Зараз багато говорять про владу і її легітимність. Влада – це вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації тощо) на поведінку іншої у бажаному для себе напрямі. Влада є відношенням, отже, передбачає наявність двох сторін. Основною особливістю такого відношення є переважний вплив однієї його сторони на іншу. Тому сторону з переважним впливом називають суб'єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає - об'єктом владного відношення. Враховуючи сказане вище, можна зробити висновок, що влада передбачає наявність суспільного договору між суб'єктом і об'єктом. Цей договір може функціонувати з мовчазної згоди сторін, якщо об'єкт переконаний у його справедливості, законності, чи, принаймні, в тому, що виконання цього договору несе йому (об'єкту) певні вигоди. Важливою властивістю влади є легітимність – переконання громадян в її законності. Переконані в легітимності влади громадяни виконують договір між суб'єктом і об'єктом влади добровільно. Якщо ця властивість (легітимність), на переконання суспільства, у влади відсутня, то більшість громадян не вважає за необхідне коритися її (влади) носіям. Звичайно, будь-яка влада передбачає насильство. В демократичній державі це насильство переважної більшості над меншістю, яка не бажає жити відповідно до норм права. Але, якщо суспільство не бажає виконувати вимоги влади через її нелегітимність, то така влада може здійснюватися виключно через насильство меншості над більшістю.
В цьому випадку говорять про узурпацію — насильницьке захоплення державної влади або її присвоєння будь-якою партією, організацією, державним органом чи посадовою особою, яким така влада або повноваження за конституцією і законами не належать. В Україні, згідно статті 5 діючої (?) Конституції, єдиним джерелом влади є народ. Він (за Конституцією) делегує повноваження трьом гілкам влади – виконавчій, законодавчій і судовій через відповідні процедури (вибори). З огляду на те, що відбувається в Україні в останні два роки, можна зробити висновок, що керівництво всіма трьома гілками влади здійснюється з Банкової – вулиці, де знаходиться Адміністрація Президента. За цей час Конституцію було змінено через Конституційний Суд, на що Верховна Рада належним чином не прореагувала. Вже одне це може служити підставою для звинувачень на адресу діючого Президента в узурпації влади, Конституційного Суду в співучасті, а Верховної Ради – в злочинній бездіяльності. До цього потрібно ще додати судові процеси і рішення судів, які мають ознаки розправи над політичними опонентами діючої влади. Те, що суспільство сприйняло такі дії відносно пасивно, не відміняє самого факту узурпації – спрацьовує певна інерція мислення і особливості українського менталітету. Однак, легітимність влади втрачена в очах значної частини суспільства і кількість громадян, які до цієї частини належать, збільшується з кожним днем.
Сучасні уявлення політологів про легітимність влади (за Максом Вебером) виділяють такі основні типи: 1) традиційну владу, яка спирається на віру людей у святість традицій; 2) харизматичну владу — ґрунтується на ірраціональних мотивах, на вірі підлеглих у божественний дар, у надприродні святість, героїзм, здібності та виняткові чесноти володаря (політичного лідера) і створеної або здобутої ним влади; 3) легальна (раціональна) влада, що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур, на визнанні добровільно встановлених юридичних норм, що регулюють відносини владарювання і підкорення. З огляду на сказане, те, що відбувається зараз в Україні виглядає напрочуд цікаво.
Все двадцяте століття і початок двадцять першого не сприяли збереженню старих традицій і не сформували нових. Більшовицький переворот, існування на протязі більш ніж сімдесяти років нелегітимного комуністичного режиму, розвал СССР, пертурбації в системі влади в Україні ніяк не могли переконати суспільство у святості, чи хоча б у присутності в українському політикумі традицій. Тим більше – в існуванні якоїсь «традиційної» влади. Говорити про харизматичність діючого Президента може тільки людина з дуже буйною фантазією. Добровільно, вголос, про це каже, здається, лише заступник Глави Адміністрації Президента України Ганна Герман. Так само, на жаль, можна говорити про владу, «що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур, на визнанні добровільно встановлених юридичних норм». Можновладці порушували закони і раніше, але за два останні роки Україна перетворилася в країну тотального беззаконня, а слово «професіоналізм» по відношенню до діючої влади пишеться не інакше, як з двома «ф». В народі теперішню владу називають командою «проффесіоналів», але це зовсім не тому, що вона високопрофесійна.
