Хочу подякувати Ніколаю Яновичу Азарову за підказку в написанні цієї статті. На з’їзді працівників освіти він звинуватив делегатів, що вони призвели до «духовного Чорнобилю», бо студентка Ганна Сінькова, бачте, підсмажила яєчню на «вічному» вогні(але ж вічного в цьому світі нічого не буває), протестуючи таким чином проти подвійних стандартів і подвійної моралі можновладців в Україні. До «вічного» вогню я ще повернуся. А зараз хочу розпочати з далекого 1917 року, коли так звана Радянська влада об’явила ультиматум незалежній Українській Народній Республіці, яку на той час визнало міжнародне співтовариство. Після оголошення ультиматуму, більшовицька Росія розпочала збройну агресію проти України, яка після кількох виснажливих кровопролитних років завершилася окупацією новопосталої держави. І хоча спершу самі більшовики не приховували того факту, що ця війна була агресією проти України і що Росія виступала в ролі окупанта, надалі в усіх підручниках історії цю агресію почали називати громадянською війною.
Для нас важливий сам факт окупації України Росією. Так, що ж таке окупація? Читаємо в «Новому тлумачному словнику української мови» у чотирьох томах. Видавництво «Аконіт» Київ 1998 рік. Окупація – тимчасове захоплення частини або всієї території однієї держави збройними силами іншої держави; займанщина, поневолення. Скажу відразу – якесь куце визначення, немає нічого ні про насадження окупаційної мови, ні про нищення культури автохтонного народу, ні про те, що окупант насаджує свої порядки на окупованій території. Найперше, що робить окупант на захопленій території він її помічає, тобто розставляє мітки. Більшовики відразу розпочали називати міста, селища, села і вулиці на честь своїх лідерів і лідерів світового пролетаріату.
В подальшому це вже перейшло в ідеологічну площину: в кожному місті, містечку і селі почали встановлювати пам’ятники більшовицьким вождям . Після ІІ Світової Війни в моду ввійшло ставити скрізь гармати і танки (не обминула ця участь і країни Варшавського договору), коли газ став більш доступним з’явилися і «вічні» вогні. І все це має лише одну мету – закріпити в свідомості підкореного населення, що окупант ніякий не окупант, а самий рідний і дружній народ, що ми споконвіку так любимо один одного (так сердешні з нас кров п’ють), що з 80 – мільйонів українців на початку ХХ століття нас зараз залишилося 46 мільйонів. Так, що робити патетичні заяви з приводу підсмаженої яєчні недоречно і облудливо. В той час, коли влада безбожно обдирає населення з допомогою тарифів на той самий газ, по всій країні горять сотні «вічних» вогнів, які оплачуються з кишені того самого населення.
Що ж до духовного Чорнобиля, то не туди дивиться Ніколай Янович. Духовний Чорнобиль спостерігається у вихованні нашої молоді. Взагалі, як такого, виховання у нас не існує. Я маю на увазі виховання справжніх громадян і патріотів України. Яке основне завдання освітніх закладів? Навчити дітей знанням з математики, фізики, хімії, мови і т. п. Ні! І тисячу разів ні! Якщо ми хочемо збудувати сильну, розвинену, незалежну Україну на далеку перспективу в майбутньому, ми повинні виховувати справжніх громадян і патріотів, починаючи з дитячих садочків. Натомість що ми маємо? Повна відсутність всякого виховання, починаючи від дитячих садочків, шкіл і закінчуючи вищими учбовими закладами. Дітей навчають чому завгодно, тільки не любови до свого рідного. Тому і маємо такий ганебний стан з вживанням молоддю української мови за 20 років незалежності України. От де духовний Чорнобиль, пане Азаров!
Боляче дивитися на те, як нищиться молоде покоління українців бездіяльністю влади (нажаль української влади ми не маємо, може тому і таке злочинне ставлення до виховання майбутнього України). Боляче дивитися, як хлопці і дівчата, зовсім ще діти, труять себе алкоголем і наркотиками, не усвідомлюючи, що вони з собою роблять, але хто їм про це все розказує і пояснює? І це теж духовний Чорнобиль. А дівчата, які ще починаючи зі школи п’ють і палять цигарки, лихословлять, вступають в інтимні стосунки в ранньому віці. Звідкіля їм знати, яке їхнє покликання в цьому світі. Споконвіку українська жінка була берегинею роду, саме через неї з покоління в покоління передавалися українські звичаї, пісні, казки, на ній трималося все домашнє господарство. Жінка завжди в Україні вважалася святою. Натомість ми маємо в сучасній Україні ситуацію, коли тисячі українок заполонили борделі Європи, в пошуках куска хліба стали новітніми рабинями по всьому світу, покинувши своїх дітей напризволяще в Україні. І це теж духовний Чорнобиль. А ви пане Азаров розповідаєте нам про вічні вогні. Не вам, зайдам і чужинцям , нас вчити, як нам жити і що робити в Україні.
