Велика у нас все-таки країна. В Луцьку листя з дерев уже майже облетіло, а на Дніпропетровщині деякі дерева стоять ще зовсім зелені. Хоча, звичайно, й тут відчувається осінь. Осінь 2011 року. Природа в очікуванні зими засинає, але українське суспільство, схоже, навпаки – пробуджується. Напруга відчувається, як перед грозою. Таке відчуття у багатьох, з ким я розмовляв. Політики теж починають помітно нервувати.
Основною подією минулого тижня стала інформація про «злиття в єдіном поривє» двох політичних сил. Партія Сергія Тігіпка «Сильна Україна» вирішила злитися з Партією регіонів. Цій епохальній події не зміг перешкодити навіть демарш заступника Тігіпка Олександри Кужель, яка заявила про свою відставку з посади під час II Національного з'їзду цієї партії. Злиття з першого разу не вдалося – відклали на деякий термін. З публікацій ЗМІ стало відомо про причину – «дуже сильні українці» не зійшлися в ціні з «регіоналами». Останні не хочуть ділитись посадами з охочими «зливатись». Пані Кужель, яка, напевно, вирішила триматись подалі від процесу такого не альтруїстичного (не безкоштовного) «злиття» поки що, ніхто з колишніх вже однопартійців не підтримав. Олександра Володимирівна звичайно виглядає трохи краще за своїх тепер екс-колег, які вирішили повністю розділити долю Януковича і всієї теперішньої влади. Але уникнути політичної відповідальності за їх дії до моменту відставки їй вже не вдасться. Тому що, перебуваючи у владі і знаючи про її дії, а це зрозуміло з її виступу на з'їзді і з листа-звернення (розповсюджується зараз через Інтернет), ця пані у цій владі продовжувала залишатись. І тут не допоможуть ніякі спроби виправдати свої дії намаганням «скоригувати» дії влади, зробити владу більш інтелігентною, захистити людей перебуваючи у владі. Це схоже на виправдання члена банди, який, злякавшись, вийшов зі «справи», але все-таки приймав участь у злочинах, а потім на суді розповідав, як хотів зробити своїх колег-бандитів інтелектуалами і навчити їх читати книжки. Стаття Кримінального кодексу, звичайно трохи не та, але…
Іншою темою було очікування домовленостей щодо імпорту природного газу з Росії. Експерти вважають, що нові будуть ще більш невигідними, ніж Харківські угоди. «Поступки України у газовому питанні з Росією будуть комплексними», - таку думку висловив директор Інституту демократії Сергій Таран. Експерт зазначив, що фактично кожен раз, коли мова йде про домовленості в газовій сфері, наша країна йде на серйозні поступки своєму північному сусідові. При цьому С. Таран зазначив, що цього разу російську сторону, в першу чергу, буде цікавити українська газотранспортна система. Експерт також додав, що практично завжди домовленості з Росією перебувають на межі допустимого. (ГолосUA). Від себе додам – схоже на те, що дехто, прикриваючись непоступливістю Росії, хоче й собі відкусити від ГТС шматочок (швидше – шматок). Влада навіть не намагається знайти альтернативу російському газу, а йде по шляху протореному попередниками. На LELEKA NEWS розміщено вже досить багато матеріалів на «газову» тему, де обґрунтовується можливість відмовитись від російського газу за 2-3 роки, а не в далекій перспективі. Впевнений, дещо прочитали і представники влади. Однак «газова» проблема – це те місце, де ЗАВЖДИ особисті меркантильні інтереси можновладців перемагають українські національні інтереси. Схоже, що цього разу капітуляція перед Москвою буде всеохоплюючою, інакше для чого наш Гарант (не зрозуміло тільки – гарант чого) літав аж на Кубу і в Бразилію? Чи не для того, щоб відвернути увагу українського суспільства від справ в країні.