Отже, ми бачимо, що режим Януковича зіштовхнувся з кризою легітимності і вона наростає. Чи є у влади спосіб повернути собі легітимність? Загалом, теоретично, зробити це можливо. Для цього потрібно провести чесні і прозорі вибори. Вже можливість цього викликає певні сумніви. Але набагато більш важливим для українського суспільства є відповідне реагування влади на проблеми громадян – люди доведені до зубожіння, в країні тотальне безробіття, корупція, зростає злочинність. Але це і є найбільшою проблемою – діюча влада працює виключно на свої інтереси, абсолютно ігноруючи інтереси суспільні. Тому переважною більшістю громадян вона не розглядається, як виразник інтересів народу та як охоронець важливих суспільних цінностей. Все більше людей говорить про революцію, як про єдиний вихід з ситуації. Революція зріє в головах людей. Інтернет є засобом інтенсивного обміну інформацією і прискорює події, а нечутливість влади до потреб народу роблять неможливим хоча б призупинення цього процесу, не кажучи вже про його ліквідацію.
Замість того, щоб зайнятись реалізацією тези про «покращення життя вже сьогодні», влада намагається зупинити наростання революції чисто поліцейськими методами. Основні зусилля спрямовуються не на модернізацію економіки і соціального забезпечення, а на боротьбу з опонентами. На поверхні – жорсткі дії влади: «посадки» найбільш значних фігур опозиційного табору, карні справи на людей з їх оточення. Боротьба ведеться і в сфері інформаційній – скуповування і взяття під контроль ЗМІ, відповідна «робота» в Інтернеті, зокрема в соціальних мережах. В кінці минулого року у ЗМІ з'явилась інформація про створення в українських спецслужбах підрозділів для «контррозвідувальної діяльності» в соціальних мережах Інтернету. А з початку цього року суттєво зросла активність різних груп в Інтернеті, які намагаються чинити психологічний тиск на користувачів і вести полеміку з тими з них, які опонують владі. Такий збіг у часі дає підстави припустити, що бюджетні кошти, на боротьбу із зовнішніми загрозами, витрачаються на протидію супротивникам режиму всередині країни. Схоже, що слідчим комісіям буде ще одна тема для їх діяльності після повалення режиму.
А те, що режим буде повалено, очевидно, не викликає сумнівів і у його представників. Якщо це не так, то чому програма погр…, вибачте – приватизації решти державного майна і земель сільськогосподарського призначення, має закінчитись в 2014 році – до президентських виборів? Розуміє «високопроффесійна» команда, що новий Президент України буде не Янукович. Але і вибори до Верховної Ради виграти теперішній владі малоймовірно. Поразка режиму невідворотна, допомогти Януковичу можуть лише самі опозиціонери. Про це все частіше говорять. Наприклад, політичний оглядач Віталій Портніков нещодавно сказав: «У цій виборчій кампанії не потрібні позитивні месиджі. Якщо зараз опозиція саме на цьому зосередиться, це буде серйозною помилкою». Очевидно, мається на увазі, що спроба сформулювати якусь позитивну програму дій для теперішніх «опонентів» до існуючої влади закінчиться невдачею через конфлікти між ними і малопереконливість аргументів, тому для проходження у Верховну Раду потрібно зосередитись на критиці теперішньої влади.
Ця лінія – безпрограшна, якщо мати на увазі проходження до Верховної Ради. Але виникає питання: «А що ж, у такому разі, теперішня опозиція, яка нещодавно сама була у владі, буде робити, коли знову туди повернеться?» Виходить, що позитивна програма перетворень, які вже давно назріли і перезріли не може бути реалізована теперішньою парламентською опозицією. Більше того – вона, навіть, не може бути сформульована! То, може, на вибори взагалі не варто ходити? Думаю, такий перебіг подій буде в найбільшій мірі вигідний для теперішньої влади. Результат виборів будуть, в цьому разі, визначати нечисленні прихильники Януковича, українофобський елемент і фальсифікатори від влади. Скільки, насправді, прийде людей на виборчі дільниці, не буде знати ніхто, а це дасть змогу частково легітимізувати режим. Але саме головне – налаштована система «проффесійного» грабежу народного добра швидко розправиться з його «неприхватизованими» залишками. Перемога теперішньої «опозиції» все ж трохи пригальмує тотальний грабунок країни, який здійснюється зараз «проффесіоналами». Їх поразка призведе до неполадок у налагодженій «машині розкрадання». Хоча – це лише тимчасова затримка негативних процесів, без докорінних змін Україна приречена пережити катастрофу.
