Стартовий капітал:
стать: чоловіча;
вік: 40 років і старший;
освіта: вища (військова кафедра);
посада: керівник закладу;
політична орієнтація: залежить від місця сидіння («точка зрения зависит от места сидения»);
партійність: багатопартійний;
звички: добре випити, смачно закусити, на другий день – похмелитися;
ставлення до української ідеї: українофоб;
мова: суржик;
громадська діяльність: як скаже вище начальство;
коло захоплень: історія, поезія, письменництво, журналістика, спорт, співи, ораторське мистецтво, і т. ін.
Керівника такого штибу можна зустріти в будь-якій установі чи закладі. Не має значення – село, місто, районний чи обласний центр. Скрізь вистачає цього поля ягід.
Добре вгодований, середнього зросту, одягнений у чорний костюм, сорочку носить з краваткою. Його піджак ніколи не застібається, як і верхній ґудзик білої сорочки. Найтиповішою ознакою цього керівника є живіт, невеликий, але уже добре означений зовні. Колір його краватки дивним чином збігається з кольором краватки його начальника, а її довжина сягає паска. Сам пасок знаходиться нижче живота і тримається на боках тазу. При цьому, сорочка є ледь-ледь витягнута з-під паска.
Сидячи за широким столом, такий керівник має вигляд людини солідної і впевненої у собі. Кілька телефонних апаратів, комп’ютер, інша оргтехніка доповнює враження, що в цьому кабінеті вирішуються справи державного значення. Короткі й тверді відповіді на телефонні дзвінки, нечутні кроки секретарки з проханням завізувати черговий документ, підсилюють перше враження.
Але це лише акторська гра на публіку. За цією бутафорією ховається його справжня сутність: самовпевненість, самолюбство, самозакоханість. Варто підлеглому висловити власний погляд на справу або викласти своє бачення проблеми, як він миттєво перевтілюється і стає людиною, яка не терпить чужої думки, не дослухається до пропозицій інших. Особливо емоційно реагує на заперечення. При цьому стає розлюченим бичком з іспанської кориди, який кидається на все червоне: сліпим і роздратованим, що втратив контроль за своєю лексикою і не чує аргументів іншої сторони. У нього миттєво зникає почуття міри і місця. Брутально принизити людську гідність, назвати підлеглого дурнем, ідіотом, паскудою, тощо, – це не весь арсенал його словесного зухвальства. Ганебна сцена екзекуції розігрується на очах співробітників з якимось хворобливим задоволенням. Про вибачення навіть не може іти мова.
Характерною рисою цього керівника є його хвальковитість. Усе, що він виголошує – перебільшене, як у рибалки розмір упійманої щуки: розум, здібності, вчинки, сила… Варто зауважити про його любов до слави. Хизується власною поезією, прозою, виданими книжками. В такі хвилини полюбляє щоб ним захоплювались, його хвалили.
Нездорова любов до слави породжує категоричне неприйняття критики, при цьому сам безсоромно паплюжить інших митців. Не дивно, що серед його друзів не зустрінеш людей творчого цеху.
Звикнувши бути в центрі уваги, щораз буденні розмови, бесіди, застілля перетворює на власний монолог. Коли ж він розповідає одні і ті ж анекдоти, щоб не почути його лайки, необхідно голосно сміятись. При цьому він сам сміється найгучніше. Якщо той, хто не відає про ці дивацтва, наважиться висловити щось своє, цей орел безцеремонно зупиняє людину і голосно висміює її помилки чи недоречності.
Як колишній військовий, незмінною темою оповідей є армійське життя, пригоди, що мали місце за час служби, зустрічі із високопосадовцями, які захоплювались його здібностями, особливо літературним талантом.
Щоб образ цієї людини став більш колоритним, звернемо увагу на її інтелектуальний рівень. Незважаючи на освіту, наш літературний геній користується звичним для українського «совка» суржиком. За своєю суттю він залишається духовно бідним, з нешироким світоглядом, допускає мовні помилки, які освічена і культурна людина не має права допускати.
