На одному з російськомовних заходів мені сунули газетку «Русскій мір» (додаток до газети «Русская правда»), де директор департаменту по роботі зі співвітчизниками за кордоном МЗС РФ Олександр Чепурін рече: «…Ето іх язик, ето русскіє, коториє жівут там тисячу лєт, і оні имєют право пользоваться етім язиком». (Йдеться про імперську підтримку «русского язика» в Україні.)
Чи то круглий неук це прорік, чи то він усіх «русскіх» вважає круглими ідіотами – в будь-якому випадку він їх принижує і дискредитує вже самою назвою своєї посади. А можливо це і є мета діяльності «Русского міра»?
РУССКІЙ МІР ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ
Дійсно, русичі на наших теренах живуть не «тисячу лєт», а споконвіку; і це ми, нині сущі українці. («Русскіє», як чорт з табакерки, з’явились з московитів лише на початку 18 століття).
Нав’язливе «братання» до нас «русскіх» з метою анексії нашої території і русифікації волелюбного українського народу – змушує нас глибше пізнавати свою і їхню історію, пробуджує нашу національну свідомість. І саме цей тиск «Русского міра» на наш український світ породжує оцей, зворотний бажаному для них ефект – активізує наш національний дух, і спонукає до викриття всієї убогості нав’язуваних русской «правдой» брехливих стереотипів як українцям, так і росіянам в Україні. Протоієрей Серафим Слободской: «…вторая причина или смысл существования зла состоит в том, что Бог также и зло направляет к добру».
В допетровські часи жили-були московіти зі своєю ганебною історією, писаною правдиво лише іноземними послами, купцями, мандрівниками, бо самі московіти зневажали грамоту (де навіть більшість бояр були неписьменними). Тому свою назву «Московія» по велінню Петра 1-го («просвітителя») вони замінили на нашу назву «Русь», а заодно об’явили себе правонаступниками пристойної історії Київської Русі. А так як ми все ж були (особливо на той час!) явно різними, то наші предки свою країну назвали Україною.
І зовсім не важливо, звідки походить назва «Україна» – від міфічної «окраїни», чи від міфічних «укрів» – важливо лише те, що це підкреслює, що МИ ІНШІ. Ми – не вони. І лише це важливо.
Дехто з нас, свідомих українців намагається довести, що і у нас також була класична Українська держава, але це виходить не переконливо. Не переконливо, бо класична держава за Платоном «еліта – сторожа – раби» до України часів вільної гетьманщини ну ніяк не клеїться. Чи була державна еліта? Була. Це був Гетьман і козацька старшина – очільники «сторожі» – козаків. Основним завданням цієї еліти, був захист нашої етнічної території від зовнішніх загроз, а зовсім не забезпечення визиску «рабів». Та і рабів не було, а були поселення вільних озброєних людей-гречкосіїв, яких між собою поєднували походження, мова, звичаї, культура землеробства, релігія. Стосунки між вільними людьми і між їх поселеннями здійснювались відповідно до звичаїв, що ми «просвіщенні» зараз називаємо звичаєвим правом. Звичаї вбирали в себе позитивний досвід всіх поколінь і діяли незрівнянно ефективніше, ніж сучасні закони. Це було взірцем самовлади, тому лозунг Нестора Махна «Анархія мать порядка» опирався саме на досвід «звичаєвого права». Саме тому СВОБОДУ в лицарів Мальтійського Ордену символізував ЗАПОРОЖЕЦЬ.
А так як в Московії було вибудувано «тяглоє государство», в якому все і всі (від смерда-холопа до боярина-холопа і «князя»-холопа) належали государю, то і їх національність отримала присвійний відмінок: чєй? - р у с с к і й… (що вказує на віддавна рабське їх становище в «государєвой странє»).
Два протилежні за ментальністю народи; дві держави, різні за структурою, функціями і наповненням. Настільки різні, що немає жодного (жодного!) співпадіння і підстав для «братання». Та і політика сучасної Московії до України-Русі мало відрізняється від всієї попередньої.