Джерелом катастрофічного розвитку подій є сама система влади. Після проголошення в 1991 році Незалежності, Україна отримала в якості «безкоштовного додатка» і колоніальну комуністичну адміністрацію. Яка, після клятв і запевнень у вірності Народу України, стала владою держави України. В ейфорії 1991 року українці не звернули увагу на таку собі «дрібничку» – як адміністрація, завданням якої було визискувати українські багатства на користь супердержави СССР (фактично – Росії), буде працювати на благо українського народу? Люди, в переважній більшості своїй, байдужі до потреб українців, їх цінностей, культури, а часто і ворожі до них – таки «послужили». Результатом такого «слугування» стали більше 5 тисяч зруйнованих підприємств, запустіння українського села, тотальні корупція і безробіття. Близько 40% українців не можуть зараз знайти роботу в Україні, зруйнована українська наука, доруйновуються Збройні Сили. Зате маємо 21 доларового мільярдера, дві третини з яких з'явились за роки правління останнього Президента. Саме ці люди, чужі Україні духовно і ментально, зараз визначають сьогодення нашого народу. Після 1991 року колишні (колишні?) комуністи, у яких тоді була влада, взяли в свою компанію напівкримінальний та кримінальний елемент, який мав гроші. Таке «об'єднання» виявилось напрочуд «ефективним» – всього через 20 років українці опинились «біля розбитого корита». Самі активні з них змушені в пошуках кращої долі виїздити за межі Неньки-України. Трохи більше, ніж через два десятиліття після проголошення Незалежності, ми можемо зіткнутися з «Україна без українців», не як з гаслом, а як результатом політики урядів за цей час. І це – під «пісні» про любов до українського народу і про піклування за його добробут. Однак, любить наш народ пісні!
Режим Януковича буде повалено – цьому альтернативи немає. Але у тих сил, що прийдуть йому на зміну, відсутній навіть проект перебудови країни. В цьому випадку говорити про присутність чи відсутність політичної волі для його реалізації немає сенсу – НЕМА САМОГО ПРОЕКТУ. Разом з тим, потреба у модернізації країни усвідомлюється не лише нечисленною справжньою політичною елітою, а й самим суспільством. Воно з кожним днем все більше приходить до необхідності виходу за рамки існуючої системи партій, що знаходяться на утриманні різних «бізнес-груп», а, отже, захищають не народні, а олігархічні інтереси. Потужний суспільний запит на зміни в Україні може привести до вибуху і після перемоги на виборах до Верховної Ради теперішніх опозиційних партій. Щоб цього не сталося вони мають спромогтися на швидке розв'язання хоча б найбільш кричущих проблем – подолання корупції, суттєве зменшення безробіття, відродження виробництва для нормального функціонування соціальної сфери. Але зараз виглядає, що вони не можуть нічого запропонувати суспільству, крім боротьби проти «злочинної влади».
Україна входить у досить небезпечну фазу швидкої зміни суспільних настроїв, і, як наслідок, швидких змін політичної ситуації всередині країни. Теперішня псевдоеліта, «забетонувала» всі підходи до влади для «простого українця», навіть, якщо він має рекордний IQ. Перепусткою у владне крісло зараз стають родинні чи дружні стосунки зі «слугами народу». Нею може стати і місце водія чи охоронця можновладця, є й деякі інші варіанти. Але сформована таким чином влада виявляється безсилою вирішувати нагальні державні проблеми, не кажучи вже про бачення позитивної перспективи для України. Що така влада вміє робити віртуозно – так це набивати свої кишені.
