Попередня моя стаття «МИ ІНШІ. ЛАЙКА» викликана занепокоєнням від сплеску в нашому молодіжному середовищі такого ганебного явища, як «русскій мат». Тема цієї статті – вивчення за російськими джерелами витоків «русского мата» (цього важливого органічного складника «Русского міра»).
У виданій в Москві книзі письменника О.Бушкова і історика А.Буровського «Россия, которой не было - 2» А.Буровський пише наступне: В Московії 16 століття «99% людей вели спосіб життя первісної общини з усім набором первісних звичаїв… з биттям дружини батогом і порками дорослих синів; з вульгарними весільними піснями, від яких почервоніє боцман парусного флоту, і огидним пияцтвом до повної втрати самоконтролю».
«…і ніде (в російській історіографії про Лівонську війну – В.С.) не згадується, що рух армії великого князя московського супроводжувався просто фантастичними звірствами, включаючи немовлят, вирваних із лона матерів, зґвалтованих до смерті, спалених в монастирях і храмах… список можна продовжити, читаючи давні хроніки або твори Гоголя.»
І далі про опричнину, коли було знищено більше 3 тисяч князів і бояр, в більшості випадків - разом з сім’ями і холопами: «Багато речей взагалі не можна виправдати ніякими державними інтересами. Вони просто виходять за межі розуміння психічно нормальної людини. Коли боярина (Федорова. - В.С.) сажають на палю і він помирає протягом п’ятнадцяти годин, а на його очах насілуют єго мать;
…важко зрозуміти садистську гру з дружинами і дочками страчених, яких то лякали, то давали тінь надії, поступово доводячи до божевілля.»
«В Амерадині протягом 4 годин було чути крики сорока дівчат, яких московіти ґвалтували в саду».
Ці факти зафіксовані в давніх хроніках періоду Лівонської війни та опричнини.
В часи Івана 4-го «існувала, діяла, розросталась величезна спільнота, в якій садизм був звичайною побутовою нормою» (А.Б.).
Від часів нищення московітами вічевого устрою Великого Новгорода, опричнини і подальшого «собіранія зємєль», насилля було буденною справою. Звідти й бере витоки російський мат, яким вони гордяться, як «найкрутішою» в світі лайкою.
Але коли мат використовує українець? Цей різновид лайки походить від дій, які «…просто виходять за межі розуміння психічно нормальної людини» - пише в згадуваній цитаті А.Буровський. Це означає, що той, хто матюкається, несвідомо знущається над пам’яттю безвинно закатованих ґвалтуванням дівчат і жінок. Це пролог до сприйняття садизму, як норми.
І коли наші діти писклявими голосами спілкуються між собою матерним «язиком» - це жахливо. Жахливо до відчаю.
Таке самоприниження молоді - наша ганьба.
Наш український світ – не «русскій мір». Ми його нікому не нав’язуємо, але повинні берегти й плекати, бо він НАШ.
МИ ІНШІ.
І навіть інші, ніж ми теперішні.
*****
Що побажаю я собі на свято:
Стелити стежку згоди між людьми,
Шукати те, чим гордимося ми
І відкидати те, що тліну варте.
Але найбільше хочу я, повірте,
Це поклик роду мого дорогий, –
Щоби тебе, мій український світе,
Не нищили ніколи вороги.
*****
Як люблю тебе я, Рідна мово,
За твою пісенність, щирість і красу!
І твоє глибоке, чисте Слово
Незасміченим крізь роки пронесу
Лиш в тобі я душу заспокою,
Коли тяжко втомлюся життям,
Рани серця ніжністю загоїш
І даси високе напуття.
Будь же нам Зорею, Рідна Мово,
Джерелом любові і краси.
Променися вічно мудрим Словом,
Людськість в наших душах воскреси!
Володимир Степаненко.
Вірші волинського автора П.Маха
та Алли Степаненко (м.Павлоград).
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_03.html?spref=fb
У виданій в Москві книзі письменника О.Бушкова і історика А.Буровського «Россия, которой не было - 2» А.Буровський пише наступне: В Московії 16 століття «99% людей вели спосіб життя первісної общини з усім набором первісних звичаїв… з биттям дружини батогом і порками дорослих синів; з вульгарними весільними піснями, від яких почервоніє боцман парусного флоту, і огидним пияцтвом до повної втрати самоконтролю».
«…і ніде (в російській історіографії про Лівонську війну – В.С.) не згадується, що рух армії великого князя московського супроводжувався просто фантастичними звірствами, включаючи немовлят, вирваних із лона матерів, зґвалтованих до смерті, спалених в монастирях і храмах… список можна продовжити, читаючи давні хроніки або твори Гоголя.»
І далі про опричнину, коли було знищено більше 3 тисяч князів і бояр, в більшості випадків - разом з сім’ями і холопами: «Багато речей взагалі не можна виправдати ніякими державними інтересами. Вони просто виходять за межі розуміння психічно нормальної людини. Коли боярина (Федорова. - В.С.) сажають на палю і він помирає протягом п’ятнадцяти годин, а на його очах насілуют єго мать;
…важко зрозуміти садистську гру з дружинами і дочками страчених, яких то лякали, то давали тінь надії, поступово доводячи до божевілля.»
«В Амерадині протягом 4 годин було чути крики сорока дівчат, яких московіти ґвалтували в саду».
Ці факти зафіксовані в давніх хроніках періоду Лівонської війни та опричнини.
В часи Івана 4-го «існувала, діяла, розросталась величезна спільнота, в якій садизм був звичайною побутовою нормою» (А.Б.).
Від часів нищення московітами вічевого устрою Великого Новгорода, опричнини і подальшого «собіранія зємєль», насилля було буденною справою. Звідти й бере витоки російський мат, яким вони гордяться, як «найкрутішою» в світі лайкою.
Але коли мат використовує українець? Цей різновид лайки походить від дій, які «…просто виходять за межі розуміння психічно нормальної людини» - пише в згадуваній цитаті А.Буровський. Це означає, що той, хто матюкається, несвідомо знущається над пам’яттю безвинно закатованих ґвалтуванням дівчат і жінок. Це пролог до сприйняття садизму, як норми.
І коли наші діти писклявими голосами спілкуються між собою матерним «язиком» - це жахливо. Жахливо до відчаю.
Таке самоприниження молоді - наша ганьба.
Наш український світ – не «русскій мір». Ми його нікому не нав’язуємо, але повинні берегти й плекати, бо він НАШ.
МИ ІНШІ.
І навіть інші, ніж ми теперішні.
*****
Що побажаю я собі на свято:
Стелити стежку згоди між людьми,
Шукати те, чим гордимося ми
І відкидати те, що тліну варте.
Але найбільше хочу я, повірте,
Це поклик роду мого дорогий, –
Щоби тебе, мій український світе,
Не нищили ніколи вороги.
*****
Як люблю тебе я, Рідна мово,
За твою пісенність, щирість і красу!
І твоє глибоке, чисте Слово
Незасміченим крізь роки пронесу
Лиш в тобі я душу заспокою,
Коли тяжко втомлюся життям,
Рани серця ніжністю загоїш
І даси високе напуття.
Будь же нам Зорею, Рідна Мово,
Джерелом любові і краси.
Променися вічно мудрим Словом,
Людськість в наших душах воскреси!
Володимир Степаненко.
Вірші волинського автора П.Маха
та Алли Степаненко (м.Павлоград).
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/blog-post_03.html?spref=fb
Немає коментарів:
Дописати коментар