Минуло вже 12 днів з Дня Покрови. Емоції щодо цієї події відійшли на задній план, їх витіснили інші справи – потрібно виживати, жити і думати про майбутнє. Але хоча б у першому наближенні маємо осмислити те, що відбулось. П'ятнадцять тисяч демонстрантів пройшли по Києву, неабияк налякавши декого з представників влади. Хода вийшла більш чисельною і організованою, ніж в минулі роки. На одному з ток-шоу одного з українських телеканалів пані Ганна Герман обурювалась тим, що група демонстрантів пронесли макет шибениці і з цим нас, на її думку, не пустять в Європу. Не можу зрозуміти такої знервованості – адже це лише макет. Подібне я бачив в одному з репортажів про акцію протесту однієї з країн Європи. Так що, ідея ця не нова, і Європу не злякає.
Було цікаво спостерігати, як керівники деяких організацій, де взагалі-то люди вважають себе патріотами поспішили прибрати подалі своїх членів, задіявши їх в різних «масових» акціях в інших місцях Києва, по-суті розпорошивши основну акцію, зробивши її менш чисельною. «Відзначились» козацькі організації, які постарались провести свої заходи подалі від столиці, де, як відомо, вирішується доля всіх революцій. Бояться козаки революцій, чи що? Звичайно, Покрова – козацьке свято, але наша Батьківщина в небезпеці, і вести себе таким чином, самоізолювати себе від тих процесів, що йдуть в Україні – недалекоглядно і непорядно перед країною і Нацією. Владу вибір місця святкування Покрови козаками має задовольнити повністю. Ради справедливості, треба відзначити, що представники деяких козацьких організацій все-таки пройшли по Києву 14 жовтня. А на майбутнє, членам різних організацій, що називають себе українськими і патріотичними, потрібно більш вимогливо відноситись до свого керівництва. У випадку ж незрозумілих ігор з боку останнього – чинити так, як підказує власна совість, а не статут. На антиукраїнську владу впливати можна лише масовими акціями, а про те, що не можна гратися з владою, говорив ще «вождь світового пролетаріату». Для «гравців» такі ігри закінчуються, зазвичай, плачевно – вивчайте українську історію, хоча її й «не можна читати без брому».
Відсутність єдності у лавах патріотичних сил – не єдина причина, чому акція, яка хоч і вийшла досить чисельною, не стала втім масовою. На кількість учасників акції суттєво вплинула відсутність лозунгів соціального спрямування. Це не дало можливості в повній мірі продемонструвати відношення до політики правлячого режиму і до проблем нашого народу. Небажання говорити «про дешевий хліб та газ» замикає вплив того, що відбулося лише на найбільш патріотичній і радикальній частині нашого суспільства, яку взагалі-то агітувати і не потрібно. Натомість, втрачена можливість показати зацікавленість націоналістів проблемами «простого українця», щоб усі побачили, що є люди в Україні, готові захищати інтереси українського народу. А те, що народне терпіння зменшується з кожним днем, засвідчили перехожі на вулицях Києва, які разом з учасниками ходи скандували: «Зека – геть!». Це було одне з небагатьох гасел, які так явно підтримала вулиця.
Загалом, проводячи будь-які акції, потрібно пам'ятати, що на цьому історичному етапі будь-яка з них має працювати на кінцеву мету. Нею є відсторонення від влади теперішнього антинародного кримінально-олігархічного режиму і встановлення ефективної української влади патріотичних сил, які зможуть провести докорінну перебудову державного апарату, економіки, соціальної сфери. Держава має обслуговувати 46 мільйонів українців, а не 21 мільярдера і членів їхніх сімей. На цьому етапі відсутній масовий протестний рух, але вже є багато не дуже чисельних організацій, кожна з яких веде «свою війну», часом навіть не намагаючись якось скоординувати свої дії з іншими учасниками протесту. Це призводить до розпорошення сил і інформаційних ресурсів, акції, що проводяться таким чином, майже не дають помітного ефекту. Влада теж намагається зробити все, щоб послабити сили своїх опонентів. Тому, вже з'явились і будуть з'являтися ще всілякі неполітичні «рухи» і громадські організації, (очолювані зазвичай людьми, близькими до влади) які декларують своє негативне ставлення до політики і пропонують зосередитись на захисті «реальних потреб» громадян. При цьому, замовчується той факт, що джерелом цих «реальних» проблем є існування режиму олігархів і криміналу. Риторика, розрахована на людей, незадоволених діями влади і політично недосвідчених, приносить однак певний ефект, витягуючи цих людей з революційного процесу, який, незважаючи на існуючі проблеми, набирає обертів.