До керівництва державою мають прийти інші люди. Тому, для порятунку країни, конче необхідне об'єднання всіх українських здорових сил, що мають просувати у владу людей, яких всіма способами туди не допускають, і, взагалі, витісняються з України. Теперішня влада нелегітимна, тому суспільний договір між владою і народом має бути переукладений. Про це потрібно говорити вже не «взагалі», а дуже конкретно. Час, відпущений нам історією, спливає невблаганно – рахунок пішов на місяці. Ми в боргу перед Україною – тому, що несемо моральну відповідальність за те, що відбувається в державі. Прийшов час борги повертати.
Микола Осіпчук
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_03.html
В цьому випадку говорять про узурпацію — насильницьке захоплення державної влади або її присвоєння будь-якою партією, організацією, державним органом чи посадовою особою, яким така влада або повноваження за конституцією і законами не належать. В Україні, згідно статті 5 діючої (?) Конституції, єдиним джерелом влади є народ. Він (за Конституцією) делегує повноваження трьом гілкам влади – виконавчій, законодавчій і судовій через відповідні процедури (вибори). З огляду на те, що відбувається в Україні в останні два роки, можна зробити висновок, що керівництво всіма трьома гілками влади здійснюється з Банкової – вулиці, де знаходиться Адміністрація Президента. За цей час Конституцію було змінено через Конституційний Суд, на що Верховна Рада належним чином не прореагувала. Вже одне це може служити підставою для звинувачень на адресу діючого Президента в узурпації влади, Конституційного Суду в співучасті, а Верховної Ради – в злочинній бездіяльності. До цього потрібно ще додати судові процеси і рішення судів, які мають ознаки розправи над політичними опонентами діючої влади. Те, що суспільство сприйняло такі дії відносно пасивно, не відміняє самого факту узурпації – спрацьовує певна інерція мислення і особливості українського менталітету. Однак, легітимність влади втрачена в очах значної частини суспільства і кількість громадян, які до цієї частини належать, збільшується з кожним днем.
Сучасні уявлення політологів про легітимність влади (за Максом Вебером) виділяють такі основні типи: 1) традиційну владу, яка спирається на віру людей у святість традицій; 2) харизматичну владу — ґрунтується на ірраціональних мотивах, на вірі підлеглих у божественний дар, у надприродні святість, героїзм, здібності та виняткові чесноти володаря (політичного лідера) і створеної або здобутої ним влади; 3) легальна (раціональна) влада, що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур, на визнанні добровільно встановлених юридичних норм, що регулюють відносини владарювання і підкорення. З огляду на сказане, те, що відбувається зараз в Україні виглядає напрочуд цікаво.
Все двадцяте століття і початок двадцять першого не сприяли збереженню старих традицій і не сформували нових. Більшовицький переворот, існування на протязі більш ніж сімдесяти років нелегітимного комуністичного режиму, розвал СССР, пертурбації в системі влади в Україні ніяк не могли переконати суспільство у святості, чи хоча б у присутності в українському політикумі традицій. Тим більше – в існуванні якоїсь «традиційної» влади. Говорити про харизматичність діючого Президента може тільки людина з дуже буйною фантазією. Добровільно, вголос, про це каже, здається, лише заступник Глави Адміністрації Президента України Ганна Герман. Так само, на жаль, можна говорити про владу, «що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур, на визнанні добровільно встановлених юридичних норм». Можновладці порушували закони і раніше, але за два останні роки Україна перетворилася в країну тотального беззаконня, а слово «професіоналізм» по відношенню до діючої влади пишеться не інакше, як з двома «ф». В народі теперішню владу називають командою «проффесіоналів», але це зовсім не тому, що вона високопрофесійна.
