Шановні читачі! Закінчується рік, насичений багатьма доленосними для України подіями: запровадженням частини ненависних населенню реформ, які, всупереч передвиборчому гасла чинного Президента Віктора Януковича «Покращення життя вже сьогодні», погіршили його для переважної більшості пересічних українців. Це супроводжувалось значною кількістю акцій протесту найменш захищених соціальних груп. В угоду «стратегічному» партнеру провалені перемовини з євроінтеграції, через бездіяльність та недолугі дії чинної влади не вирішена і стала вкрай болючою проблема енергетичної безпеки, опозиція не змогла об’єднатися і очолити протестні акції. Про причини та можливі наслідки такого стану справ, а також про можливі варіанти вирішення актуальних, для переважної більшості українців, проблем в статті з циклу «Психологія абсурду», яка є логічним продовженням раніше написаних «Право бути лідером», «Колоніальний синдром російської влади та її українських поплічників», «Українці та малороси, хто є хто», «Глухі та сліпі королі» та «Хочу сісти на два стільці або знов про ті самі граблі».
Почну з аналізу дій владної еліти. Як не прикро, але переважна більшість народних депутатів, можливо навіть конституційна, всупереч чинному Закону України «Про державну службу», державною мовою не володіють. В парламентській більшості серед них є навіть такі, які не тільки нею не володіють, а й навіть не вважають за потрібне її вивчити, посилаючись на те, що їх виборці краще розуміють і спілкуються російською. Яскравими їх представниками є пани Чечетов та Єфремов. Зважаючи на таку обставину, з точки зору чинного законодавства, такі депутати мають бути віднесені до навмисних та злісних порушників законодавства, і їх дії можуть бути кваліфіковані чинним Карним Кодексом, як кримінальний злочин. Шкода, що й донині більшість громадян вже вкотре довіряє злочинцям представляти свої інтереси, не розуміючи того, що безкарність призводить до зростання злочинності. Саме це спостерігає українське суспільство останніх два роки.
Генеральна прокуратура та суди, замість боротьби з тими, хто своїми діями або бездіяльністю руйнує країну, веде війну з політичними опонентами чинної влади, забуваючи при цьому не тільки про норми чинного законодавства, але й норми моралі. Така поведінка правоохоронних органів, як ми бачимо, призвела в нинішньому році до появи нового раніше невідомого Україні явища - тероризму. Доказом тому криваві події в Одесі, Дніпропетровську та на Донбасі. Все викладене вище яскраво продемонструвало суспільству недолугість та непорядність влади, наслідком чому стало катастрофічне падіння її авторитету в переважної більшості населення. Чого варті публічне спалення донецькими протестувальниками куртки з написом «Янукович - наш Президент» та їх плакат українською мовою «Геть з Донбасу янучар»? Це, на моє переконання, по-перше – безперечний сигнал очільникам влади про те, що їм не довіряють навіть ті, хто їх до неї привів. По-друге – свідчить, що навіть Донбас пов’язує покращання свого життя не із своїми провладними земляками, а з Україною. Факт активної підтримки донеччан колегами по нещастю з Західної України є ознакою того, що незахищені верстви населення в боротьбі за свої права легко можуть об’єднатися.
Разом з тим безперечним доказом втрати довіри протестувальників до еліти з парламентських опозиційних сил став той факт, що їй не вдалось очолити протестні акції. Причиною цього стало те, що значній частині протестувальників стало відомо – до виникнення їх проблем причетна не тільки чинна влада, а й їх попередники, з яких у переважній більшості складається сьогоднішня парламентська опозиція.
Відомі публічні особи її громадськості відомі не з кращого боку і тому не мають довіри. При цьому ЗМІ на своїх ток-шоу не демонструють суспільству ні нових ідей, ні нової, здатної вивести суспільство з глухого кута ідеології, ні нових лідерів – її носіїв. Про необхідність залучення до боротьби з чинною владою нових широко відомих суспільству високоморальних особистостей писала в своєму листі з в’язниці Юлія Тимошенко. Не можу не погодитися з тими аналітиками, які вказують на малу вірогідність такого варіанту. На моє переконання, це взагалі неможливо, бо психологія високоморальних публічних українців має мало спільного з психологією публічних осіб з чинної опозиції.
При цьому психологія останніх мало чим відрізняється від психології очільників влади, а саме, і перші і другі, ведучи мову про інтереси держави та народу, в першу чергу дбають про свої власні. Різниця між ними полягає лише в тому, хто більше «вигребе з державного корита». Через це вже значна частина суспільства вважає боротьбу між ними за владу боротьбою за місце біля державного «корита». Однак я не вважаю існуючу ситуацію безвихідною. Як свідчать події в Північній Африці, могутнім засобом масової інформації став Інтернет. Саме ним мають скористатися українські патріоти для визволення України від впливу різного роду окупантів та їх холуїв. Насамперед необхідно звільнити від останніх владні кабінети. І чим швидше – тим краще, бо кожен день їх перебування в них несе державі та народу значні збитки і може призвести до нової втрати державності.
