Принцип кота Леопольда чи політична імпотенція?

20 лютого я випадково потрапив на зустріч з Геннадієм Москалем, заступником голови комітету з питань боротьби з корупцією Верховної Ради України. Геннадій Геннадійович Москаль крім цього є кандидатом юридичних наук, він доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності. Державний службовець першого рангу. Я не розраховував почути на зустрічі нічого принципово нового, в чому й не помилився. Однак, деякі цікаві моменти на зустрічі прозвучали. Зокрема, Геннадій Москаль повідомив наступне:

1. Чиновники в Україні можуть брати хабарі й далі, тому що обов'язкове декларування ними своїх доходів вже не вимагається.

2. Перемогти корупцію, так як і радіацію – неможливо (це правда, але очевидно, що є різниця між природнім радіаційним фоном і рівнем радіації в 100 рентгенів, а корупція в Україні і в Грузії таки має різні масштаби – ред.)

3. Подолання корупції в правоохоронних органах неможливе.

4. Виявляється, люстрація в Україні не має перспективи.

5. Арабський, лівійський, грецький шлях Україні не підходить.

6. Про розкрадання в газовій сфері йому нічого не відомо, тому що в комітеті «немає відповідного приладу».

7. Те, що відбувається в газовій сфері ніким не контролюється.

8. Кримінальних справ у зв'язку з махінаціями з газом не заводилось (у справі Тимошенко – чи не єдиній, яка пов'язана з газом, їй інкримінується перевищення службових повноважень – ред.)

Те, що говорив пан Москаль зводилось до тез, що в цій ситуації для її покращення він не має ніяких можливостей, але альтернативи для його – Москаля, як політика, не існує. Тому, закликав на виборах 28 жовтня прийти і «все змінити демократичним шляхом». Що власне зміниться, якщо ще раз обрати Москаля, Геннадій Геннадійович не уточнив.

Ця зустріч не додала у мене оптимізму, щодо покращення ситуації в Україні після виборів до Верховної Ради, в жовтні цього року. Як і не справив на мене позитивного враження сам Москаль. Очевидно, що «парламентська опозиція» в Україні переживає глибоку кризу, але робити висновки з цього не хоче, та й не може. Схоже, що ці люди у Верховній Раді не можуть нічого зробити після того, як «тушки» побігли у стан Януковича, а звернутись безпосередньо до народу не можуть через відсутність якогось авторитету перед «єдиним джерелом влади в Україні». Політичні сили, які йдуть на вибори до Верховної Ради, мають дуже добре подумати над питанням: чи варто від їх імені просувати у законодавчий орган влади людей, які вже багато років перебувають на різних державних посадах, завдяки слідуванню принципу кота Леопольда («рєбята, давайте жить дружно»). Слідують цьому принципу вони й зараз, знаходячись «в опозиції» до злочинної влади. І намагаються всіх переконати, що без них буде ще гірше, хоча їх «поїзд» вже пішов.

Микола Осіпчук

ДЖЕРЕЛО: http://lelekanews.blogspot.com/2012/02/blog-post_22.html