Отже, ми бачимо, що режим Януковича зіштовхнувся з кризою легітимності і вона наростає. Чи є у влади спосіб повернути собі легітимність? Загалом, теоретично, зробити це можливо. Для цього потрібно провести чесні і прозорі вибори. Вже можливість цього викликає певні сумніви. Але набагато більш важливим для українського суспільства є відповідне реагування влади на проблеми громадян – люди доведені до зубожіння, в країні тотальне безробіття, корупція, зростає злочинність. Але це і є найбільшою проблемою – діюча влада працює виключно на свої інтереси, абсолютно ігноруючи інтереси суспільні. Тому переважною більшістю громадян вона не розглядається, як виразник інтересів народу та як охоронець важливих суспільних цінностей. Все більше людей говорить про революцію, як про єдиний вихід з ситуації. Революція зріє в головах людей. Інтернет є засобом інтенсивного обміну інформацією і прискорює події, а нечутливість влади до потреб народу роблять неможливим хоча б призупинення цього процесу, не кажучи вже про його ліквідацію.
Замість того, щоб зайнятись реалізацією тези про «покращення життя вже сьогодні», влада намагається зупинити наростання революції чисто поліцейськими методами. Основні зусилля спрямовуються не на модернізацію економіки і соціального забезпечення, а на боротьбу з опонентами. На поверхні – жорсткі дії влади: «посадки» найбільш значних фігур опозиційного табору, карні справи на людей з їх оточення. Боротьба ведеться і в сфері інформаційній – скуповування і взяття під контроль ЗМІ, відповідна «робота» в Інтернеті, зокрема в соціальних мережах. В кінці минулого року у ЗМІ з'явилась інформація про створення в українських спецслужбах підрозділів для «контррозвідувальної діяльності» в соціальних мережах Інтернету. А з початку цього року суттєво зросла активність різних груп в Інтернеті, які намагаються чинити психологічний тиск на користувачів і вести полеміку з тими з них, які опонують владі. Такий збіг у часі дає підстави припустити, що бюджетні кошти, на боротьбу із зовнішніми загрозами, витрачаються на протидію супротивникам режиму всередині країни. Схоже, що слідчим комісіям буде ще одна тема для їх діяльності після повалення режиму.
А те, що режим буде повалено, очевидно, не викликає сумнівів і у його представників. Якщо це не так, то чому програма погр…, вибачте – приватизації решти державного майна і земель сільськогосподарського призначення, має закінчитись в 2014 році – до президентських виборів? Розуміє «високопроффесійна» команда, що новий Президент України буде не Янукович. Але і вибори до Верховної Ради виграти теперішній владі малоймовірно. Поразка режиму невідворотна, допомогти Януковичу можуть лише самі опозиціонери. Про це все частіше говорять. Наприклад, політичний оглядач Віталій Портніков нещодавно сказав: «У цій виборчій кампанії не потрібні позитивні месиджі. Якщо зараз опозиція саме на цьому зосередиться, це буде серйозною помилкою». Очевидно, мається на увазі, що спроба сформулювати якусь позитивну програму дій для теперішніх «опонентів» до існуючої влади закінчиться невдачею через конфлікти між ними і малопереконливість аргументів, тому для проходження у Верховну Раду потрібно зосередитись на критиці теперішньої влади.
Ця лінія – безпрограшна, якщо мати на увазі проходження до Верховної Ради. Але виникає питання: «А що ж, у такому разі, теперішня опозиція, яка нещодавно сама була у владі, буде робити, коли знову туди повернеться?» Виходить, що позитивна програма перетворень, які вже давно назріли і перезріли не може бути реалізована теперішньою парламентською опозицією. Більше того – вона, навіть, не може бути сформульована! То, може, на вибори взагалі не варто ходити? Думаю, такий перебіг подій буде в найбільшій мірі вигідний для теперішньої влади. Результат виборів будуть, в цьому разі, визначати нечисленні прихильники Януковича, українофобський елемент і фальсифікатори від влади. Скільки, насправді, прийде людей на виборчі дільниці, не буде знати ніхто, а це дасть змогу частково легітимізувати режим. Але саме головне – налаштована система «проффесійного» грабежу народного добра швидко розправиться з його «неприхватизованими» залишками. Перемога теперішньої «опозиції» все ж трохи пригальмує тотальний грабунок країни, який здійснюється зараз «проффесіоналами». Їх поразка призведе до неполадок у налагодженій «машині розкрадання». Хоча – це лише тимчасова затримка негативних процесів, без докорінних змін Україна приречена пережити катастрофу.