Підводячи підсумки, потрібно сказати, що цієї осені Україна наблизилась до революції. Вже є критична маса незадоволених владою, відбувається усвідомлення мети і завдань революційного процесу. Відбувається звикання до самого слова «революція», яке майже не супроводжується словами «помаранчева», «оксамитова», «мирна». Вже є спроби деяких, поки що маловідомих у політиці людей, позиціонувати себе лідерами процесу, що набуває розвитку. Поки що ці спроби показують певну їх політичну та ідеологічну наївність і незрілість. Але часом буває, що люди вчаться дуже і дуже швидко. Партії не можуть чи не хочуть очолити революційний рух, тому люди створюють рухи і громадські організації та починають процес об'єднання «знизу». На відміну від «професійних» і «проффесійних» політиків, нова політична генерація має всі шанси об'єднатись, якщо буде щиро продовжувати нарощувати зусилля в цьому напрямку. Коли це відбудеться, режим не встоїть і кількох тижнів. Усвідомлюючи це, влада (у всякому разі – найбільш розумні її представники) починає нервувати, розуміючи що революція, яка наближається, буде д-у-у-у-же не схожа на події 2004 року. Навпаки, ті з можновладців, хто в школі вчився вкрай погано, неправильно розуміють відносну тишу (взагалі-то – затишшя) в суспільстві і своїми відвертими злодійськими діями дратують людей ще більше. Вона дуже швидко може вибухнути – ця тиша. Фінансові проблеми уряду – бюджет сформовано значною мірою на запозиченнях, обвал гривні, що прогнозується десь на кінець цього року, підвищення тарифів у грудні, тотальні корупція і злодійство влади – все це може спровокувати серйозні виступи сотень тисяч розлючених людей. Які з кожним днем все більше усвідомлюють, що влада просто не залишає їм іншого шляху, крім виходу на вулицю.
Микола Осіпчук
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/2011_26.html?spref=fb
Основною подією минулого тижня стала інформація про «злиття в єдіном поривє» двох політичних сил. Партія Сергія Тігіпка «Сильна Україна» вирішила злитися з Партією регіонів. Цій епохальній події не зміг перешкодити навіть демарш заступника Тігіпка Олександри Кужель, яка заявила про свою відставку з посади під час II Національного з'їзду цієї партії. Злиття з першого разу не вдалося – відклали на деякий термін. З публікацій ЗМІ стало відомо про причину – «дуже сильні українці» не зійшлися в ціні з «регіоналами». Останні не хочуть ділитись посадами з охочими «зливатись». Пані Кужель, яка, напевно, вирішила триматись подалі від процесу такого не альтруїстичного (не безкоштовного) «злиття» поки що, ніхто з колишніх вже однопартійців не підтримав. Олександра Володимирівна звичайно виглядає трохи краще за своїх тепер екс-колег, які вирішили повністю розділити долю Януковича і всієї теперішньої влади. Але уникнути політичної відповідальності за їх дії до моменту відставки їй вже не вдасться. Тому що, перебуваючи у владі і знаючи про її дії, а це зрозуміло з її виступу на з'їзді і з листа-звернення (розповсюджується зараз через Інтернет), ця пані у цій владі продовжувала залишатись. І тут не допоможуть ніякі спроби виправдати свої дії намаганням «скоригувати» дії влади, зробити владу більш інтелігентною, захистити людей перебуваючи у владі. Це схоже на виправдання члена банди, який, злякавшись, вийшов зі «справи», але все-таки приймав участь у злочинах, а потім на суді розповідав, як хотів зробити своїх колег-бандитів інтелектуалами і навчити їх читати книжки. Стаття Кримінального кодексу, звичайно трохи не та, але…
