються подібні марення, манія переслідування та нав’язливі ідеї, на кшталт «легалізації». Суспільство вчиться бути справжнім демократичним суспільством, хоча і у важких умовах «дикого капіталізму». І подібні тези для нього (суспільства) не актуальні, бо головною ознакою більшості - є злиденне існування. Циркові трюки наперсточників, вже не пройдуть. Час і люди – змінилися…
До речі, з приводу циркових трюків на Дніпропетровщині.
Передвиборчий процес уже розпочався. Той іміджмейкер, мабуть, дивиться на своє відображення у дзеркалі і не може ним намилуватись. А мова йде про лист-привітання від «мого» депутата Ігоря Циркіна з «23 февраля». Нарешті, дочекався, а головне дізнався про ім’я «свого» депутата.
В листі написаному мовою сусідньої держави, мене з повагою називають по імені та по батькові і повідомляють, що (мовою оригіналу) «23 февраля всегда будет оставаться символом воинской славы многих поколений мужчин нашей страны. Этот праздник особенно важен для меня (Циркіна – прим. автора) и моих близких еще и потому, что оба моих деда защищали нашу землю на фронтах Великой Отечественной, один из них погиб в бою за Родину». Далі мені бажають міцного здоров’я, душевного тепла та святкового настрою.
Звичайно, я вдячний за побажання. Але, не розумію про якого Захисника, якої Вітчизни, а головне – від якого загарбника йдеться. І чому саме 23 лютого? Можливо пан Циркін вивчив новітню історію за підручниками свого колеги по партії, міністра околовсячєскіх наук – Табачника? Бо всьому світові відомо, що це була Друга Світова, а не Вєлікая Атєчєствєная. Чому «23 февраля» назавжди залишиться символом багатьох поколінь чоловіків? Що це за день такий особливий? Можливо я володію якоюсь застарілою інформацією про те, що саме у цей день у 1918 році під Нарвою та Псковом перші збройні формування під командуванням Дибенка, накивали п’ятами з бойових позицій, дізнавшись, що наступає германське військо. Накивали п’ятами та так, що їх відловлювали «на прасторах бескрайней» десь приблизно з пів року. Деморалізовані, хтось подався у тундру, хтось у тайгу, хтось ловити рибу в озері Байкал, а хтось вже встиг навіть одружитися. «Вєчна живой» Ленін не міг витримати такої ганьби і… своїм декретом перетворив поразку на велику перемогу. Дибенко був покараний відрядженням в Україну, де пив горілку і з друзями, і з ідеологічними ворогами, поки його дружина німфоманка Колонтай сіяла розпусту, втілюючи свій власний досвід за принципом «випитої склянки води».
Ось з таким фальсифікатом мене вітає «мій» депутат який стверджує, що для нього цей день назавжди залишиться символом.
Фальсифікат – це «свято». Фальсифікат – цей вітальний лист. Звісно ж, я не ставлю під сумнів інформацію про загибель одного з його дідів під час бою на Війні і висловлюю свої співчуття. Але мене цікавлять дві речі. По-перше, як працює навий закон «Про захист персональних даних», а по-друге, заповіт якого із своїх дідів він (Циркін) виконує, беручи участь у розбазарюванні «нашої землі» Дніпропетровської громади?
Ось такі вони – наперсточники. «Верхові» і «низові», центральних і регіональних органів влади. Однаково «мудрі», однаково «далекоглядні», однаково «мислячі». Однаково вважають всіх, і мене в тому числі, за «лохторат» з розрідженим мозком. Але, вони помиляються…
Сергій Філіпенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_26.html
В цей же час шаленої популярності набуває один з різновидів шахрайства – гра «в наперстки». Скільки ж шукачів гострих відчуттів і швидкої наживи залишилися без своїх грошей, годинників, золотих прикрас та норкових шапок. Залишилися в дурнях, тому що не розуміли системи шахрайства закладеної в складову цієї гри.
Гра була побудована таким чином, що «чужий» програвав все, без шансів на перемогу, а «свій» вигравав, і у випадку затримання наперсточника правоохоронцями, розчинявся з «трофеями» в натовпі. «Наперсточник» – «гол як сокол» відбувався усним попередженням і йшов «взувати» лохів на інше стратегічно-прибуткове прохідне місце. Таким чином, команда наперсточників збагачувалась, а їхні візаві залишалися ошуканими. Тобто, наперсточник – це посередник між тими хто збагачується і тими, хто зубожіє. Вам це нічого не нагадує? В зубожілій країні – купа рекордсменів журналу «Forbеs», при найвищому рівні корупції і тіньової економіки та найнижчому рівні доходів переважної більшості громадян. Мені це нагадує гру «в наперстки». Азартну гру на оголених нервах суспільного терпіння. Методи і схеми залишилися примітивно-старими, але вони безвідмовно працюють і дотепер. Розраховувати на те, що вчорашні наперсточники вигадають щось новеньке, не варто. Та й навіщо їм щось вигадувати, якщо відпрацьована схема не давала збоїв упродовж довгих років.
Сьогодення мало чим відрізняється від тих часів для переважної більшості українців, але суттєво відрізняється для колишніх наперсточників. Тепер їм належать фабрики, заводи, яхти, гелікоптери та маєтки у різних екзотичних місцях світу. Дефіцитом для багатьох українців стали гроші, натомість наперсточники виводять мільйони в офшори.
До чого я це все веду. Не можу оминути одну подію, яка у мене досі не виходить з голови, а саме виступ Інни Богословської на «Шустер Life» 17 лютого цього року.