Недавно побіжно промайнула інформація, що віднайшли якийсь новий документ древнього Новгорода, який начебто стверджує щось «істинно русскоє». Але Псков, Тверь, Торжок, Новгород – це справді істинно руські міста (говірка новгородців іще донедавна зберігала відтінки нашої мови). Але в ті часи Московське царство Івана Васильовича люто нищило вільний вічовий устрій непідвладних північно-західних руських міст. І. як завжди, Москва зараз «гордиться» поневоленим «русскім Новгородом», як своїм кревним.
До «омосковщення» Новгород входив до Ганзейського союзу, чим і зараз пишаються деякі міста західної Європи: «Олен фон Бойст, бургомістр вільного і Ганзейського міста Гамбурга».
А тепер уявіть, що так підписується «м э р» Новгорода, близько 40 тисяч вільних жителів часів Ганзейського торгового союзу (істинних русичів!) якого втопив у Волхові Іван Грозний? ( Нізащо! Бо хтось ще докопається до правдивої історії!)
Оце якраз і був «геноцид русскіх», так же як і жителів Батурина Меншиковим, як і українців в 1933 та при форсуванні Дніпра. І це лише віхи – «давілі хохлов» майже 400 років безперервно.
А сучасне «братання» на фоні «давілова» нам нічого не нагадує? Нічого не нагадує люта ненависть до борців за свободу – вояків УПА? А до нині незалежної України?
Глибоко шанований мною старший товариш – письменник Федот Корнійович Живага був в’язнем концтабору Нойєнгамме в Німеччині. Кожен виступ перед колишніми в’язнями, кожен лист до них (чи то запрошення до зустрічі колишніх в’язнів, чи то поздоровлення до свят) – починається вибаченням за злочини фашизму, бо фашизм був НІМЕЦЬКИМ…
І ТОМУ – НІМЦЯМ Я ДОВІРЯЮ,
А НАЩАДКАМ ПЕТРА ТА ЇХНЬОМУ «БРАТАННЮ» – НІ!
Володимир Степаненко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/3.html
Чи то круглий неук це прорік, чи то він усіх «русскіх» вважає круглими ідіотами – в будь-якому випадку він їх принижує і дискредитує вже самою назвою своєї посади. А можливо це і є мета діяльності «Русского міра»?
РУССКІЙ МІР ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО СВІТУ
Дійсно, русичі на наших теренах живуть не «тисячу лєт», а споконвіку; і це ми, нині сущі українці. («Русскіє», як чорт з табакерки, з’явились з московитів лише на початку 18 століття).
Нав’язливе «братання» до нас «русскіх» з метою анексії нашої території і русифікації волелюбного українського народу – змушує нас глибше пізнавати свою і їхню історію, пробуджує нашу національну свідомість. І саме цей тиск «Русского міра» на наш український світ породжує оцей, зворотний бажаному для них ефект – активізує наш національний дух, і спонукає до викриття всієї убогості нав’язуваних русской «правдой» брехливих стереотипів як українцям, так і росіянам в Україні. Протоієрей Серафим Слободской: «…вторая причина или смысл существования зла состоит в том, что Бог также и зло направляет к добру».
В допетровські часи жили-були московіти зі своєю ганебною історією, писаною правдиво лише іноземними послами, купцями, мандрівниками, бо самі московіти зневажали грамоту (де навіть більшість бояр були неписьменними). Тому свою назву «Московія» по велінню Петра 1-го («просвітителя») вони замінили на нашу назву «Русь», а заодно об’явили себе правонаступниками пристойної історії Київської Русі. А так як ми все ж були (особливо на той час!) явно різними, то наші предки свою країну назвали Україною.
І зовсім не важливо, звідки походить назва «Україна» – від міфічної «окраїни», чи від міфічних «укрів» – важливо лише те, що це підкреслює, що МИ ІНШІ. Ми – не вони. І лише це важливо.