Психологічний портрет цього героя буде неповним без висвітлення особливої любові до спиртного. Він може напиватися до «свинячого писку», але на ранок завжди свіжий як огірочок і готовий до нових звитяг. Жодна більш – менш важлива подія в колективі чи в особистому житті не завершується без пиятики.
Його політичні уподобання чомусь завжди співпадають з політичною орієнтацією начальника. Але не маючи твердих переконань, легко змінює одну політичну силу на іншу, не цікавлячись їх ідеологічною спрямованістю. Незмінними залишаються лише стереотипи, прищеплені йому комуністичною ідеологією. Сказане характеризує його як типового українського «совка», як людину із минулого, людину із радянським світоглядом та переконаннями.
Він не терпить людей з іншими поглядами, тому не має справжніх друзів – однодумців. Ті ж, що іноді з’являються в його оточенні – лише знайомі по чарці. Неперебірливість в друзях виробила звичку забувати їх швидко і легко. На місці втрачених з’являються інші. Цей багаторічний калейдоскоп не завдає йому, а ні моральної шкоди, а ні докорів сумління.
Коли ж виникає нагода красиво пригостити начальство, тоді він влаштовує справжнє ритуальне дійство, проявляючи дивовижне гнучкошийство, навіть запопадливість, мобілізує увесь арсенал своїх «здібностей».
Цікаво бачити цього керівника у військовому мундирі, де висять медалі, різні відзнаки, значки – усе, чим нагороджували протягом життя. В такі хвилини йому особливо подобається, якщо хтось уважно розглядає його іконостас, а він сам натхненно розповідає – за які заслуги отримав ту чи іншу відзнаку.
Як тут не згадати поета:
Кривда правду доганя, –
Має ордени свиня…
…Плине час. За законами еволюції усе змінюється. Але незмінною залишається сутність українського «совка».
Євген Маслюк
ДЖЕРЕЛО: http://lelekanews.blogspot.com/2012/01/blog-post_28.html
стать: чоловіча;
вік: 40 років і старший;
освіта: вища (військова кафедра);
посада: керівник закладу;
політична орієнтація: залежить від місця сидіння («точка зрения зависит от места сидения»);
партійність: багатопартійний;
звички: добре випити, смачно закусити, на другий день – похмелитися;
ставлення до української ідеї: українофоб;
мова: суржик;
громадська діяльність: як скаже вище начальство;
коло захоплень: історія, поезія, письменництво, журналістика, спорт, співи, ораторське мистецтво, і т. ін.
Керівника такого штибу можна зустріти в будь-якій установі чи закладі. Не має значення – село, місто, районний чи обласний центр. Скрізь вистачає цього поля ягід.
Добре вгодований, середнього зросту, одягнений у чорний костюм, сорочку носить з краваткою. Його піджак ніколи не застібається, як і верхній ґудзик білої сорочки. Найтиповішою ознакою цього керівника є живіт, невеликий, але уже добре означений зовні. Колір його краватки дивним чином збігається з кольором краватки його начальника, а її довжина сягає паска. Сам пасок знаходиться нижче живота і тримається на боках тазу. При цьому, сорочка є ледь-ледь витягнута з-під паска.
Сидячи за широким столом, такий керівник має вигляд людини солідної і впевненої у собі. Кілька телефонних апаратів, комп’ютер, інша оргтехніка доповнює враження, що в цьому кабінеті вирішуються справи державного значення. Короткі й тверді відповіді на телефонні дзвінки, нечутні кроки секретарки з проханням завізувати черговий документ, підсилюють перше враження.