Підводячи підсумок, звертаю увагу на вкрай важливу обставину, а саме – перемогу в боротьбі з чинною злочинною владою можуть отримати не злидні, в яких вже немає сил на боротьбу, не багаті, в яких в цьому нема великої потреби, а тільки ті, кому загрожує бідність. За даними ООН вони складають близько 20% населення країни, що за твердженням аналітиків достатньо для зміни владної еліти. Крім того, в країні ще збереглась хоч невелика, але достатня частина патріотичної інтелігенції, здатної організувати боротьбу громадян власної країни за краще життя. Головним завданням населення для отримання перемоги в цій боротьбі є необхідність знайти та підтримати таку інтелігенцію.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
ДЖЕРЕЛО: LELEKA NEWS
Почну з аналізу дій владної еліти. Як не прикро, але переважна більшість народних депутатів, можливо навіть конституційна, всупереч чинному Закону України «Про державну службу», державною мовою не володіють. В парламентській більшості серед них є навіть такі, які не тільки нею не володіють, а й навіть не вважають за потрібне її вивчити, посилаючись на те, що їх виборці краще розуміють і спілкуються російською. Яскравими їх представниками є пани Чечетов та Єфремов. Зважаючи на таку обставину, з точки зору чинного законодавства, такі депутати мають бути віднесені до навмисних та злісних порушників законодавства, і їх дії можуть бути кваліфіковані чинним Карним Кодексом, як кримінальний злочин. Шкода, що й донині більшість громадян вже вкотре довіряє злочинцям представляти свої інтереси, не розуміючи того, що безкарність призводить до зростання злочинності. Саме це спостерігає українське суспільство останніх два роки.
Генеральна прокуратура та суди, замість боротьби з тими, хто своїми діями або бездіяльністю руйнує країну, веде війну з політичними опонентами чинної влади, забуваючи при цьому не тільки про норми чинного законодавства, але й норми моралі. Така поведінка правоохоронних органів, як ми бачимо, призвела в нинішньому році до появи нового раніше невідомого Україні явища - тероризму. Доказом тому криваві події в Одесі, Дніпропетровську та на Донбасі. Все викладене вище яскраво продемонструвало суспільству недолугість та непорядність влади, наслідком чому стало катастрофічне падіння її авторитету в переважної більшості населення. Чого варті публічне спалення донецькими протестувальниками куртки з написом «Янукович - наш Президент» та їх плакат українською мовою «Геть з Донбасу янучар»? Це, на моє переконання, по-перше – безперечний сигнал очільникам влади про те, що їм не довіряють навіть ті, хто їх до неї привів. По-друге – свідчить, що навіть Донбас пов’язує покращання свого життя не із своїми провладними земляками, а з Україною. Факт активної підтримки донеччан колегами по нещастю з Західної України є ознакою того, що незахищені верстви населення в боротьбі за свої права легко можуть об’єднатися.
Разом з тим безперечним доказом втрати довіри протестувальників до еліти з парламентських опозиційних сил став той факт, що їй не вдалось очолити протестні акції. Причиною цього стало те, що значній частині протестувальників стало відомо – до виникнення їх проблем причетна не тільки чинна влада, а й їх попередники, з яких у переважній більшості складається сьогоднішня парламентська опозиція.
Відомі публічні особи її громадськості відомі не з кращого боку і тому не мають довіри. При цьому ЗМІ на своїх ток-шоу не демонструють суспільству ні нових ідей, ні нової, здатної вивести суспільство з глухого кута ідеології, ні нових лідерів – її носіїв. Про необхідність залучення до боротьби з чинною владою нових широко відомих суспільству високоморальних особистостей писала в своєму листі з в’язниці Юлія Тимошенко. Не можу не погодитися з тими аналітиками, які вказують на малу вірогідність такого варіанту. На моє переконання, це взагалі неможливо, бо психологія високоморальних публічних українців має мало спільного з психологією публічних осіб з чинної опозиції.
При цьому психологія останніх мало чим відрізняється від психології очільників влади, а саме, і перші і другі, ведучи мову про інтереси держави та народу, в першу чергу дбають про свої власні. Різниця між ними полягає лише в тому, хто більше «вигребе з державного корита». Через це вже значна частина суспільства вважає боротьбу між ними за владу боротьбою за місце біля державного «корита». Однак я не вважаю існуючу ситуацію безвихідною. Як свідчать події в Північній Африці, могутнім засобом масової інформації став Інтернет. Саме ним мають скористатися українські патріоти для визволення України від впливу різного роду окупантів та їх холуїв. Насамперед необхідно звільнити від останніх владні кабінети. І чим швидше – тим краще, бо кожен день їх перебування в них несе державі та народу значні збитки і може призвести до нової втрати державності.
Підводячи підсумок, звертаю увагу на вкрай важливу обставину, а саме – перемогу в боротьбі з чинною злочинною владою можуть отримати не злидні, в яких вже немає сил на боротьбу, не багаті, в яких в цьому нема великої потреби, а тільки ті, кому загрожує бідність. За даними ООН вони складають близько 20% населення країни, що за твердженням аналітиків достатньо для зміни владної еліти. Крім того, в країні ще збереглась хоч невелика, але достатня частина патріотичної інтелігенції, здатної організувати боротьбу громадян власної країни за краще життя. Головним завданням населення для отримання перемоги в цій боротьбі є необхідність знайти та підтримати таку інтелігенцію.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
ДЖЕРЕЛО: LELEKA NEWS
Немає коментарів:
Дописати коментар