Дехто з нас, свідомих українців намагається довести, що і у нас також була класична Українська держава, але це виходить не переконливо. Не переконливо, бо класична держава за Платоном «еліта – сторожа – раби» до України часів вільної гетьманщини ну ніяк не клеїться. Чи була державна еліта? Була. Це був Гетьман і козацька старшина – очільники «сторожі» – козаків. Основним завданням цієї еліти, був захист нашої етнічної території від зовнішніх загроз, а зовсім не забезпечення визиску «рабів». Та і рабів не було, а були поселення вільних озброєних людей-гречкосіїв, яких між собою поєднували походження, мова, звичаї, культура землеробства, релігія. Стосунки між вільними людьми і між їх поселеннями здійснювались відповідно до звичаїв, що ми «просвіщенні» зараз називаємо звичаєвим правом. Звичаї вбирали в себе позитивний досвід всіх поколінь і діяли незрівнянно ефективніше, ніж сучасні закони. Це було взірцем самовлади, тому лозунг Нестора Махна «Анархія мать порядка» опирався саме на досвід «звичаєвого права». Саме тому СВОБОДУ в лицарів Мальтійського Ордену символізував ЗАПОРОЖЕЦЬ.
А так як в Московії було вибудувано «тяглоє государство», в якому все і всі (від смерда-холопа до боярина-холопа і «князя»-холопа) належали государю, то і їх національність отримала присвійний відмінок: чєй? - р у с с к і й… (що вказує на віддавна рабське їх становище в «государєвой странє»).
Два протилежні за ментальністю народи; дві держави, різні за структурою, функціями і наповненням. Настільки різні, що немає жодного (жодного!) співпадіння і підстав для «братання». Та і політика сучасної Московії до України-Русі мало відрізняється від всієї попередньої.
Недавно побіжно промайнула інформація, що віднайшли якийсь новий документ древнього Новгорода, який начебто стверджує щось «істинно русскоє». Але Псков, Тверь, Торжок, Новгород – це справді істинно руські міста (говірка новгородців іще донедавна зберігала відтінки нашої мови). Але в ті часи Московське царство Івана Васильовича люто нищило вільний вічовий устрій непідвладних північно-західних руських міст. І. як завжди, Москва зараз «гордиться» поневоленим «русскім Новгородом», як своїм кревним.
До «омосковщення» Новгород входив до Ганзейського союзу, чим і зараз пишаються деякі міста західної Європи: «Олен фон Бойст, бургомістр вільного і Ганзейського міста Гамбурга».
А тепер уявіть, що так підписується «м э р» Новгорода, близько 40 тисяч вільних жителів часів Ганзейського торгового союзу (істинних русичів!) якого втопив у Волхові Іван Грозний? ( Нізащо! Бо хтось ще докопається до правдивої історії!)
Оце якраз і був «геноцид русскіх», так же як і жителів Батурина Меншиковим, як і українців в 1933 та при форсуванні Дніпра. І це лише віхи – «давілі хохлов» майже 400 років безперервно.
А сучасне «братання» на фоні «давілова» нам нічого не нагадує? Нічого не нагадує люта ненависть до борців за свободу – вояків УПА? А до нині незалежної України?
Глибоко шанований мною старший товариш – письменник Федот Корнійович Живага був в’язнем концтабору Нойєнгамме в Німеччині. Кожен виступ перед колишніми в’язнями, кожен лист до них (чи то запрошення до зустрічі колишніх в’язнів, чи то поздоровлення до свят) – починається вибаченням за злочини фашизму, бо фашизм був НІМЕЦЬКИМ…
І ТОМУ – НІМЦЯМ Я ДОВІРЯЮ,
А НАЩАДКАМ ПЕТРА ТА ЇХНЬОМУ «БРАТАННЮ» – НІ!
Володимир Степаненко
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/3.html
Немає коментарів:
Дописати коментар