Джерелом катастрофічного розвитку подій є сама система влади. Після проголошення в 1991 році Незалежності, Україна отримала в якості «безкоштовного додатка» і колоніальну комуністичну адміністрацію. Яка, після клятв і запевнень у вірності Народу України, стала владою держави України. В ейфорії 1991 року українці не звернули увагу на таку собі «дрібничку» – як адміністрація, завданням якої було визискувати українські багатства на користь супердержави СССР (фактично – Росії), буде працювати на благо українського народу? Люди, в переважній більшості своїй, байдужі до потреб українців, їх цінностей, культури, а часто і ворожі до них – таки «послужили». Результатом такого «слугування» стали більше 5 тисяч зруйнованих підприємств, запустіння українського села, тотальні корупція і безробіття. Близько 40% українців не можуть зараз знайти роботу в Україні, зруйнована українська наука, доруйновуються Збройні Сили. Зате маємо 21 доларового мільярдера, дві третини з яких з'явились за роки правління останнього Президента. Саме ці люди, чужі Україні духовно і ментально, зараз визначають сьогодення нашого народу. Після 1991 року колишні (колишні?) комуністи, у яких тоді була влада, взяли в свою компанію напівкримінальний та кримінальний елемент, який мав гроші. Таке «об'єднання» виявилось напрочуд «ефективним» – всього через 20 років українці опинились «біля розбитого корита». Самі активні з них змушені в пошуках кращої долі виїздити за межі Неньки-України. Трохи більше, ніж через два десятиліття після проголошення Незалежності, ми можемо зіткнутися з «Україна без українців», не як з гаслом, а як результатом політики урядів за цей час. І це – під «пісні» про любов до українського народу і про піклування за його добробут. Однак, любить наш народ пісні!
Режим Януковича буде повалено – цьому альтернативи немає. Але у тих сил, що прийдуть йому на зміну, відсутній навіть проект перебудови країни. В цьому випадку говорити про присутність чи відсутність політичної волі для його реалізації немає сенсу – НЕМА САМОГО ПРОЕКТУ. Разом з тим, потреба у модернізації країни усвідомлюється не лише нечисленною справжньою політичною елітою, а й самим суспільством. Воно з кожним днем все більше приходить до необхідності виходу за рамки існуючої системи партій, що знаходяться на утриманні різних «бізнес-груп», а, отже, захищають не народні, а олігархічні інтереси. Потужний суспільний запит на зміни в Україні може привести до вибуху і після перемоги на виборах до Верховної Ради теперішніх опозиційних партій. Щоб цього не сталося вони мають спромогтися на швидке розв'язання хоча б найбільш кричущих проблем – подолання корупції, суттєве зменшення безробіття, відродження виробництва для нормального функціонування соціальної сфери. Але зараз виглядає, що вони не можуть нічого запропонувати суспільству, крім боротьби проти «злочинної влади».
Україна входить у досить небезпечну фазу швидкої зміни суспільних настроїв, і, як наслідок, швидких змін політичної ситуації всередині країни. Теперішня псевдоеліта, «забетонувала» всі підходи до влади для «простого українця», навіть, якщо він має рекордний IQ. Перепусткою у владне крісло зараз стають родинні чи дружні стосунки зі «слугами народу». Нею може стати і місце водія чи охоронця можновладця, є й деякі інші варіанти. Але сформована таким чином влада виявляється безсилою вирішувати нагальні державні проблеми, не кажучи вже про бачення позитивної перспективи для України. Що така влада вміє робити віртуозно – так це набивати свої кишені.
До керівництва державою мають прийти інші люди. Тому, для порятунку країни, конче необхідне об'єднання всіх українських здорових сил, що мають просувати у владу людей, яких всіма способами туди не допускають, і, взагалі, витісняються з України. Теперішня влада нелегітимна, тому суспільний договір між владою і народом має бути переукладений. Про це потрібно говорити вже не «взагалі», а дуже конкретно. Час, відпущений нам історією, спливає невблаганно – рахунок пішов на місяці. Ми в боргу перед Україною – тому, що несемо моральну відповідальність за те, що відбувається в державі. Прийшов час борги повертати.
Микола Осіпчук
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_03.html
Немає коментарів:
Дописати коментар