Отримавши можливість виступу біля мікрофону, пані Богословська закинула одну, на мій погляд, цікаву тезу про легалізацію всього того, що було награбовано наперсточниками за роки Незалежності. «Не варто плодити нових «Шарікових». Нам не потрібен принцип «грабуй награбоване». Ми – перше незалежне покоління, яке хоча б щось залишає у спадок своїм нащадкам», – заявила вона. Тобто мене, того хто хоче повернути награбоване справжньому власнику (народу України), вона називає «Шаріковим» і пропонує моїм нащадкам довічно залишитися рабами, у її нащадків. Гарний пасьянс. Це мені нагадує іще одну гру «мільйонів» - футбол. В якій перший тайм матчу одна команда грала за всіма встановленими правилами, а інша збільшувала свій рахунок за допомогою заборонених прийомів, махінацій і фальсифікацій. Причому, суддя постійно штрафував команду, яка грає за правилами і не помічав порушень з боку інших. А, після перерви на початку другого тайму, з’ясовується, що надалі гра продовжуватиметься вже для всіх за одними, раніше встановленими, правилами. Мені цікаво - чи є шанс у першої команди, не застосовуючи брудних прийомів, перемогти, або хоча б зрівняти рахунок, якщо на табло вже 1000000000000000 : 0? Несправедливо, пані Преображенська, тобто Богословська. Несправедливо! Той, хто грав, порушуючи правила, обов’язково має бути дискваліфікований під шалений свист і гул трибун з усіма наслідками, які з цього випливають.
Розумію занепокоєння декого. Азарт колись закінчується і наступає час відповідальності. Час аналізу прожитого і скоєного. Гральна залежність від азартних ігор має свою заключну стадію - затьмарення свідомості та божевілля. На піку психічних хвороб, таких як, зокрема, шизофренія, маніакально-депресивний психоз, параноя, нерідко з’являються подібні марення, манія переслідування та нав’язливі ідеї, на кшталт «легалізації». Суспільство вчиться бути справжнім демократичним суспільством, хоча і у важких умовах «дикого капіталізму». І подібні тези для нього (суспільства) не актуальні, бо головною ознакою більшості - є злиденне існування. Циркові трюки наперсточників, вже не пройдуть. Час і люди – змінилися…
До речі, з приводу циркових трюків на Дніпропетровщині.
Передвиборчий процес уже розпочався. Той іміджмейкер, мабуть, дивиться на своє відображення у дзеркалі і не може ним намилуватись. А мова йде про лист-привітання від «мого» депутата Ігоря Циркіна з «23 февраля». Нарешті, дочекався, а головне дізнався про ім’я «свого» депутата.
В листі написаному мовою сусідньої держави, мене з повагою називають по імені та по батькові і повідомляють, що (мовою оригіналу) «23 февраля всегда будет оставаться символом воинской славы многих поколений мужчин нашей страны. Этот праздник особенно важен для меня (Циркіна – прим. автора) и моих близких еще и потому, что оба моих деда защищали нашу землю на фронтах Великой Отечественной, один из них погиб в бою за Родину». Далі мені бажають міцного здоров’я, душевного тепла та святкового настрою.
Звичайно, я вдячний за побажання. Але, не розумію про якого Захисника, якої Вітчизни, а головне – від якого загарбника йдеться. І чому саме 23 лютого? Можливо пан Циркін вивчив новітню історію за підручниками свого колеги по партії, міністра околовсячєскіх наук – Табачника? Бо всьому світові відомо, що це була Друга Світова, а не Вєлікая Атєчєствєная. Чому «23 февраля» назавжди залишиться символом багатьох поколінь чоловіків? Що це за день такий особливий? Можливо я володію якоюсь застарілою інформацією про те, що саме у цей день у 1918 році під Нарвою та Псковом перші збройні формування під командуванням Дибенка, накивали п’ятами з бойових позицій, дізнавшись, що наступає германське військо. Накивали п’ятами та так, що їх відловлювали «на прасторах бескрайней» десь приблизно з пів року. Деморалізовані, хтось подався у тундру, хтось у тайгу, хтось ловити рибу в озері Байкал, а хтось вже встиг навіть одружитися. «Вєчна живой» Ленін не міг витримати такої ганьби і… своїм декретом перетворив поразку на велику перемогу. Дибенко був покараний відрядженням в Україну, де пив горілку і з друзями, і з ідеологічними ворогами, поки його дружина німфоманка Колонтай сіяла розпусту, втілюючи свій власний досвід за принципом «випитої склянки води».
Ось з таким фальсифікатом мене вітає «мій» депутат який стверджує, що для нього цей день назавжди залишиться символом.
Фальсифікат – це «свято». Фальсифікат – цей вітальний лист. Звісно ж, я не ставлю під сумнів інформацію про загибель одного з його дідів під час бою на Війні і висловлюю свої співчуття. Але мене цікавлять дві речі. По-перше, як працює навий закон «Про захист персональних даних», а по-друге, заповіт якого із своїх дідів він (Циркін) виконує, беручи участь у розбазарюванні «нашої землі» Дніпропетровської громади?
Ось такі вони – наперсточники. «Верхові» і «низові», центральних і регіональних органів влади. Однаково «мудрі», однаково «далекоглядні», однаково «мислячі». Однаково вважають всіх, і мене в тому числі, за «лохторат» з розрідженим мозком. Але, вони помиляються…
Сергій Філіпенко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_26.html
Немає коментарів:
Дописати коментар