Р.S. Вже самі люди, які захопили владу в Україні є для нас, українців, духовним Чорнобилем.
Микола Заремба.
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2011/11/blog-post_02.html?spref=fb
Для нас важливий сам факт окупації України Росією. Так, що ж таке окупація? Читаємо в «Новому тлумачному словнику української мови» у чотирьох томах. Видавництво «Аконіт» Київ 1998 рік. Окупація – тимчасове захоплення частини або всієї території однієї держави збройними силами іншої держави; займанщина, поневолення. Скажу відразу – якесь куце визначення, немає нічого ні про насадження окупаційної мови, ні про нищення культури автохтонного народу, ні про те, що окупант насаджує свої порядки на окупованій території. Найперше, що робить окупант на захопленій території він її помічає, тобто розставляє мітки. Більшовики відразу розпочали називати міста, селища, села і вулиці на честь своїх лідерів і лідерів світового пролетаріату.
В подальшому це вже перейшло в ідеологічну площину: в кожному місті, містечку і селі почали встановлювати пам’ятники більшовицьким вождям . Після ІІ Світової Війни в моду ввійшло ставити скрізь гармати і танки (не обминула ця участь і країни Варшавського договору), коли газ став більш доступним з’явилися і «вічні» вогні. І все це має лише одну мету – закріпити в свідомості підкореного населення, що окупант ніякий не окупант, а самий рідний і дружній народ, що ми споконвіку так любимо один одного (так сердешні з нас кров п’ють), що з 80 – мільйонів українців на початку ХХ століття нас зараз залишилося 46 мільйонів. Так, що робити патетичні заяви з приводу підсмаженої яєчні недоречно і облудливо. В той час, коли влада безбожно обдирає населення з допомогою тарифів на той самий газ, по всій країні горять сотні «вічних» вогнів, які оплачуються з кишені того самого населення.
Що ж до духовного Чорнобиля, то не туди дивиться Ніколай Янович. Духовний Чорнобиль спостерігається у вихованні нашої молоді. Взагалі, як такого, виховання у нас не існує. Я маю на увазі виховання справжніх громадян і патріотів України. Яке основне завдання освітніх закладів? Навчити дітей знанням з математики, фізики, хімії, мови і т. п. Ні! І тисячу разів ні! Якщо ми хочемо збудувати сильну, розвинену, незалежну Україну на далеку перспективу в майбутньому, ми повинні виховувати справжніх громадян і патріотів, починаючи з дитячих садочків. Натомість що ми маємо? Повна відсутність всякого виховання, починаючи від дитячих садочків, шкіл і закінчуючи вищими учбовими закладами. Дітей навчають чому завгодно, тільки не любови до свого рідного. Тому і маємо такий ганебний стан з вживанням молоддю української мови за 20 років незалежності України. От де духовний Чорнобиль, пане Азаров!
Боляче дивитися на те, як нищиться молоде покоління українців бездіяльністю влади (нажаль української влади ми не маємо, може тому і таке злочинне ставлення до виховання майбутнього України). Боляче дивитися, як хлопці і дівчата, зовсім ще діти, труять себе алкоголем і наркотиками, не усвідомлюючи, що вони з собою роблять, але хто їм про це все розказує і пояснює? І це теж духовний Чорнобиль. А дівчата, які ще починаючи зі школи п’ють і палять цигарки, лихословлять, вступають в інтимні стосунки в ранньому віці. Звідкіля їм знати, яке їхнє покликання в цьому світі. Споконвіку українська жінка була берегинею роду, саме через неї з покоління в покоління передавалися українські звичаї, пісні, казки, на ній трималося все домашнє господарство. Жінка завжди в Україні вважалася святою. Натомість ми маємо в сучасній Україні ситуацію, коли тисячі українок заполонили борделі Європи, в пошуках куска хліба стали новітніми рабинями по всьому світу, покинувши своїх дітей напризволяще в Україні. І це теж духовний Чорнобиль. А ви пане Азаров розповідаєте нам про вічні вогні. Не вам, зайдам і чужинцям , нас вчити, як нам жити і що робити в Україні.
Р.S. Вже самі люди, які захопили владу в Україні є для нас, українців, духовним Чорнобилем.
Микола Заремба.
Джерело: http://lelekanews.blogspot.com/2011/11/blog-post_02.html?spref=fb
Немає коментарів:
Дописати коментар