Іншою темою було очікування домовленостей щодо імпорту природного газу з Росії. Експерти вважають, що нові будуть ще більш невигідними, ніж Харківські угоди. «Поступки України у газовому питанні з Росією будуть комплексними», - таку думку висловив директор Інституту демократії Сергій Таран. Експерт зазначив, що фактично кожен раз, коли мова йде про домовленості в газовій сфері, наша країна йде на серйозні поступки своєму північному сусідові. При цьому С. Таран зазначив, що цього разу російську сторону, в першу чергу, буде цікавити українська газотранспортна система. Експерт також додав, що практично завжди домовленості з Росією перебувають на межі допустимого. (ГолосUA). Від себе додам – схоже на те, що дехто, прикриваючись непоступливістю Росії, хоче й собі відкусити від ГТС шматочок (швидше – шматок). Влада навіть не намагається знайти альтернативу російському газу, а йде по шляху протореному попередниками. На LELEKA NEWS розміщено вже досить багато матеріалів на «газову» тему, де обґрунтовується можливість відмовитись від російського газу за 2-3 роки, а не в далекій перспективі. Впевнений, дещо прочитали і представники влади. Однак «газова» проблема – це те місце, де ЗАВЖДИ особисті меркантильні інтереси можновладців перемагають українські національні інтереси. Схоже, що цього разу капітуляція перед Москвою буде всеохоплюючою, інакше для чого наш Гарант (не зрозуміло тільки – гарант чого) літав аж на Кубу і в Бразилію? Чи не для того, щоб відвернути увагу українського суспільства від справ в країні.
Минуло вже 12 днів з Дня Покрови. Емоції щодо цієї події відійшли на задній план, їх витіснили інші справи – потрібно виживати, жити і думати про майбутнє. Але хоча б у першому наближенні маємо осмислити те, що відбулось. П'ятнадцять тисяч демонстрантів пройшли по Києву, неабияк налякавши декого з представників влади. Хода вийшла більш чисельною і організованою, ніж в минулі роки. На одному з ток-шоу одного з українських телеканалів пані Ганна Герман обурювалась тим, що група демонстрантів пронесли макет шибениці і з цим нас, на її думку, не пустять в Європу. Не можу зрозуміти такої знервованості – адже це лише макет. Подібне я бачив в одному з репортажів про акцію протесту однієї з країн Європи. Так що, ідея ця не нова, і Європу не злякає.
Було цікаво спостерігати, як керівники деяких організацій, де взагалі-то люди вважають себе патріотами поспішили прибрати подалі своїх членів, задіявши їх в різних «масових» акціях в інших місцях Києва, по-суті розпорошивши основну акцію, зробивши її менш чисельною. «Відзначились» козацькі організації, які постарались провести свої заходи подалі від столиці, де, як відомо, вирішується доля всіх революцій. Бояться козаки революцій, чи що? Звичайно, Покрова – козацьке свято, але наша Батьківщина в небезпеці, і вести себе таким чином, самоізолювати себе від тих процесів, що йдуть в Україні – недалекоглядно і непорядно перед країною і Нацією. Владу вибір місця святкування Покрови козаками має задовольнити повністю. Ради справедливості, треба відзначити, що представники деяких козацьких організацій все-таки пройшли по Києву 14 жовтня. А на майбутнє, членам різних організацій, що називають себе українськими і патріотичними, потрібно більш вимогливо відноситись до свого керівництва. У випадку ж незрозумілих ігор з боку останнього – чинити так, як підказує власна совість, а не статут. На антиукраїнську владу впливати можна лише масовими акціями, а про те, що не можна гратися з владою, говорив ще «вождь світового пролетаріату». Для «гравців» такі ігри закінчуються, зазвичай, плачевно – вивчайте українську історію, хоча її й «не можна читати без брому».