Але це лише акторська гра на публіку. За цією бутафорією ховається його справжня сутність: самовпевненість, самолюбство, самозакоханість. Варто підлеглому висловити власний погляд на справу або викласти своє бачення проблеми, як він миттєво перевтілюється і стає людиною, яка не терпить чужої думки, не дослухається до пропозицій інших. Особливо емоційно реагує на заперечення. При цьому стає розлюченим бичком з іспанської кориди, який кидається на все червоне: сліпим і роздратованим, що втратив контроль за своєю лексикою і не чує аргументів іншої сторони. У нього миттєво зникає почуття міри і місця. Брутально принизити людську гідність, назвати підлеглого дурнем, ідіотом, паскудою, тощо, – це не весь арсенал його словесного зухвальства. Ганебна сцена екзекуції розігрується на очах співробітників з якимось хворобливим задоволенням. Про вибачення навіть не може іти мова.
Характерною рисою цього керівника є його хвальковитість. Усе, що він виголошує – перебільшене, як у рибалки розмір упійманої щуки: розум, здібності, вчинки, сила… Варто зауважити про його любов до слави. Хизується власною поезією, прозою, виданими книжками. В такі хвилини полюбляє щоб ним захоплювались, його хвалили.
Нездорова любов до слави породжує категоричне неприйняття критики, при цьому сам безсоромно паплюжить інших митців. Не дивно, що серед його друзів не зустрінеш людей творчого цеху.
Звикнувши бути в центрі уваги, щораз буденні розмови, бесіди, застілля перетворює на власний монолог. Коли ж він розповідає одні і ті ж анекдоти, щоб не почути його лайки, необхідно голосно сміятись. При цьому він сам сміється найгучніше. Якщо той, хто не відає про ці дивацтва, наважиться висловити щось своє, цей орел безцеремонно зупиняє людину і голосно висміює її помилки чи недоречності.
Як колишній військовий, незмінною темою оповідей є армійське життя, пригоди, що мали місце за час служби, зустрічі із високопосадовцями, які захоплювались його здібностями, особливо літературним талантом.
Щоб образ цієї людини став більш колоритним, звернемо увагу на її інтелектуальний рівень. Незважаючи на освіту, наш літературний геній користується звичним для українського «совка» суржиком. За своєю суттю він залишається духовно бідним, з нешироким світоглядом, допускає мовні помилки, які освічена і культурна людина не має права допускати.
Психологічний портрет цього героя буде неповним без висвітлення особливої любові до спиртного. Він може напиватися до «свинячого писку», але на ранок завжди свіжий як огірочок і готовий до нових звитяг. Жодна більш – менш важлива подія в колективі чи в особистому житті не завершується без пиятики.
Його політичні уподобання чомусь завжди співпадають з політичною орієнтацією начальника. Але не маючи твердих переконань, легко змінює одну політичну силу на іншу, не цікавлячись їх ідеологічною спрямованістю. Незмінними залишаються лише стереотипи, прищеплені йому комуністичною ідеологією. Сказане характеризує його як типового українського «совка», як людину із минулого, людину із радянським світоглядом та переконаннями.
Він не терпить людей з іншими поглядами, тому не має справжніх друзів – однодумців. Ті ж, що іноді з’являються в його оточенні – лише знайомі по чарці. Неперебірливість в друзях виробила звичку забувати їх швидко і легко. На місці втрачених з’являються інші. Цей багаторічний калейдоскоп не завдає йому, а ні моральної шкоди, а ні докорів сумління.
Коли ж виникає нагода красиво пригостити начальство, тоді він влаштовує справжнє ритуальне дійство, проявляючи дивовижне гнучкошийство, навіть запопадливість, мобілізує увесь арсенал своїх «здібностей».
Цікаво бачити цього керівника у військовому мундирі, де висять медалі, різні відзнаки, значки – усе, чим нагороджували протягом життя. В такі хвилини йому особливо подобається, якщо хтось уважно розглядає його іконостас, а він сам натхненно розповідає – за які заслуги отримав ту чи іншу відзнаку.
Як тут не згадати поета:
Кривда правду доганя, –
Має ордени свиня…
…Плине час. За законами еволюції усе змінюється. Але незмінною залишається сутність українського «совка».
Євген Маслюк
ДЖЕРЕЛО: http://lelekanews.blogspot.com/2012/01/blog-post_28.html
Немає коментарів:
Дописати коментар