Відсутність єдності у лавах патріотичних сил – не єдина причина, чому акція, яка хоч і вийшла досить чисельною, не стала втім масовою. На кількість учасників акції суттєво вплинула відсутність лозунгів соціального спрямування. Це не дало можливості в повній мірі продемонструвати відношення до політики правлячого режиму і до проблем нашого народу. Небажання говорити «про дешевий хліб та газ» замикає вплив того, що відбулося лише на найбільш патріотичній і радикальній частині нашого суспільства, яку взагалі-то агітувати і не потрібно. Натомість, втрачена можливість показати зацікавленість націоналістів проблемами «простого українця», щоб усі побачили, що є люди в Україні, готові захищати інтереси українського народу. А те, що народне терпіння зменшується з кожним днем, засвідчили перехожі на вулицях Києва, які разом з учасниками ходи скандували: «Зека – геть!». Це було одне з небагатьох гасел, які так явно підтримала вулиця.
Загалом, проводячи будь-які акції, потрібно пам'ятати, що на цьому історичному етапі будь-яка з них має працювати на кінцеву мету. Нею є відсторонення від влади теперішнього антинародного кримінально-олігархічного режиму і встановлення ефективної української влади патріотичних сил, які зможуть провести докорінну перебудову державного апарату, економіки, соціальної сфери. Держава має обслуговувати 46 мільйонів українців, а не 21 мільярдера і членів їхніх сімей. На цьому етапі відсутній масовий протестний рух, але вже є багато не дуже чисельних організацій, кожна з яких веде «свою війну», часом навіть не намагаючись якось скоординувати свої дії з іншими учасниками протесту. Це призводить до розпорошення сил і інформаційних ресурсів, акції, що проводяться таким чином, майже не дають помітного ефекту. Влада теж намагається зробити все, щоб послабити сили своїх опонентів. Тому, вже з'явились і будуть з'являтися ще всілякі неполітичні «рухи» і громадські організації, (очолювані зазвичай людьми, близькими до влади) які декларують своє негативне ставлення до політики і пропонують зосередитись на захисті «реальних потреб» громадян. При цьому, замовчується той факт, що джерелом цих «реальних» проблем є існування режиму олігархів і криміналу. Риторика, розрахована на людей, незадоволених діями влади і політично недосвідчених, приносить однак певний ефект, витягуючи цих людей з революційного процесу, який, незважаючи на існуючі проблеми, набирає обертів.
Підводячи підсумки, потрібно сказати, що цієї осені Україна наблизилась до революції. Вже є критична маса незадоволених владою, відбувається усвідомлення мети і завдань революційного процесу. Відбувається звикання до самого слова «революція», яке майже не супроводжується словами «помаранчева», «оксамитова», «мирна». Вже є спроби деяких, поки що маловідомих у політиці людей, позиціонувати себе лідерами процесу, що набуває розвитку. Поки що ці спроби показують певну їх політичну та ідеологічну наївність і незрілість. Але часом буває, що люди вчаться дуже і дуже швидко. Партії не можуть чи не хочуть очолити революційний рух, тому люди створюють рухи і громадські організації та починають процес об'єднання «знизу». На відміну від «професійних» і «проффесійних» політиків, нова політична генерація має всі шанси об'єднатись, якщо буде щиро продовжувати нарощувати зусилля в цьому напрямку. Коли це відбудеться, режим не встоїть і кількох тижнів. Усвідомлюючи це, влада (у всякому разі – найбільш розумні її представники) починає нервувати, розуміючи що революція, яка наближається, буде д-у-у-у-же не схожа на події 2004 року. Навпаки, ті з можновладців, хто в школі вчився вкрай погано, неправильно розуміють відносну тишу (взагалі-то – затишшя) в суспільстві і своїми відвертими злодійськими діями дратують людей ще більше. Вона дуже швидко може вибухнути – ця тиша. Фінансові проблеми уряду – бюджет сформовано значною мірою на запозиченнях, обвал гривні, що прогнозується десь на кінець цього року, підвищення тарифів у грудні, тотальні корупція і злодійство влади – все це може спровокувати серйозні виступи сотень тисяч розлючених людей. Які з кожним днем все більше усвідомлюють, що влада просто не залишає їм іншого шляху, крім виходу на вулицю.
Микола Осіпчук
http://lelekanews.blogspot.com/2011/10/2011_26.html?spref=fb
Немає коментарів:
Дописати коментар